Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/5150/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Скріпніка А.І.
при секретарі Чумаріній Д.В.
за участю представника позивача ОСОБА_1 - згідно довіреності;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до 1 - Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, 2 - Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі РЕВ м. Красноармійська, 3 -Управління пенсійного фонду України в м. Красноармійську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості з безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7 427,22 грн.,
27 квітня 2012 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області (далі - відповідач 1), Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі РЕВ м. Красноармійська (далі - відповідач 2) та Управління пенсійного фонду України в м. Красноармійську Донецької області (далі - відповідач 3) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості з безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7 427,22 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у жовтні 2011 року він придбав автомобіль «Volkswagen Touareg» і при реєстрації даного автомобіля в органах ДАІ його було зобов'язано на виконання вимог п. 15 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740 сплатити збір до пенсійного фонду в сумі 7 427,22 грн., що підтверджується квитанцією № 974049 від 31.10.2011 року.
Позивач зазначив, що відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року № 400/97-Вр визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, яким, зокрема, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Зазначає, що він не є платником збору з операцій з відчуження автомобіля, тому, сплачені ним кошти підлягають поверненню.
Під час судового розгляду позивачем позовні вимоги було уточнено та викладені в наступній редакції: позивач просив суд визнати бездіяльність управління пенсійного фонду України в м. Красноармійську Донецької області щодо ненадання до відповідного органу державного казначейства України про повернення позивачу - ОСОБА_2 безпідставно (помилково) сплачений 31.10.2011 року збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 7 427,22 грн. за кодом бюджетної класифікації 24140300, протиправною та стягнути з державного бюджету України нв користь позивача - ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, паспорт: серія ВВ, номер НОМЕР_2) безпідставно (помилково) сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7 427,22 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 КАС України, позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.
Ухвалою суду від 18 червня 2012 року було залучено у якості відповідача 3 -Управління пенсійного фонду України в м. Красноармійську Донецької області.
Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.
Представники відповідача 1, 2 до судового засідання не з'явилися, були повідомлені належним чином.
Представник відповідача 3 надав заяву, у якій зазначив, що заперечуває проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову, крім того, просив розглянути справу за його відсутністю.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
При купівлі зазначеного вище автомобіля позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7 427,22 грн., що підтверджується квитанцією про сплату цього збору (арк. справи 34 ).
Спірним питанням цієї справи є наявність чи відсутність правових підстав для повернення позивачу суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 7 427,22 грн., сплаченого у зв'язку із придбанням позивачем автомобіля «Volkswagen Touareg».
Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Пунктом 7 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", якою визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Отже, відповідно до Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб, які відчужують автомобіль. Відчуження - перехід прав власності від однієї особи, до іншої. Відчуження проводиться головним чином по волі первинного власника на основі договору з набувачем майна.
Натомість, відповідно до пункту 12 «Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Відповідно до п. 15 цього ж Порядку суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачується платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкритті в Управліннях державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.
Зважаючи на зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, суд звернув на це увагу, дав оцінку та зробив висновки, виходячи з вимог частини 4 статті 9 КАС України та вищезгаданого роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.
Законом України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачена сплата збору лише при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі (придбанні). За таких обставин, пункт 12 вказаного Порядку не відповідає нормативно-правовому акту вищої сили - Закону, а сплачені позивачем кошти на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 7 427,22 грн. підлягають поверненню.
Вищезазначена правова позиція також узгоджується із постановою Верховного суду України від 17 червня 2008 року, у справі до управління Пенсійного фонду України в Кременецькому районі про повернення безпідставно стягнутого збору на обов'язкове пенсійне страхування.
Згідно зі ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що розпорядником видатків з Державного бюджету України є Державна казначейська служба України, яка здійснює свої повноваження через утворені в установленому порядку територіальні органи позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету сплачений позивачем збір у розмірі 7 427,22 грн. на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачений згідно з квитанцією від 31.10.2011 р. підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача 3 протиправною, щодо не повернення у добровільному порядку сплаченого позивачем збору у розмірі 7 427,22 грн. на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачений, суд зазначає наступне.
Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення прав.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, зі змінами та доповненнями, основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів; забезпечення збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою; виконання інших завдань, визначених законами України та покладених на Пенсійний фонд України Президентом України.
Таким чином, відповідно до завдань, функції, прав та обов'язків Пенсійного фонду перший відповідач був позбавлений можливості прийняти рішення, щодо повернення таких грошових коштів позивачеві. Натомість, суд зазначає, що розпорядником видатків з Державного бюджету України є Державна казначейська служба України.
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 54,70 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України.
Враховуючи викладене та керуючись Конституцією України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. N 1740, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 181, 185-186, 244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_2 до 1 - Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, 2 - Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі РЕВ м. Красноармійська, 3 -Управління пенсійного фонду України в м. Красноармійську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості з безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7 427,22 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 безпідставно сплачений збір у розмірі 7 422 (сім тисяч чотириста двадцять дві) грн. 22 (двадцять дві) коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 54 ( п'ятдесят) грн. 70 (сімдесят) коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 03 липня 2012 року у присутності представника позивача.
Повний текст постанови виготовлений 06 липня 2012 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Скріпнік А.І.