Справа № 2а/2570/1783/2012
26 червня 2012 р. Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Непочатих В.О.,
при секретарі Галенко Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (далі по тексту - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати відмову відповідача внести зміну до наказу від 19.07.2011 року № 143о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 підпунктом «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ неправомірною; зобов'язати відповідача внести зміну до наказу від 19.07.2011 року № 143 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ в запас за пунктом 64 підпунктом «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем неправомірно за його заявою не внесено зміну щодо підстав звільнення в наказ від 19.07.2011 року № 143 о/с, а саме: з підстави «за власним бажанням» на підставу «через хворобу», оскільки 20.09.2011 року ним було завершено обстеження ВЛК і отримано свідоцтво про хворобу № 985, в якому зазначено, що отримані ним травми пов'язані з виконанням службових обов'язків, позивача визнано не придатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час.
В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти заявленого позову та пояснив, що чинним законодавством України не передбачено обов'язку керівника органу МВС України в Чернігівській області вносити зміни до наказу про звільнення особи з органів внутрішніх справ в частині підстав звільнення у зв'язку з настанням або встановлення обставин, які мали місце після звільнення.
Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 21.04.1995 року по 19.07.2011 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 35).
17.07.2011 року позивач звернувся з рапортом до начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, в якому просив звільнити його з органів внутрішніх справ у зв'язку з наявністю вислуги років, необхідних для нарахування пенсії.
19.07.2011 року на підставі наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області № 143 о/с (а.с. 36) майора міліції ОСОБА_1, заступника начальника відділу-начальника сектору розкриття злочинів проти особи, боротьби з груповою злочинністю, з незаконним обігом зброї та вибухівки відділу карного розшуку Чернігівського міського відділу УМВС, звільнено в запас Збройних Сил України з 19.07.2011 року за підпунктом «ж» пункту 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Після звільнення позивач пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої 20.09.2011 року видано свідоцтво про хворобу № 985 (а.с. 37), за яким позивач визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час.
Отримавши вказаний висновок, позивач звернувся до відповідача з заявою від 29.09.2011 року про внесення змін до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 19.07.2011 року № 143 о/с про звільнення.
Відповідачем листом від 03.11.2011 року № 2/3-Я-333 (а.с. 38) повідомлено позивача, що позитивного рішення з порушеного питання не прийнято.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до вимог підпункту «б» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії.
Відповідно до положень Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.02.2001 року № 85 в обов'язковому порядку направляються для проходження медичного обстеження на ВЛК кандидати на службу в органи внутрішніх справ та особи, які впродовж року більше 4-х місяців не можуть приступити до виконання своїх службових обов'язків через захворювання чи з інших причин (крім випадків, передбачених цим пунктом та пунктом 1.4 Порядку) або часто та довготривало хворіють.
Тобто, направлення особи в разі звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням на ВЛК не є обов'язком відповідача.
Пунктом 1.52. вказаного Порядку визначено, що якщо колишній працівник органів внутрішніх справ із числа осіб рядового й начальницького складу порушує питання про визначення його придатності до служби чи перегляд постанови ВЛК, винесеної на час його фактичного звільнення з органів внутрішніх справ, то підрозділ по роботі з особовим складом органу внутрішніх справ за місцем проживання такої особи направляє до відповідної ВЛК, яка знаходиться в місцевості, де він мешкає, його заяву та особову справу, а на пенсіонерів МВС, крім того, пенсійну справу, картку амбулаторного хворого (медичну книжку), акти медичного огляду за період служби та інші медичні документи. ВЛК за потреби додатково запитує і разом з головними спеціалістами Управління охорони здоров'я (відділу) служби вивчає подані документи. Якщо при цьому встановлено, що є підстави для задоволення прохання, то ВЛК дає експертну оцінку цим документам після стаціонарного обстеження з метою встановлення його придатності до служби на період звільнення. Рішення ВЛК оформляється протоколом і довідкою (додаток 11) у 3-х примірниках. При цьому військово-лікарська комісія виносить постанову про придатність особи до служби в органах внутрішніх справ та причинний зв'язок її захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва) зі службою.
У відповідності до вимог пункту 4.1.2. Інструкції про організацію роботи з пенсійного забезпечення військовослужбовців внутрішніх військ та осіб начальницького рядового складу органів внутрішніх справ України і членів їхніх сімей, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2003 року № 1276, пенсії за інвалідністю особам рядового і начальницького складу призначаються з наступного дня після звільнення зі служби чи виписки із стаціонару медичного закладу (госпіталю, лікарні), якщо встановлення інвалідності медико-соціальною експертною комісією і звернення за пенсією відбулися не пізніше тримісячного терміну з наступного дня після виписки із стаціонару медичного закладу (госпіталю, лікарні) або з наступного дня після звільнення зі служби. Якщо інвалідність настала пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, які мали місце в період проходження служби, - з дня встановлення інвалідності МСЕК.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що встановлення непридатності особи рядового та начальницького складу до військової служби за рішенням військово-лікарської комісії повинно мати місце саме на день звільнення особи з органів внутрішніх справ.
Таким чином, оскільки звільнення позивача відбулося за підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, на підставі рапорту позивача, який був поданий 17.07.2011 року, а свідоцтво № 985 про хворобу видане військово-лікарською комісією 20.09.2011 року, тому станом на 19.07.2011 року підстав для звільнення позивача за станом здоров'я у відповідача не було.
При вказаних обставинах, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні підстави для внесення змін до наказу від 19.07.2011 року № 143 о/с про звільнення позивача в частині формулювання підстав звільнення.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами. «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин справи підтверджена документально, доведена матеріалами справи та спростована відповідачем, що, в свою чергу, дає суду підстави визнати позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії -відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Непочатих В.О.