10 квітня 2012 р.Справа № 2а-1670/12/12
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Григорова А.М.
Суддів: Мельнікової Л.В. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Співак О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2012р. по справі № 2а-1670/12/12
за позовом Фонду державного загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття представлений Новосанжарським районним центром зайнятості
до ОСОБА_1
про стягнення коштів,
Позивач, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття представлений Новосанжарським районним центром зайнятості, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що громадянка ОСОБА_1 в порушення вимог Закону України "Про зайнятість населення", Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" надала Новосанжарському районному центру зайнятості неправдиві відомості, і на момент надання їй статусу безробітного мала землю для ведення особистого селянського господарства та відносилася до членів особистого селянського господарства. У зв'язку із цим, за час перебування на обліку в центрі зайнятості відповідач незаконно отримала допомогу по безробіттю в сумі 2941,55 грн. В добровільному порядку вказана сума відповідачем не сплачена, а тому підлягає стягненню в судовому порядку.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2012р. адміністративний позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Новосанжарського районного центру зайнятості кошти в розмірі 2941,55 грн..
ОСОБА_1, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2012р. та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 22.09.2009 року ОСОБА_1 звернулася до Новосанжарського районного центру зайнятості як така, що шукає роботу. У поданій заяві відповідач зазначила, що не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, не є найманим працівників, не укладала договорів цивільно-правового характеру, пенсій не отримує.
Наказом Новосанжарського районного центру зайнятості від 22.09.2009 року №НТ090922 відповідачу було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та "Порядку надання допомоги по безробіттю".
На підставі наказу від 28.05.2010 року № НТ100528 у зв'язку з поданням безробітною письмової заяви про відмову від послуг служби зайнятості відповідача знято з обліку у Новосанжарському районному центрі зайнятості з 28.05.2010 року.
За період перебування на обліку в центрі зайнятості ОСОБА_1 отримала допомогу по безробіттю в сумі 2941,55 грн., про що свідчить довідка Новосанжарського районного центру зайнятості від 29.12.2011 року.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.
Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду. Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України, а в разі необхідності - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.
Встановлено, під час перевірки контрольно-ревізійного відділу у Новосанжарському районі з'ясувалося, що на дату надання статусу безробітної та з початком виплати допомоги по безробіттю, ОСОБА_1 починаючи з 03.09.2008 року мала землю для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до пункту 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно доЗакону України "Про особисте селянське господарство".
Особисте селянське господарство, відповідно до статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство"- це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.
Особисті селянські господарства підлягають обліку, який згідно із статтею 4 Закону України "Про особисте селянське господарство" здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.
Наказом Державного комітету статистики України від 18 квітня 2005 р. №95 затверджено Інструкцію з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах (далі Інструкція). Відповідно до положень пункту 1.4 Інструкції, облікова документація з погосподарського обліку заповнюється на підставі, зокрема, усних повідомлень громадян.
Відповідно до підпункту 2.18.9 Інструкції, у рядку "Відмітка про ведення особистого селянського господарства" для громадян - членів домогосподарства, яким відповідно до чинного законодавства виділена земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, записуються вид і дата документа, який встановлює право власності або право користування цією ділянкою, для інших членів домогосподарства робиться відмітка "чл. ОСГ" про участь у веденні особистого селянського господарства відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство".
Відповідно до пункту 6.8 Інструкції у випадках, передбачених статтею 11 Закону України "Про особисте селянське господарство", проставляється дата припинення ведення особистого селянського господарства.
Однією з підстав припинення ведення особистого селянського господарства є, відповідно до статті 11 Закону України "Про особисте селянське господарство", рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності. Зазначеною статтею закону передбачено, що в разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств.
Стаття 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" визначає перелік прав та обов'язків членів особистих селянських господарств. Так, зазначеною нормою закону визначений, зокрема, обов'язок членів особистих селянських господарств надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.
З матеріалів справи вбачається про ненадання відповідачем до справи таких даних, адже довідкою Крутобалківської сільської ради зазначено про відсутність реєстрації відповідача як власника особистого селянського господарства.
Однак, в матеріалах справи наявні копії свідоцтв про право на спадщину, відповідно до яких ОСОБА_1 03 грудня 2008 року успадкувала приватизовану земельну ділянку площею 4,27 га, передану для ведення особистого підсобного господарства та 03 вересня 2008 року успадкувала приватизовану земельну ділянку площею 8,54 га, передану для ведення особистого підсобного господарства, які розташовані на території Крутобалківської сільської ради, Новосанжарського району Полтавської області.
До матеріалів справи залучено довідку Крутобалківської сільської ради про наявність в користуванні ОСОБА_1 земельної ділянки площею 8,54 га ріллі (пай) для ведення особистого селянського господарства яка передана їй по спадщині 03.09.2008 року.
Відповідач наполягала на відсутності в неї статусу члена особистого селянського господарства в розумінні Закону України "Про особисті селянські господарства", проте зазначене не відповідає фактичним обставинам, так як, встановлено про спадкування ОСОБА_1 земельних ділянок від батька та матері, а відповідно до положень статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство, відповідно до статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство"- це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або в оренду в порядку, встановленому законом. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.
Таким чином, отримавши в спадщину земельні ділянки, передані для ведення особистого підсобного господарства членам родини ОСОБА_1, остання в силу Закону України "Про особисте селянське господарство" є членом особистого селянського господарства.
Щодо посилання відповідача на ті обставини, що безпосередньо для ведення господарської діяльності, пов'язаної із виготовленням, переробкою і споживанням сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків, земельні ділянки не використовуються, а передані в оренду ТОВ "Востокстройгаз", колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 7 Закону України "Про особисте селянське господарство", члени особистого селянського господарства мають право, зокрема, укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству, а статтею 1 цього Закону передбачено можливість члена особистого селянського господарства надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства.
Встановлено отримання відповідачем прибутку від використання земельних ділянок, переданих в оренду, шляхом отримання від ТОВ "Востокстройгаз" орендної плати. Наведене визнано відповідачем у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Доказів, які б підтверджували прийняття рішення ОСОБА_1 про припинення ведення особистого селянського господарства та повідомлення про таке рішення сільської ради за місцем розташування земельної ділянки, наданої позивачеві для ведення особистого селянського господарства не надано.
Відповідно до положень статті 8 Закону України "Про особисте селянське господарство" члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.
Для цілей Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №219ведення особистого селянського господарства вважається основною роботою для члена такого господарства за умови, що протягом 12 місяців, які передували дню звернення до державної служби зайнятості, він провадив лише діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, чи одночасно працював на умовах найму або займався видом діяльності, що визначений частиною третьою статті 1 Закону України "Про зайнятість населення", менше 26 календарних тижнів. Такі члени особистого селянського господарства не підлягають реєстрації.
Пунктом 4 згаданого Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних визначений перелік документів, що подаються певними категоріями громадян, окрім загального переліку, визначеного пунктом 3 порядку. Так, колишніми членами особистих селянських господарств, для яких така робота була основною, необхідною для надання до центру зайнятості є довідка про припинення ведення особистого селянського господарства або про вихід з такого господарства, видана сільською, селищною або міською радою за місцем розташування земельної ділянки.
У разі неподання особами документів, необхідних для реєстрації (перереєстрації), їм надаються у державній службі зайнятості лише профорієнтаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.
Згідно статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.
Відповідно до пункту 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобовязані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Таким чином, ОСОБА_1 статус безробітного та допомога по безробіттю були призначені на підставі відомостей, що не відповідають дійсності.
Отже, матеріальне забезпечення по безробіттю в сумі 2941,55 грн. було отримане відповідачем незаконно.
У зв'язку із виявленим порушенням відповідачем вимог закону, 02.12.2011 року Новосанжарським районним центром зайнятості було видано наказ №133 про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1
Даний наказ разом із вимогою про повернення коштів отриманий відповідачем 07.12.2011 року, про що свідчить підпис на зворотному повідомленні про вручення поштового відправлення. Доказів щодо оскарження відповідачем наказу про повернення допомоги по безробіттю у встановленому законодавством порядку не надано.
Згідно пункту 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг особі внаслідок умисного невиконання нею обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати її забезпечення та надання соціальних послу.
Крім того, відповідно до пункту 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці України від 20.11.2000 р. № 307 якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.
Відповідач доказів в спростування вищевикладеного чи доказів сплати боргу в сумі 2941,55 грн. не надав.
Враховуючи наведене, вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову та зазначає, що доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2012р. по справі № 2а-1670/12/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М.
Судді(підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Подобайло З.Г.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Григоров А.М.
Повний текст ухвали виготовлений 17.04.2012 р.