Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/5275/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Скріпніка А.І.
при секретарі Чумаріній Д.В.
за участю представників відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 - згідно довіреностей; розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держтехногенбезпеки у Донецькій області, треті особи: ОСОБА_4, товариство з обмеженою відповідальністю Інститут «Маріупольцивільпроект» про визнання противоправним листа від 27.10.2010 року № 12/1/7303,
04 травня 2012 року ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернулася до суду із вищевказаним позовом.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 27 жовтня 2010 року № 12/1/7303 управлінням з питань наглядово-профілактичної діяльності Головного управління МНС України в Донецькій області із урахуванням висновку головного архітектора проекту ТОВ «Інститут «Маріупольцивільпроект» та технічного паспорту БТІ м. Маріуполя від 20.06.2007 року було узгоджено зменшення протипожежної відстані до 3м (замість 8м) від існуючих гаража та літньої кухні, розташованих на приватній земельній ділянці по АДРЕСА_1 в м. Маріуполі до існуючого приватного житлового будинку по АДРЕСА_2 в м. Маріуполі.
Позивач вважає, що дане узгодження відповідача щодо зменшення протипожежної відстані між цими об'єктами є незаконним, та винесеним із порушенням чинного законодавства, а тому просить суд визнати лист від 27.10.2010 року № 12/1/7303 управління з питань наглядово-профілактичної діяльності Головного управління МНС України в Донецькій області щодо узгодження зменшення протипожежної відстані до 3м (замість 8м) від існуючих гаража та літньої кухні, розташованих на приватній земельній ділянці по АДРЕСА_1 до існуючого приватного житлового будинку по АДРЕСА_2 в м. Маріуполі протиправним.
Позивач через канцелярію суду надав клопотання у якому просив суд розглянути справу за його відсутністю.
Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти позовних вимог та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представники третіх осіб до суду не з'явилися, були повідомлені належним чином.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 55 Конституції гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У своїх рішеннях Конституційний Суд України практично не звужує досить широке формулювання вимог статті 55 Конституції України. Згідно з його тлумаченням, кожен має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, поса дових і службових осіб, якщо вважає, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють його права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і слу жбових осіб можуть бути оскаржені, а тому встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, ство рено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Крім статті 55 Конституції України, що безпосередньо гарантує право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, це право випливає також з інших її статей. Зокрема, частина друга статті 3 Конституції передбачає відповідальність держави перед людиною за свою діяльність. Відповідно до частини першої статті 8 Кон ституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який у контексті адмініст ративної юстиції щонайменше вимагає визнання і втілення у життя таких вимог:
1) усі особи, фізичні чи юридичні, рівні у своїх правах;
2) кожен повинен мати змогу ознайомитися зі своїми правами та обов'язками, встано вленими законом;
3) дотримання законів повинні контролювати суди, які є незалежними у своїй діяль ності;
4) рішення судів належить виконувати.
Суд зазначає, що кожна з цих складових знайшла відображення в тексті Конституції України. Крім то го, частина третя статті 8, особливо у поєднанні зі статтями розділу II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України, забезпечує особі право оскаржити рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень безпосередньо на підставі Кон ституції України. Стаття 56 Конституції України гарантує кожному право на відшкоду вання за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної вла ди, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Суд вважає доречним звернути увагу, що при визначенні ко ла правових актів, що можуть бути оскаржені до адміністративних судів, необхідно вихо дити з принципу, що жоден правовий акт (нормативний чи індивідуальний) не повинен бути виведеним з-під контролю судів на предмет конституційності, законності цього акта чи його відповідності правовому акту вищої юридичної сили.
Проте, суд зауважує, що для визначення предмету оскарження у цій категорії адміністративних справ необ хідно з'ясувати зміст поняття «рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повнова жень».
Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розу міти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правові акти - рішення, дію яких поширено на невизначене або визначе не загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.
Правові акти індивідуальної дії- рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуа ції Як зазначив Конституційний Суд України, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкре тні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразо во й після реалізації вичерпують свою дію.
Враховуючи вищевикладене, на переконання суду, лист заступника начальника управління з питань наглядово-профілактичної діяльності Головного управління МНС України в Донецькій області від 27.10.2010 року № 12/1/7303 по суті є лише засобом повідомлення стосовно того, що відповідач не заперечує проти зменшення протипожежної відстані, отже, даний лист не має будь-яких юридичних наслідків для позивача, а відтак, вищезазначений лист не є актом індивідуальної дії у розумінні частини 1 статті 17 КАС України, а тому не може бути предметом оскарження в адміністративному суді.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 23, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Донецький окружний адміністративний суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Головного управління Держтехногенбезпеки у Донецькій області, треті особи: ОСОБА_4, товариство з обмеженою відповідальністю Інститут «Маріупольцивільпроект» про визнання противоправним листа від 27.10.2010 року № 12/1/7303 - відмовити повністю.
Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 03 липня 2012 року у присутності представників відповідача.
Повний текст постанови виготовлений 06 липня 2012 року.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скріпнік А.І.