Справа № 2-9640/11
12 грудня 2011 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Трещова В.В.
при секретарі - Замковій Я.В.
за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Ус О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара про стягнення індексації боргу по заробітній платі, -
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із даною позовною заявою. В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві послалась на те, що їй не було нараховано та не виплачено до цього часу індексацію на невиплачену заробітну плату за період з 4 вересня 2008 року по 1 грудня 2008 року.
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала, та пояснила, що її було звільнено з роботи з 3.09.2008 року наказом №692-к від 2.09.2008 року, але вона вважає, що факт трудових відносин між нею та відповідачем у спірний період встановлено рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 7 липня 2011 року, надала письмові пояснення.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, пославшись на те, що у період часу з 4 вересня 2008 року по 1 грудня 2008 року позивач не працювала в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара, оскільки була звільнена з 3.09.2008 року наказом №692-к від 2.09.2008 року виданим на підставі Ухвали Верховного Суду України від 06.08.2008 року. За спірний період заробітна плата позивачці не нараховувалася та не виплачувалася і, відповідно, жодних підстав для проведення її індексації не існує.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивач знаходилась в трудових відносинах з відповідачем по 3.09.2008 року включно і була звільнена з 3.09.2008 року наказом №692-к від 2.09.2008 року виданим на підставі Ухвали Верховного Суду України від 06.08.2008 року, що визнано сторонами справи та підтверджується копією вказаного наказу, дослідженою в судовому засіданні. Даний наказ до цього часу є чинним.
Судом також встановлено, що в період часу з 4 вересня 2008 року по 1 грудня 2008 року позивач фактично не працювала в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара, не виконувала трудових обов'язків, у даний період часу заробітна плата позивачці не нараховувалася та не виплачувалася.
Суд критично ставиться до пояснень позивачки про доведеність факту наявності трудових відносин між нею та відповідачем за період з 4 вересня 2008 року по 1 грудня 2008 року рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 7 липня 2011 року, оскільки вказане рішення не містить у собі встановлення даного факту. Доводи позивача в цій частині не спростовують факту її звільнення на підставі наказу №692-к від 2.09.2008 року про її звільнення з роботи, а зводяться до переоцінки дослідженого в судовому засіданні рішення суду на свою користь.
Суд також критично ставиться до посилань позивача на довідку № 554/1367 від 25.08.2009 року видану відповідачем, як на доказ наявності трудових відносин між сторонами справи в вересні 2011 року, оскільки, вказана довідка, яка була досліджена в судовому засіданні містить у собі дані про розмір посадового окладу позивача за період з липня 2008 року по вересень 2008 року, але не містить у собі даних про нарахування заробітної плати та про фактично відпрацьований позивачем час у вересні 2008 року.
Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 30 КЗпП України передбачено, що працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Статтею 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків,
коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з
випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 8) підстави, передбачені контрактом.
Статтею 40 КЗпП України передбачено підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника,
результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 95 КЗпП України передбачено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.
Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Вирішуючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів в якості індексації на невиплачену заробітну плату за період з 4 вересня 2008 року по 1 грудня 2008 року, суд приходить до висновку про безпідставність таких вимог, оскільки позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів наявності трудових відносин сторін у спірний період, тому суд приходить до висновку,що відповідач правомірно не нараховував та не виплачував позивачу заробітну плату за спірний період і , відповідно не проводив її індексацію.
Таким чином, оскільки позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів порушення прав позивача відповідачем, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючі, що у задоволенні позову відмовлено, а позивач звільнений від сплати судових витрат, їх необхідно віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська .
Головуючий: суддя