Справа № 2-9860/2011
12 грудня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого -судді Галічого В.М.
При секретарі - Пилипенко Г.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" про стягнення суми та відшкодування моральної шкоди, -
У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ТОВ Український промисловий банк", в якому просила суд стягнути з відповідача кошти в розмірі, внесеному нею до ФФБ в сумі 224 523, 00 гривні, 3% річних від простроченої суми в розмірі 2 072, 52 гривень та моральну шкоду в розмірі 100000 гривень.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилалася на те, що 24.01.2008 року між нею, як довірителем, та ТОВ "Український промисловий банк", як Управителем, було укладено договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 2/23, згідно умов якого позивач дала згоду на участь у Фонді фінансування будівництва, взяла на себе зобов'язання виконувати правила ФФБ, передала кошти Управителю у довірче управління з метою отримання у власність об'єкта інвестування, а Управитель прийняв кошти на рахунок ФФБ у довірче управління з подальшим використанням коштів ФФБ у порядку, передбаченому Правилами ФФБ. За вказаним договором нею було сплачено на рахунок ТОВ "Український промисловий банк" 224 523 гривні.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.06.2011 року договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 2/23 від 24.01.2008 року було розірвано на підставі ст. 611 ЦК України, ч. 4 ст. 18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».
Позивач вважає, що оскільки спірний договір розірвано, наслідки розірвання договору чітко встановлені ч. 4 ст. 18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», ст. 22, 611 ЦК України, з відповідача на її користь підлягають стягненню внесені нею до ФФБ кошти в сумі 224 523 гривень.
Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач не виконує своє грошове зобов'язання, з нього на її користь підлягають стягненню вищезазначені кошти з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення на підставі ст. 625 ЦК України.
Також позивач вважає, що неправомірною бездіяльністю відповідача їй спричинено моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях з приводу неможливості отримання об'єкта інвестування, неможливості повернення коштів, які вона витратила на об'єкт інвестування і, як наслідок, відмова собі в благах, які б вона змогла отримати на кошти, які відповідач протиправно утримує у себе. З урахуванням зазначеного просить суд на підставі ст. 23 ЦК України стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволенні наполягав.
Представник відповідача у судовому засіданні просила в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24.01.2008 року між позивачем, як довірителем, та ТОВ "Український промисловий банк", як управителем, було укладено договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 2/23, згідно умов якого позивач дала згоду на участь у Фонді фінансування будівництва, взяла на себе зобов'язання виконувати Правила ФФБ, передала кошти Управителю у довірче управління з метою отримання у власність об'єкта інвестування, а Управитель прийняв кошти на рахунок ФФБ у довірче управління з подальшим використанням коштів ФФБ у порядку, передбаченому Правилами ФФБ.
В цей же день, 24.01.2008 року, позивачем за вищевказаним договором було сплачено на рахунок ТОВ "Український промисловий банк" 224 523, 00 гривні, що підтверджується квитанцією № 000023 від 24.01.2008 року (а.с. 15).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.06.2011 року, що набрало чинності 11.07.2011 року Договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 2/23 від 24.01.2008 року було розірвано на підставі ст. 611 ЦК України, ч. 4 ст. 18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»(а.с. 7-9).
Після ухвалення 30 червня 2011 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська рішення у цивільній справі № 2-5341/11, позивач звернулась до відповідача з письмовою вимогою повернути сплачені нею кошти в розмірі 224 523, 00 гривні, однак отримала відмову.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, а п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України визначено, що збитками являються витрати, які особа зробила.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»у разі порушення забудовником строків спорудження об'єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов'язків, передбачених частиною першою цієї статті, довіритель має право вимагати від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів. Управитель зобов'язаний виплатити довірителю кошти у сумі, що визначається відповідно до статті 20 цього Закону при відмові довірителя від участі у ФФБ і не може бути меншою за суму, внесену довірителем до ФФБ. Довіритель не сплачує управителю винагороду за виплату йому коштів у разі, якщо довіритель відмовляється від участі у ФФБ з підстав, визначених цією частиною.
Оскільки позивач понесла витрати при укладенні Договору в розмірі 224 523, 00 гривні, Договір було розірвано з підстав визначених ч. 4 ст. 18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», саме відповідач в силу вищевказаної норми права зобов'язаний виплатити позивачеві вказані кошти. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача 224 523, 00 гривень обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Посилання представника відповідача на те, що заявлені позивачем вимоги вже розглядалися Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 2-5341/11 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Український промисловий банк»та АТ «Дельта-Банк»про розірвання договору, повернення грошових коштів, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки спростовуються, дослідженими у судовому засіданні матеріалами зазначеної цивільної справи № 2-5341/11.
Що стосується вимог позову в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних від простроченої суми, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже єдиною підставою для нарахування та стягнення сум індексу інфляції та трьох відсотків річних є прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем. Втім, сторонами строк виконання грошового зобов'язання не визначений.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогою про відшкодування трьох відсотків річних, прострочення виконання зобов'язань не мало місця, а отже позовні вимог в цій частині задоволенню не підлягають.
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»та вимог ст. 23 ЦК України спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України та законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Стаття 711 ЦК України та пункт 5 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає право споживача на відшкодування моральної шкоди лише у випадках, коли така шкода заподіяна небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією, що в даному випадку відсутнє.
Враховуючи те, що ані законом, ані договором не передбачено стягнення моральної шкоди в правовідносинах, що виникли між сторонами, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, він підлягає стягненню з відповідача в доход держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 23, 530, 611, 625, 711, Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», ст. ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 215 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»на користь ОСОБА_1 224 523, 00 грн. (двісті двадцять чотири тисячі п'ятсот двадцять три гривні 00 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
В порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в дохід держави 2 245, 23 грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: В.М. Галічий