Справа № 2а/0270/1554/12
Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
20 червня 2012 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Смілянця Е. С.
суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
У квітні 2012 року до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_2 до державного реєстратора виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 23.04.2012 року у задоволенні вказаного позову відмовив.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог скаржник зауважує, що основним нормативним актом, який регулює спірні правовідносини є Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", відповідно до якого внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не обмежується жодним строком, а відтак відповідач зобов'язаний включити відомості позивача до як фізичної особи-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та видати відповідну довідку.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 03 лютого 1998 року, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію.
23 березня 2012 року апелянт звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради із реєстраційною карткою про включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Проте, листом вих. №36 від 23 березня 2012 року державний реєстратор повідомив про неможливість включення до Єдиного державного реєстру відомостей про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця в зв'язку із тим, що 03 березня 2012 року завершився процес включення відомостей до ЄДР.
Зазначені обставини слугували підставою для звернення ОСОБА_2 до суду першої інстанції з позовними вимогами щодо визнання дій державного реєстратора протиправними та зобов'язання останнього вчинити дії.
В свою чергу, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з правомірності дій державного реєстратора, оскільки останній діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі -Закон).
Прийняттям цього Закону започатковано ведення Єдиного державного реєстру як автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Оскільки реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснювалась компетентними органами ще до початку діяльності Єдиного державного реєстру, тому пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції, що була чинною з моменту прийняття) передбачалося, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Судом першої інстанції вірно зазначено, процес включення відомостей про тих юридичних та фізичних осіб-підприємців, що були зареєстровані компетентними органами до 01 липня 2004 року (тобто до набрання Законом чинності), не міг тривати постійно.
Саме тому, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" №2390-17 від 01 липня 2010 року Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" було викладено у новій редакції. Зокрема пунктами 2, 3, 4 цих положень передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
При цьому, пунктами 7 та 8 Прикінцевих та перехідних положень в редакції Закону №2390-17 конкретизовано процедуру, якою завершено включення відомостей до ЄДР.
Судова колегія ставиться критично до посилань скаржника, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за їх рішенням" №3384-17 від 19 травня 2011 року, що приймався пізніше Закону України №2390-17, не передбачено будь-яких обмежень у строку звернення до державного реєстратора із реєстраційною карткою, оскільки положеннями Закону №3384-17 лише доповнено пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". При цьому, ці положення не суперечать положенням Закону №2390-17.
При цьому, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції також встановлено, що включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є технічно неможливим у зв'язку із закриттям даної реєстраційної дії програмою "АРМІ Єдиний Державний Реєстр".
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Сторчак В. Ю.
Ватаманюк Р.В.