Справа № 2а/0270/104/12
Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
20 червня 2012 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Смілянця Е. С.
суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В.
при секретарі: Копійчук О.В.
за участю представників сторін:
апелянта - ОСОБА_2
відповідача - Качановський П.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Державного Комітету України у справах національностей та релігій про визнання протиправним рішення про відмову в наданні статусу біженця, -
У жовтні 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, а саме: визнання протиправним рішення відповідача №639 від 31.10.2011 року про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та його скасування.
Позовні вимоги заявник мотивував протиправністю оскаржуваного рішення, оскільки останнє є таким, що порушує конституційні права та свободи позивача, видане всупереч приписам Європейської Конвенції про захист людини та основоположних свобод, всупереч принципам правомірної адміністративної поведінки суб'єкта владних повноважень, а тому підлягає скасуванню.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 23.04.2012 року у задоволенні вказаного позову відмовив повністю.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти тверджень представника апелянта заперечила, мотивуючи свою позицію правомірністю та обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення та відсутністю підстав, необхідних для оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця скаржнику.
Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.05.2011 року апелянт звернувся до відділу Державної міграційної України у Вінницькій області із заявою про надання йому в Україні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у якій назвався громадянином Сомалі на ім'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1
При цьому документів, які б засвідчували його особу, він не надав, у зв'язку з чим усі анкетні дані було встановлено зі слів самого заявника.
Одночасно, із заявником проведено співбесіду, в ході якої з'ясовувались обставини, що слугували причинами приїзду до України та необхідності надання статусу біженця.
В подальшому, за результатом розгляду справи громадянина Сомалі ОСОБА_4, проведеної з ним співбесіди та на основі вивчення наданих матеріалів, а також матеріалів по країні походження, головним спеціалістом відділу 03.08.2011 року складено висновок про відмову в оформлені документів для вирішення питання про надання статусу біженця апелянту.
В подальшому, начальником відділу ДМС України у Вінницькій області Березенським І.М. винесено рішення №639-11 від 31.10.2011 року про відмову у визнанні біженцем громадянину Сомалі ОСОБА_7 в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що апелянт не підпадає під ознаки біженця, передбачені ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України "Про біженців", що в свою чергу свідчить про правомірність та обґрунтованість спірного рішення відповідачів про відмову у наданні ОСОБА_7 статусу біженця.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців визначає Закон України "Про біженців" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон).
Так, відповідно до положень статей 11, 12 вказаного Закону, оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною 2 статті 11 Закону України "Про біженців" передбачено, що заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
Орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Позицією ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16.12.1998р. факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (відповідно до Конвенції 1951р. "Про статус біженців") .
Як свідчать матеріали справи та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, апелянт є громадянином Сомалі, проте не може та не бажає користуватися захистом країни походження, внаслідок побоювань стати жертвою переслідувань по причині власних політичних переконань.
Колегія суддів наголошує, що матеріали справи не містять жодних доказів в обґрунтування фактів переслідування або загрози переслідування ОСОБА_7.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу міграційної служби.
При цьому, як з'ясовано судом першої інстанції, апелянт незаконно перетнув кордон України 19.05.2011 року, однак із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в органи міграційної служби звернувся 30.05.2011 року, не навівши при цьому обґрунтованих причин зволікання.
Абзацом 3 статті 12 Закону України "Про біженців" передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Абзацом 6 статті 12 Закону України "Про біженців" визначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом 2 статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з абзацом 2 статті 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до Міжнародної Конвенції про статус біженців від 28.07.1951р. та статті 1 Закону України "Про біженців", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Законом України від 21.10.99р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
При цьому, "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну та стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ, тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалась внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Також, пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
Проте, зазначених фактів матеріали справи не містять та під час апеляційного розгляду апелянт їх не надав.
Колегія суддів також зауважує, що апелянт до рядів політичних партій не входить, погрози, пов'язані з расою, національністю та релігійною належністю на його адресу не висловлювались, чого сам позивач під час розгляду його документів відповідачем не оспорював.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується той факт, що скаржник до приїзду в Україну знаходився в інших країнах, а саме Ефіопія, Ємен та Росія, проте за набуттям статусу біженця не звертався.
Аналізуючи наведене, суд апеляційної інстанції зауважує, що особа, яка залишає країну свого громадського походження, звертається за допомогою у першій безпечній країні, а не шукає умов для кращого місця мешкання, що у даному випадку свідчить в більшій мірі про пошуки апелянтом кращого життя, спробу втекти з Сомалі, де проходить громадянська війна, аніж про обґрунтованість його побоювань стати жертвою переслідувань на батьківщині.
Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність тривалих чи постійних переслідувань позивача, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 25 червня 2012 року .
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Сторчак В. Ю.
Ватаманюк Р.В.