Справа № 2-9761/11
12 грудня 2011 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Трещова В.В.
при секретарі - Замковій Я.В.
за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Стасюка О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства видавництво Дніпропетровського університету про захист права на використання назви твору,-
До Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська звернулась позивач із даною позовною заявою. В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві послалась на те, що вона є співавтором англомовного твору та його назви - посібника ІНФОРМАЦІЯ_1 та ніколи нікому не передавала авторських прав на цей твір.
Посилаючись на те, що відповідач в 1996 році опублікував, відтворив вказаний твір позивача накладом 50000 примірників без дозволу позивача без укладання з нею відповідного договору, позивач вважає своє авторське право порушеним, а тому просила суд визнати , що використанням без укладення з нею договору на обкладинці відповідача її оригінальної назви твору «ІНФОРМАЦІЯ_1»відповідач не визнав її презумпцію авторства на зазначену назву і порушив її майнове право на використання її назви. Також позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди 50000 гривень.
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд визнати, неналежним доказом наданий відповідачем в обґрунтування своїх заперечень, договір від 04 лютого 1996 року, посилаючись на його сфальшованість.
Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову, надав суду письмові заперечення проти позову, пославшись на те, що правовою підставою для публікації в 1996 році посібника ІНФОРМАЦІЯ_1 є укладений з одним із співавторів цього посібника -ОСОБА_3 видавничий договір від 05 лютого 1996 року. За умовами даного договору ОСОБА_3 зобов'язався залучити в якості співавтора позивача до створення посібника ІНФОРМАЦІЯ_1, надавши відповідачу право на публікацію цього посібника, як твору, накладом в 50000 примірників. Із зазначених підстав та оскільки договору між співавторами щодо авторства кожного з них певної частини посібника укладено не було, відповідачем на обкладинці посібнику було зазначено позивача та ОСОБА_3 як його співавторів, що не може бути порушенням авторських право позивача. Пояснив , також, що первісна назва твору за договором була «ІНФОРМАЦІЯ_1», але в процесі створення цього посібника назва була змінена на ІНФОРМАЦІЯ_1, що є припустимим оскільки творча діяльність характеризується певною мінливістю і необхідністю коригування у тому числі назви творів.
Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що позивач є співавтором англомовного твору та його назви - посібника ІНФОРМАЦІЯ_1. Авторство позивача на надрукований посібник представником відповідача в судовому засіданні не заперечувалось.
Судом встановлено, що 05 лютого 1996 року між відповідачем та ОСОБА_3 укладено видавничий договір, за умовами якого останній зобов'язався створити у співавторстві з позивачем та передати до 01 березня 1996 року відповідачу для видання англійською та українськими мовами написаний тими же мовами твір -навчально-методичний посібник «ІНФОРМАЦІЯ_1»-накладом 50000 примірників. В свою чергу, відповідач зобов'язався, окрім іншого, сплатити співавторам гонорар. Викладені обставини підтверджуються копією видавничого договору від 05 лютого 1996 року, дослідженою у судовому засіданні.
При цьому, як вбачається із пояснень сторін та не спростовується матеріалами справи, вказаний договір не було визнано в судовому порядку недійсним чи навіть оспорено, а отже він за змістом ст.204 ЦК України є правомірним та підлягає врахуванню при вирішенні даного спору.
На виконання умов вказаного договору відповідач отримав від співавторів рукопис навчально-методичного посібнику ІНФОРМАЦІЯ_1, який було схвалено до видання Міністерством освіти України з грифом «Рекомендовано Міністерством освіти України», про що свідчить копія листа заступника міністра освіти України від 01 березня 1996 року №1/11-332.
В подальшому, наприкінці березня 1996 року посібник ІНФОРМАЦІЯ_1 було здано до друку із зазначенням на його обкладинці в якості співавторів посібника ОСОБА_3 та позивача із зазначенням знаку охорони авторського права напроти прізвищ даних співавторів.
Викладені обставини підтверджуються копією посібника«ІНФОРМАЦІЯ_1»).
Також судом встановлено, що 28 травня 1996 року позивачем та ОСОБА_3 подано до Державного агентства України з авторських та суміжних прав заявку на державну реєстрацію прав автора на твір -ІНФОРМАЦІЯ_1.
В даній заявці міститься розподіл авторства позивача та ОСОБА_3 на твір, із зазначенням авторства даних співавторів на певні частини цього твору, а також зазначається про те, що авторські права на твір співавторами нікому не передавались.
На підставі такої заявки позивачем та ОСОБА_3 було отримано Свідоцтво про державну реєстрацію прав автора на твір ПА НОМЕР_1.
Викладені обставини підтверджуються копією зазначеної заявки на державну реєстрацію прав автора від 28 травня 1996 року та копією Свідоцтва про державну реєстрацію прав автора на твір ПА НОМЕР_1 від 14 червня 1996 року.
Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень вищезазначеного видавничого договору, врегульовані нормами Закону України «Про авторське право та суміжні права», Цивільним кодексом України в редакції 1963 року та 2003 року.
Так, у відповідності до ст.5 ЦК України (в редакції від 2003 року) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Враховуючи, що спірні правовідносини між сторонами виникли в 1996 році, для врегулювання спору підлягає застосуванню законодавство, яке діяло на час виникнення таких правовідносин.
Згідно ст.472 ЦК України (в редакції 1963 року) відносини, що складаються у зв'язку із створенням і використанням об'єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України «Про авторське право і суміжні права»та іншими законодавчими актами України.
Положеннями ст.4 Закону України «Про авторське право і суміжні права»в редакції, що діяв на час виникнення спірних правовідносин визначено, що автор -це фізична особа, творчою працею якої створено твір.
Згідно ст.ст.11, 13, 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автором вважається особа, зазначена як автор на примірнику обнародуваного твору, на рукописі або на оригіналі твору мистецтва, якщо в судовому порядку не буде доведено інше. Автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, а також право дозволяти чи забороняти відтворення творів, вимагати визнання свого авторства, згадування імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо.
Нормою ст.12 Закону України «Про авторське право і суміжні права»передбачено, що співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.
За змістом ст.ст.20, 29, 30 Закону України «Про авторське право і суміжні права»авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом, належить його автору. Виключне право на використання такого твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Такий договір укладається у письмовій формі і вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто угоди щодо всіх суттєвих його умов (спосіб використання, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору та використання твору тощо).
Відповідно до ст.5 Закону України «Про авторське право і суміжні права»законодавством охороняються твори у галузі науки, літератури і мистецтва, зокрема літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або прикладного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо).
Положеннями ст.41 Закону України «Про авторське право і суміжні права»визначено, що відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів, фонограм, програм мовлення є порушенням авторського права і суміжних прав, що дає підстави для судового захисту. Примірники творів, фонограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і суміжних прав, є контрафактними.
Спільне авторство позивача та ОСОБА_3 на твір зазначено відповідачем шляхом наведення прізвищ цих авторів на примірниках твору із зазначенням знаку охорони їх авторського права (ІНФОРМАЦІЯ_1).
За таких обставин, враховуючи, що правовідносини між позивачем, її співавтором ОСОБА_3 та відповідачем щодо зазначення певним чином авторства на певні частини твору ІНФОРМАЦІЯ_1 не були врегульовані ані видавничим договором від 05 лютого 1996 року, ані будь-яким іншим договором -у суду відсутні підстави вважати авторське право позивача порушеним.
Щодо необхідності дозволу позивача на відтворення цього тексту та назви твору слід зазначити наступне.
Правовою підставою для опублікування та відтворення посібника ІНФОРМАЦІЯ_1, як твору, є укладений між ОСОБА_3, як співавтором, та відповідачем видавничий договір від 05 лютого 1996 року, який за змістом ст.204 ЦК України (в редакції 2003 року), є правомірним правочином.
Враховуючи дану обставину в контексті ст.ст.20, 29, 30 Закону України «Про авторське право і суміжні права», суд приходить до висновку, що відповідач набув на підставі цього договору від ОСОБА_3 за його згодою, як співавтора твору, право на використання цього твору шляхом його відтворення та опублікування.
Оскільки за змістом ст.12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» позивач, як другий співавтор твору, не має право без достатніх підстав відмовити у дозволі іншому співавтору на опублікування та інше використання твору, і позивачем таких підстав не наведено, суд вважає дану позовну вимогу безпідставною, що зумовлює необхідність відмовлення в її задоволенні.
З огляду на викладене, не підлягає задоволенню і позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки така позовна вимога є похідною від зазначених вище вимог позивача, у задоволення яких судом відмовлено.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд критично ставиться до пояснень позивача в частині того, що заявка на державну реєстрацію прав автора (ПА) на твори науки, літератури і мистецтва від 28 травня 1996 року (далі -Заявка), в п. 8 якої вказується, що авторські права на твір не передавались, спростовує факт укладення видавничого договору від 05 лютого 1996 року з огляду на наступне.
Видавничий договір від 05 лютого 1996 року є дійсним, не був оспорений в судовому порядку та за змістом ст. 204 ЦК України, є правомірним.
Також варто зазначити, що у відповідності до норм Закону України «Про авторське право і суміжні права»в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, на відміну від редакції цього ж закону, що діє на час розгляду справи, не передбачено можливість державної реєстрації договорів, які стосуються права автора на твір.
Остання обставина, з урахуванням наявності чинного видавничого договору від 05 лютого 1996 року, виключає можливість оцінки судом Заявки як безспірного та достатнього доказу того, що авторські права на твір ІНФОРМАЦІЯ_1, як зазначено в п.8 Заявки, нікому не передавались.
Оскільки у відповідності до ст.60 ч.4 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущення, викладені п.п.8, 6.5 Заявки дані не можуть бути покладені в основу рішення суду по цій справі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючі, що у задоволенні позову відмовлено, а позивач звільнений від сплати судових витрат, їх необхідно віднести на рахунок держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська .
Головуючий: суддя