Справа № 2а- 5617/12/2070
25 червня 2012 р. м. Харків
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шевченко О.В.,
при секретарі - Нікітенко Л.Ю.,
за участі представників: позивача - ОСОБА_1, відповідача - Доценко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач, Фізична особа -підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення -рішення від 24.01.2012 р. №0000291701.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на незаконність спірного рішення, невідповідність висновків, які викладені в акті перевірки, фактичним обставинам у справі та нормам чинного законодавства України. Позивач наполягає на реальності укладеного із ПП «ХАРМАРТ»договору купівлі-продажу від 01.07.2011 р., посилаючись на первинні документи (видаткові та податкові накладні, банківські виписки про сплату. Висновки перевіряючого про порушення позивачем ст. 185, п. 198.2 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI із змінами та доповненнями вважає безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення як незаконне та необґрунтоване та задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач, Державна податкова інспекція у Зміївському районі у Харківській області Державної податкової служби, позов не визнав, посилаючись у запереченні на Акт перевірки від 16.01.2012 р. №29/17-0-24/260240553 та зазначає, що в ході проведення перевірки виявлено взаємовідносини із суб'єктом господарювання ПП «ХАРМАРТ», яке здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, тому позивач зависив податковий кредит. Також, відповідач в акті перевірки зазначає, що зазначені в акті розбіжності виникли за рахунок встановлення відсутності фактів реального вчинення господарських операцій за липень 2011 р. підприємством-контрагентом ПП «ХАРМАРТ», код за ЄДРПОУ 34018183, згідно акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 30.11.2011 р. №3615/23-212/34018183.
На підставі вищевикладеного, відповідач вважає адміністративний позов безпідставним, та таким, що не підлягає задоволенню.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, підтримав письмові заперечення на позов, та просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Зміївському районі Харківської області з 06.01.2012 р. по 12.01.2012 р. проведено документальну невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р. по взаємовідносинам з Приватним підприємством «ХАРМАРТ», код ЄДРПОУ 34018183. Матеріали перевірки викладені в акті перевірки від 16.01.2012 р. №29/17-0-24/260240553. На підставі вказаного акту перевірки ФО-П ОСОБА_3 винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 24.01.2012 р. №0000291701.
Позивач скористався правом на адміністративне оскарження, передбачене ст.56 Податкового кодексу України. 31.01.2012 р. ФОП ОСОБА_3 направив до ДПА у Харківській області скаргу про перегляд податкового повідомлення-рішення від 24.01.2012 р. №0000291701, застосованого до ФО-П ОСОБА_3 Рішенням ДПА у Харківській області від 28.03.2012 р. №319/3/10-212, скарга підприємця залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 24.01.2012 р. №0000291701 - без змін. 06 квітня 2012 р. ФОП ОСОБА_3 направив до ДПС України повторну скаргу про перегляд податкового повідомлення-рішення від 24.01.2012 р. №0000291701, застосованого до ФО-П ОСОБА_3 Рішенням ДПС України від 23.04.2012 р. №12867/3/10-2315, скарга підприємця залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 24.01.2012р. №0000291701 - без змін.
Податковим повідомленням-рішенням від 24.01.2012 р. №0000291701 згідно з підпунктом 54.3 ст.54, ст.185, пункту 198.2 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 16500,00 грн., у тому числі за основним платежем -11000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -5500,00 грн.
Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р. встановлено його завищення за перевіряє мий період на загальну суму 11000,00 грн., у тому числі за липень 2011 р. на суму 11000,00 грн.
Як з'ясовано в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, ґрунтуються на доводах про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум по взаємовідносинам з ПП «ХАРМАРТ».
Суд з такими висновками податкового органу не погоджується, вважає їх помилковими та такими, що документально не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, є основою для податкового обліку. Такий висновок узгоджується з положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, якими визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Судом встановлено, що ФО-П ОСОБА_3 укладено Договір купівлі-продажу від 01.07.2011 р. б/н із ПП «ХАРМАРТ». На підставі вказаного договору підприємець придбав запасні частини до автомобілів КамАЗ відповідно до видаткової накладної №010722 від 01.07.2011 р. та податкової накладної №22 від 01.07.2011 р. на суму 66000,00 грн., у тому числі ПДВ -11 000,00 грн. Розрахунок за придбані запасні частини підтверджується банківськими виписками про сплату. Транспортування запчастин проведено власним транспортом позивача -автомобілем КАМАЗ 5320, реєстраційний номер НОМЕР_1 та підтверджується Товарно-транспортною накладною №335893 від 01.07.2011 р. Вказані документи підтверджують, що Договір купівлі-продажу від 01.07.2011 р., укладений між ФО-П ОСОБА_3 та ПП «ХАРМАРТ». є реально укладеним та сторони виконали свої зобов'язання. Господарські зобов'язання за укладеним договором відповідають вимогам закону та укладені без порушень сторін.
Відповідно до актів про ремонт та установку запасних частин на автомобіль придбані запасні частини у ПП «ХАРМАРТ»були встановлені на автомобілі КамАЗ, власні та орендовані позивачем.
Вищевикладені обставини придбання товару позивачем та його транспортування (фізичного переміщення), відомості щодо якості придбаного товару та можливостей зберігання, підтверджені належними та допустимими доказами, не викликають у суду будь-яких сумнівів в реальності здійснення позивачем господарської діяльності та тих операцій, в межах яких сформовано податковий кредит при обчисленні податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «ХАРМАРТ». При цьому суд зауважує, що долучені до матеріалів справи та досліджені судом копії документів позивача по взаємовідносинам з ПП «ХАРМАРТ» були досліджені відповідачем при проведенні перевірки ФО-П ОСОБА_3, про що зазначено в акті перевірки № 29/17-0-24/260240553 від 16.01.2012р. без встановлення будь-яких недоліків щодо їх складання або достовірності даних.
З цього приводу суд зазначає, що положеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі за текстом - Порядок), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. № 984 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. За приписами Порядку результати документальних перевірок у разі встановлення порушень оформлюються у формі акта, який є носієм доказової інформації та має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового законодавства. Порядком визначено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, які підтверджують наявність факту порушення Вказане дозволяє стверджувати, що будь-який висновок акта перевірки органу державної податкової служби щодо оцінки повноти та своєчасності виконання платником податків зобов'язань перед бюджетом має ґрунтуватись на відповідних доказах, отриманих у ході перевірки.
Натомість, акт перевірки № 29/17-0-24/260240553 від 16.01.2012р., складений відповідачем, вказаним вимогам Порядку не відповідає. Відповідачем не наведено жодних належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за угодами з контрагентами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача з його контрагентом чи про несумісність предметів угод з напрямом господарської діяльності ФО-П ОСОБА_3 Суд зазначає, що висновки ДПІ у Зміївському районі Харківської області про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується виключно на судженнях про фіктивність діяльності ПП «ХАРМАРТ»в зв'язку з цим суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Між тим, в акті перевірки позивача не зазначено жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»ФО-П ОСОБА_3 та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак, за змістом Податкового кодексу України, - окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Висновок про те, що платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд визнав, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в ст. 83 Податкового кодексу України наведено матеріали, що є підставами для висновків під час проведення перевірок, серед яких: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами. За приписами п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків, що полягає в співставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів, за результатами якого складається довідка. З цих підстав суд дійшов висновку, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок ПП «Хармарт»не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства позивачем.
За встановлених в ході судового розгляду обставин щодо реальності здійснених позивачем господарських операцій, які підтверджені належним чином складеними первинними документами суб'єктів господарювання, що на час вчинення спірних господарських операцій мали необхідний обсяг правоздатності та були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість, за відсутності фактів вчинення позивачем нікчемних угод або угод, які суперечать інтересам держави та суспільства, інші доводи заперечень відповідача на висновки суду не впливають.
Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем на підставі п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, за змістом яких контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності такого платника податків свідчать про заниження зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Натомість, з досліджених в ході судового розгляду справи письмових доказів, пояснень представників сторін судом встановлено відсутність в діях позивача порушень положень п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та, відповідно, відсутність факту заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Висновки ДПІ у Зміївському районі Харківської області, викладені в акті перевірки позивача не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст. 9, ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За встановлених в ході судового розгляду обставин суд дійшов висновку про невідповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України податкового повідомлення-рішення ДПІ у Зміївському районі Харківської області № 0000291701 від 24.01.2012р., що дає суду підстави для задоволення позову та скасування оскаржуваного правового акту індивідуальної дії.
Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення - рішення №0000291701 від 24.01.2012 року, винесене ДПІ у Зміївському район у Харківській області.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_3) 165,00 грн. сплаченого судового збору.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.
Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.
Повний текст постанови виготовлено 02 липня 2012 року.
Суддя Шевченко О.В.