Справа № 2а/0270/1351/12
Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
27 червня 2012 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Смілянця Е. С.
суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В.
при секретарі: Копійчук О.В.
за участю представників сторін:
відповідача - Грусевич Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.04.2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови № 135776 від 12.03.2012р, -
У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови №135776 від 12.03.2012р.
Мотивуючи позовні вимоги заявник зауважував на протиправності спірної постанови, оскільки згідно з договором оренди автомобіля №02/08/2009 від 02.08.2009р., порушення, зафіксоване в акті перевірки від 20.01.2012р., скоєне водієм-орендарем ОСОБА_4, а відтак саме зазначена особа повинна відповідати за порушення вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", вчинене при перевезенні вантажів орендованим транспортним засобом.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 12.04.2012 року у задоволенні вказаного позову відмовив.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог скаржник зауважує, що всупереч висновкам суду першої інстанції, договір оренди за участю фізичних осіб-підприємців не потребує нотаріального посвідчення.
Крім того, на думку апелянта, останній не являється перевізником так як автомобіль перебував у повному оперативному управлінні орендаря - ОСОБА_4, що підтверджується відомостями, які містяться в акті перевірки, а відтак покладення на ОСОБА_3 штрафних санкцій за порушення, яке він не вчиняв є незаконним та протиправним.
У судове засідання апелянт не зявився, про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином.
Представник відповідача під час судового засідання проти тверджень апеляційної скарги заперечив та посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив у її задоволенні відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.01.2012р. державними інспекторами територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Черкаській області складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
У даному акті зазначено, що в ході перевірки було зупинено транспортний засіб DAF, номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, та встановлено, що водій ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1) здійснював перевезення вантажів з перевищенням вагових обмежень без відповідних документів, а саме: без наявності дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданого компетентними уповноваженими органами, під час здійснення перевезення вантажів, практичне навантаження на вісь вантажного автомобіля більше встановленої норми, чим порушено вимоги статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
На підставі даного акту, начальником територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області прийнято постанову № 135776 від 12.03.2012р. про застосування до ОСОБА_3, за порушення законодавства про автомобільний транспорт, фінансових санкцій в сумі 1700 грн. 00 коп. (сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), які передбачені частиною 1 абзацом 3 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Не погоджуючись із даною постановою № 135776 від 12.03.2012р., ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду першої інстанції.
В свою чергу, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог ОСОБА_3, а відтак відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.
Проте до зазначених висновків суду першої інстанції, колегія суддів ставиться критично, з огляду на наступне.
Так, судова колегія вважає безпідставними висновки суду першої інстанції, що оскільки договір оренди не посвідчений нотаріально, відповідальність повинен нести власник, у даному випадку - ОСОБА_3, а не орендар вказаного автотранспорту згідно з договором оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).
Відповідно до ст. ст. 2, 55 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб'єкти господарювання учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Субєктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
За змістом ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності, є господарсько-виробничими відносинами.
Стаття 4 ГК України розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, одночасно вказуючи при цьому, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України.
Стаття 24 ЦК України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження (ст. 25 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо (ст. 30 ЦК України).
Поряд з цим, Цивільний кодекс України (ст. 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
У господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до єдиного державного реєстру.
Згідно ч. 3 ст. 45 ГК України щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
За загальним правилом (ст. 209 ЦК України) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
На відміну від ч. 2 ст. 799 ЦК України, норми параграфу 5 глави 30 ГК України не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання, тобто у відношенні договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, ЦК України та ГК України не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскільки договір оренди укладений скаржником як підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, про що свідчить його зміст, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку для визнання його недійсним, оскільки стороною договору не є фізична особа, тому ч. 2 ст. 799 ЦК України не підлягає застосуванню у відношенні спірного договору оренди, оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у даному випадку, є тотожними.
Судова колегія, звертає увагу суду першої інстанції на факт того, що у відношенні договорів оренди транспортних засобів, ЦК України та ГК України не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення, що кореспондується з позицією Вищого господарського суду України, роз'ясненнями Міністерства юстиції України від 14.01.2011 року, тощо.
Крім того, надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зауважує наступне.
Так, матеріали адміністративної справи містять відповідь ПАТ ДАК «Автомобільні дороги України» №3/12-10/585 від 20.03.2012 року, зі змісту якої вбачається, що апелянт не був перевізником транспортного засобу, відповідно до якого були встановлені порушення правил проїзду великогабаритних транспортних засобів.
Із даної відповіді також встановлено, що станом на 12.03.2012 року ПАТ ДАК «Автомобільні дороги України» не має претензій до ФОП ОСОБА_3, як до перевізника автомобіля, що був визнаний великоваговим.
Основний закон, який визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту є Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-ІІІ (далі - Закону України №2344-ІІІ).
Суд апеляційної інстанції наголошує, що стаття 60 вищевказаного Закону передбачає відповідальність саме до автомобільних перевізників, водночас оскільки ОСОБА_3 не являвся перевізником, з тих підстав, що автомобіль перебував у оперативному володінні іншої особи, а саме - ОСОБА_6, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування до апелянта штрафних санкцій, за порушення, яке по суті скаржник не вчиняв.
При цьому, слід зауважити, що безпосередньою та необхідною передумовою застосування адміністративно-господарських санкцій до особи, є прямий умисел останньої на вчинення правопорушення, що у даному випадку також повністю спростовується наявними у справі матеріалами.
На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити повністю.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.04.2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови № 135776 від 12.03.2012р, скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області про застосування фінансових санкцій № 135776 від 12.03.2012 року.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі "06" липня 2012 р. .
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Сторчак В. Ю.
Ватаманюк Р.В.