Справа № 2-10166/11
19 грудня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого - судді Галічого В.М.,
При секретарі -Пилипенко В.М.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Російська трубна компанія», ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, -
В листопада 2011 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом. Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилалась на те, що 07 квітня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»та ТОВ «Українсько-Російська Трубна компанія»було укладено кредитний договір №44-1186Г-06. З метою забезпечення належного виконання договірних зобов'язань за кредитним договором №44-1186Г-06 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №237237 від 24.02.2009 року. Позивач посилається на те, що вона та її чоловік не були повідомлені про укладання вищезазначеного договору поруки, тому просила визнати договір поруки №237237 від 24 лютого 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «УкрСиббанк» недійсним.
Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав.
Представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк»у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила у їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Представник відповідача ТОВ «Українсько-Російська Трубна компанія»у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про день та годину розгляду справи у судовому засіданні повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 07 квітня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»(найменування змінено на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»на підставі заміни Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 18.12.2009 року) та ТОВ «Українсько-Російська Трубна компанія»було укладено кредитний договір № 44-1186Г-06. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №44-1186Г-06 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 237237 від 24.02.2009 року.
Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного кодексу України (2003 року).
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником.
Відповідно до п.2.2 договору поруки № 237237 поручитель зобов'язаний виконати свої зобов'язання за договором поруки шляхом перерахування коштів у сумі заборгованості боржника за кредитним договором на рахунки, вказані кредитором.
Таким чином, порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування у грошовій формі того, що не було виконане боржником. Отже, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (як правило, грошового), а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.
Позивач у позовній заяві та представник позивача у судовому засіданні посилаються на ст. 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Оскільки, ст. 65 СК України регулює правовідносини стосовно розпорядження майном, що є правом спільної сумісної власності подружжя (укладання договорів щодо такого майна), а договір поруки не є договором щодо розпорядження майна, то вказана стаття до даних правовідносин не застосовується.
Також позивач у позовній заяві та представник позивача у судовому засіданні посилаються на те, що відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають неповнолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_1, його права також були порушені під час укладання договору поруки, але суд приходить до висновку, що положення вказаної статті не застосовуються до правовідносин поруки, тобто договір поруки не стосується прав та обов'язків для будь-яких осіб (зокрема, дітей поручителя),крім сторін за вказаним договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства»батьки або особи, як їх замінюють, не мають право без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 117 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.
За таких обставин положення ч. 6 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та положення ст. 177 Сімейного Кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, що виникли між сторонами, адже вони встановлюють вимоги до укладання угод щодо майна, що є власністю малолітньої/неповнолітньої дитини.
Отже, вказаний договір поруки відповідає вимогам законодавства України.
З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. У зв'язку з цим питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст. 203, 553 ЦК України, ст. 117 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 10, 11, 57-64, 212-215, 224 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 -відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу
не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано. Набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.М. Галічий