79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.04.12 Справа№ 5015/361/12
Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.
При секретарі Кохановській Ю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовною заявою: Державного підприємства «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1», м. Стрий
до відповідача: Селянського фермерського господарства ОСОБА_1, с. Велика Білина
про: стягнення 92 593,62 грн.
Представники :
Від позивача: ОСОБА_2 - представник (Довіреність №37 від 24.01.2012р.)
Від відповідача: не з'явився
Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало.
Суть спору:
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Державного підприємства «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1», м. Стрий до Селянського фермерського господарства ОСОБА_1, с. Велика Білина про стягнення 92 593,62 грн.
Ухвалою суду від 02.02.2012р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 21.02.2012р.
В судове засідання 21.02.2012р. представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав, вимоги Ухвали суду від 02.10.2011р. виконав.
Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, однак через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання. Розгляд справи відкладено на 27.03.2012р.
В судове засідання 27.03.2012р. представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав. Представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги визнав, вимог Ухвали суду від 02.02.2012р. не виконав. Для надання сторонам можливості подати додаткові докази по справі в судовому засіданні оголошено перерву до 11.04.2012р. Строк розгляду спору продовжено в порядку ст. 69 ГПК України.
В судовому засіданні 11.04.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити. Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив.
Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення справи по суті, відповідно до ст. 75 ГПК України, справу розглянуто у відсутності представника відповідача.
В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:
27.01.2009р. між позивачем та відповідачем укладено Договір №11, відповідно до умов якого позивач (продавець) зобов'язувався передавати у власність відповідача (покупця) борошно вищого ґатунку кількістю 100 тон та вартістю 1800 грн. + вартість тари. В свою чергу відповідач, згідно умов п.1.1 договору зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених договором.
Кількість товару, яка підлягає передачі згідно з п.1.1 договору може бути збільшена за згодою сторін шляхом проведення додаткових поставок товару продавцем покупцю за взаємною згодою обох, чи за клопотанням однієї із сторін (п. 1.2 договору).
Згідно умов п.2.1 договору, якість товару, що постачається повинна відповідати ДСТУ, іншим нормативним документам.
Ціна на продукцію встановлена за погодженням сторін в п.1.1 договору діє на партію продукції в кількості 100 тон. На решту продукції ціна встановлюється згідно з протоколом цін, який підписується сторонами додатково (п.3.1).
Товар постачається на умовах само вивозу (франко-склад продавця) (п.3.2).
Відпуск продукції покупцю здійснюється після внесення ним 100% оплати на банківський рахунок продавця. У випадку якщо частина чи вся партія продукції передана покупцю без попередньої оплати, він зобов'язаний провести остаточний розрахунок на протязі 30 днів з моменту отримання. Оплата проводиться покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця. (п.п. 4.1, 4.2, 4.4).
Як зазначається в позовній заяві, на виконання умов договору, згідно рахунку - фактури №10000397 від 03.02.2009р. позивач здійснив поставку товару відповідачу на суму 18 350,00 грн.; згідно рахунку - фактури №10000795 від 02.03.2009р. на суму 27 483,00 грн. Вказаний товар отриманий відповідачем згідно довіреностей серії ЯОШ №380019 від 03.02.2009р., серії ЯОШ №380019 від 02.03.2009р., однак станом на момент подання позовної заяви товар отриманий СФГ ОСОБА_1 згідно рахунку - фактури №10000397 від 03.02.2009р. оплачений лише частково в сумі 16 504,47 грн. Товар отриманий згідно рахунку - фактури №10000795 від 02.03.2009р. відповідачем не оплачено взагалі. Претензій щодо кількості та якості одержаної продукції відповідачем не заявлялось.
12.04.2010р. позивач скерував на адресу відповідача претензію №229 від 12.04.2010р. з вимогою сплатити заборгованість за поставлену згідно договору №11 від 27.01.2009р. продукцію, яка залишена ним без відповіді та реагування. 23.06.2011р. позивач повторно скерував на адресу відповідача претензію №403 від 22.06.2011р., що підтверджується списком відправлених листів (рекомендованих) від 23.06.2011р. та квитанцією поштового №2226790., долученими до матеріалів справи.
Наявність заборгованості в сумі 43 987,47 грн. у СФГ ОСОБА_1 перед ДП «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1»підтверджується також Актом звірки взаємних розрахунків б/н від 19.03.2012р. в матеріалах справи, належним чином скріпленого підписами та печатками сторін.
Однак, як стверджує позивач, договірних зобов'язань щодо оплати поставленої продукції станом на час розгляду справи Господарським судом Львівської області відповідач належно не виконав.
З посиланням на ст. 625 ЦК України, ч.2 ст. 231 ГК України та п. 6.3 Договору, за порушення строків виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача 6 818,06 грн. пені, 9 237,37 грн. інфляційних втрат, 1 319,62 грн. 3% річних, 3 079,12 грн. штрафу та 28 151,98 грн. санкцій згідно п.п. 6.2, 6.3 Договору.
Загальна сума позовних вимог складає 92 593,62 грн.
Суд заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав:
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Як вбачається із матеріалів справи спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору №11 від 27.01.2009р., на виконання умов якого позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 45 833,00 грн.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідач зобов'язань щодо оплати отриманого товару належно не виконав, а відтак вимоги позивача про стягнення 43 987,47 грн. основного боргу є обгрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами та підлягають до задоволення.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно умов договору №1 від 27.01.2009р., зокрема п.п.4.2 та 6.3 договору, у випадку не проведення відповідачем остаточного розрахунку за поставлену продукцію на протязі 30 днів з моменту її отримання, якщо покупець в подальшому не проводить оплату, з 16-го дня після настання строку оплати вказана поставка розглядається сторонами як товарний кредит і покупець додатково сплачує продавцю 2% від заборгованої суми щомісячно до повного розрахунку.
Сторони передбачили в п. 6.2. Договору, що у разі прострочення оплати з боку покупця, він сплачує за весь час прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення та суму, яка склалася за рахунок розрахункового рівня інфляції згідно інформації держкомстату України а також 3% річних від простроченої суми.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та 2% санкцій, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо стягнення з СФГ ОСОБА_1 пені в сумі 6 818,06 грн., при перевірці правильності представленого позивачем розрахунку, суд встановив що він здійснений невірно.
Як зазначається в ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто, нарахування пені може здійснюватись позивачем за період з 03.04.2009р. по 03.10.2009р. включно, що згідно перерахунку, здійсненого судом, становить 4 958,53 грн.
Згідно приписів ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Відповідно до положень ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
З огляду на вищенаведені приписи Цивільного кодексу України а також те, що заяв про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені від відповідача не надходило, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення частково, в сумі 4 958,53 грн.
Щодо стягнення штрафу в розмірі 7% від суми прострочення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України № 3-41гс10 від 20.12.2010 "Про стягнення штрафу та пені за порушення договірних зобов'язань").
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку що позовні вимоги в частині стягнення 7 % штрафу до задоволення не підлягають.
Відповідач доводів позивача не спростував, доказів оплати не представив.
У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись ст. 174, 193, 216, 230, 231, 232 ГК України, ст.ст. 258, 267, 509, 525, 526, 599, 610, 612, 625 ЦК України, ст. ст. 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-84 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Селянського фермерського господарства ОСОБА_1 (АДРЕСА_1. Код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Державного підприємства «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1»(82400, м. Стрий, вул. Грабовецька, 2. Код ЄДРПОУ 14293158) 43 987,47 грн. основного боргу, 4 958,53 грн. пені, 9 237,37 грн. інфляційних втрат, 1 319,62 грн. 3% річних, 28 151,98 грн. 2% санкцій; всього -87 654,97 грн.; 1 753,22 грн. судового збору.
3. В частині стягнення 1 859,53 грн. пені та 3 079,12 грн. штрафу в позові відмовити.
4. Наказ на стягнення видати в порядку ст.116 ГПК України.
Суддя У.І. Ділай
Повний текст рішення виготовлено і підписано 17.04.2012р.