Справа № 2-7894/11
31 жовтня 2011 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Трещова В.В.
при секретарі - Горбатенко Д.К.
за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 представника відповідача Корольової Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Дніпропетровської міської ради, третя особа - КП «ДМБТІ»про визнання права власності, -
Позивачі звернулися з даним позовом до суду в обґрунтування якого зазначили, що їх спадкодавцю належало спірне домоволодіння, та була виділена земельна ділянка під його будівництво. Згодом спадкодавець добудував це домоволодіння , тобто створив нове майно на належній йому земельній ділянці і тому просять визнати за ними право власності на самовільно збудоване нерухоме майно.
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 позов підтримали та пояснили, що позивачі ніколи не зверталися до відповідача про видачу свідоцтва про право власності на спірне майно. Просили позов задовольнити.
Представник відповідача Дніпропетровської міської ради Корольова Н.О. позов не визнала та пояснила, що земельна ділянка під спірною забудовою була виділена для обслуговування старого житлового будинку, але не для будівництва нових споруд. Крім того, позивачам земельна ділянка не виділялася взагалі. Позивачі до відповідача з заявою про видачу свідоцтва про право власності не зверталися. Просила у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи -КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив. За таких обставин, враховуючи думки сторін, які не заперечували проти розгляду справи за такою явкою сторін, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що у АДРЕСА_1 розташоване спірне домоволодіння, що визнано сторонами справи та підтверджується технічним паспортом та свідоцтвами про право на спадщину.
Позивачами не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів того, що спірне домоволодіння в частині самовільних добудов побудовано саме спадкодавцем позивачів.
Судом також встановлено, що земельна ділянка під спірним домоволодінням позивачам у власність чи користування, оренду на час винесення рішення у справі не надана, що не оспорюється сторонами.
При будівництві вказаного домоволодіння в частині самовільних добудов, жодних дозвільних документів отримано не було, таким чином було здійснено самочинне будівництво спірних за позовом споруд.
У відповідності до вимог ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, будівлі, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом встановлено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Оцінюючи позовну вимогу про визнання права власності на новостворене нерухоме майно у відповідності до вимог ст.331 ЦК України, суд приходить до висновку, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню оскільки законом встановлено прийняття даного нерухомого майна в експлуатацію та право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, і останнє не було зроблено позивачами. Крім того, аналізуючи норми ст. 331 ЦК України суд приходить до висновку, що визнання права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду даною нормою не передбачено.
У відповідності до вимог ч.ч.1-3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку
особі_під_уже_збудоване_нерухоме_майно.
Оцінюючи позовну вимогу про визнання права власності на самочинно побудовані споруди у відповідності до вимог ч.3 ст. 376 ЦК України, суд приходить до висновку, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню оскільки даною нормою передбачено можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі_під_уже_збудоване_нерухоме_майно.
Але, земельна ділянка на якій розташовані спірні будівлі, у встановленому порядку позивачам під уже збудоване нерухоме майно не виділялася, що не оспорюється сторонами справи. Крім того, належних та достатніх доказів, що саме спадкодавець позивачів здійснив будівництво спірних споруд суду не надано.
Також оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування, фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети за наявності акта комісії про прийняття об'єкта та введення його в експлуатацію.
Судом встановлено, що позивачі до Дніпропетровської міськради з проханням оформити право власності та про видачу свідоцтва про право власності на самовільно збудоване та перебудоване нерухоме майно не звертались, що визнано сторонами справи.
Відповідно до вимог ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки , що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
Судом встановлено, що спадкодавець позивачів не отримав права власності на спірні за позовом споруди, що не оспорюється сторонами справи. Таким чином на момент відкриття спадщини спадкодавець не мав права власності на спірне майно.
Оцінюючи позовну вимогу про визнання за позивачами права власності в порядку спадкування на спірне за позовом самочинно побудоване майно, суд приходить до висновку про безпідставність даної вимоги, оскільки позивачі не мають право на спадкування прав власності на нерухоме майно, право власності на яке спадкодавець не мав.
Позивачі мають право пред'явити позов про визнання права власності в порядку спадкування на будівельні матеріали, з яких складається спірна нерухомість, але така вимога ними не заявлялася і судом не розглядалася.
Також з технічного паспорту вбачається, що самовільні забудови збудовані до 1 січня 2004 року, тобто під час дії ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Розділом другим ЦК УРСР в редакції 1963 року (Право власності) здійснювалося регулювання відносин щодо володіння, користування та розпорядженням майном. У тому числі було передбачено, що громадяни які збудували жилі будинки, господарські і побутові будівлі та споруди без" встановленого дозволу або належно затвердженого проекту не набувають права власності на самочинне будівництво, а мають право володіти та користуватися цими будівлями і не вправі розпоряджатися ними.
Нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року питання визнання права власності на самочинне будівництво у судовому порядку не врегульовано.
Таким чином , оскільки факт порушення відповідачем прав свобод чи інтересів позивачів не знайшов свого підтвердження , жодних правових підстав для задоволення позову судом не встановлено , а позивачами не надано, тому суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно вимог ст. 88 ЦПК України судові витрати при відмові в задоволенні позову повинні покладатися на позивача.
В задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Дніпропетровської міської ради, третя особа -КП «ДМБТІ»про визнання права власності - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Головуючий: суддя