Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "22" червня 2012 р. Справа № 3/5007/6/12
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Машевської О.П.
при секретарі судового засідання: Кобилінському К.П.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - предст. за дов. №89/16 від 10.01.12 р.
від відповідача: ОСОБА_2 - предст. за дов. №25/279 від 03.03.12 р.
В засіданні суду 18.06.12 року оголошувалась перерва в порядку ст. 77 ГПК України до 14:10 год. 22 .06.12р.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (м. Житомир) до Комунального підприємства "Житомирводоканал" Житомирської міської ради (м. Житомир) про стягнення 7 622 975,33 грн.
04 травня 2012 року позивач КП "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради звернувся з позовом до відповідача КП "Житомирводоканал" Житомирської міської ради про стягнення боргу за надані послуги з обслуговування водопідкачуючих установок на загальну суму 7 622 975,33 грн., з яких 6 862 974,47 грн. - сума основного боргу, 290 862,98 грн. - сума пені, 194 670,43 грн. - сума 3% річних, 274 467,45 грн. - сума інфляційних втрат , застосованих за порушення грошового зобов'язання.
Уповноважений представник позивача в засіданні суду 28.05.12 року позовні вимоги підтримала у повному обсязі та надала новий розрахунок пені, відповідно до якого розмір останньої становить 206 232,57 грн. проти заявленого у позові 290 862,98 грн. без оформлення письмової заяви про зменшення розміру зазначеної позовної вимоги.
Уповноважений представник відповідача в засіданні суду 28.05.12 року надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого підприємство визнає суму основного боргу в розмірі 6 861 902,00 грн., проти пені , 3% річних та інфляційних втрат - заперечує у повному обсязі.
На дату судового засідання 28 травня 2012 року сторонами спору звірено рахунки по сумі основного боргу станом на 01.04.2012 року: за даними позивача сума становить 6 862 974,47 грн., відповідача - 6 861 902,37 грн. За підрахунками суду відхилення складає 1072,10 грн. Натомість, суми пені, 3% річних та інфляційних сторонами не погоджені.
Представник позивача усно пояснила, що різниця в сумі основного боргу 1072,10 грн. виникла у зв'язку з тим, що за надані відповідачем послуги по повірці лічильників між сторонами станом на 01.04.2012 року залік зустрічних однорідних вимог проведено не було. Натомість представник відповідача вважає, що оскільки послуги по повірці лічильників фактично були надані у спірний період, їх вартість має бути зарахована позивачем в рахунок погашення основного боргу в межах даного позову.
В судовому засіданні 18.06.12 року представником позивача подано письмове пояснення за вих. № 2382/16 в частині зарахування різниці в сумі основного боргу 1072,10 грн. в оплату за надання послуг відповідачу за обслуговування водопідкачуючих установок за квітень 2012 року, про що сторонами підписано Угоду про залік зустрічних однорідних вимог 28.04.2012 року ( а с. 105).
Представник позивача в судовому засіданні 18.06.12р. подала також заяву за вих. № 2383/16 від 18.06.12р. про зменшення розміру позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 205 884,80 грн. проти заявленого у позовній заяві - 290 862,98 грн., та інфляційних втрат в розмірі 205 656,66 грн. проти заявленого у позовній заяві - 274 467,45 грн. ( а.с.110).
Копію заяви про зменшення розміру зазначених позовних вимог з новим їх розрахунком отримано в засіданні представником відповідача під розписку.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.
Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни в бік зменшення кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення ( п. 3.10 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 18).
Про зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог ( п. 7 Постанови ВГСУ від 23.03.2012 № 6).
З врахуванням вище викладеного, господарський суд прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог за вих. № 2383/16 від 18.06.12р. до розгляду по суті.
Тому на дату винесення рішення у справі спір вирішується з нової ціни позову в розмірі 7 469 186,36 грн., що складається із наступних позовних вимог: 6 862 974,47 грн. - сума основного боргу,205 884,80 грн. - сума пені, 194 670,43 грн. - сума 3% річних, 205 656,66 грн. - суми інфляційних втрат.
Сторонами взаємні розрахунки в частині суми пені, 3% річних та інфляційних втрат не звірені . Позивач наполягає на їх стягненні у заявленому розмірі та складі, відповідач - заперечує у повному обсязі.
В засіданні суду 22.06.12 року представником відповідача подано заяву за вих. № 25/751 від 22.06.12 року про відстрочку виконання рішення суду в порядку п. 6 ч.1 ст. 83 ГПК України з доказами на підтвердження скрутного фінансового становища підприємства. Представник позивача відповідними доказами також підтверджує суду наявність у підприємства значної дебіторської заборгованості за отриманий природний газ у відповідних підприємств .
В засіданні суду 22.06.12 року представником відповідача подано також клопотання за вих. № 25/751 від 22.06.12 року про зменшення розміру пені до максимального можливого розміру.
В засіданні суду 22.06.12р. представникам сторін спору оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
01.10. 2009 року між Комунальним підприємством "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (позивач) та Комунальним підприємством "Житомирводоканал" Житомирської міської ради ( відповідач) був укладений Договір на обслуговування водопідкачуючих установок, відповідно до якого відповідач доручає, а позивач приймає на технічне обслуговування водопідкачуючі установки (насоси холодної води), які розташовані в центральних теплових пунктах підрядчика ( далі за текстом - Договір) ( а с. 8-9).
За умовами п.2.1 Договору позивач взяв на себе, зокрема, наступні зобов'язання: проводити технічне обслуговування водопідкачуючих установок та їх ремонт, а також забезпечити обслуговуючим персоналом.
В свою чергу, за умовами п.2 Договорі відповідач взяв на себе , зокрема, наступні зобов'язання: сплачувати позивачу всі витрати по експлуатації та ремонту водопідкачуючих установок, згідно калькуляції щомісяця, в тому числі з врахуванням зміни цін, рівня мінімальної заробітної плати, тарифів на активну та реактивну електроенергію.
У п.3.2 Договору сторони додатково обумовили, що розрахунок використаної насосами холодної води та електричної енергії ( активної та реактивної) узгоджується із відповідачем і надається разом з рахунком на оплату вартості використаної електроенергії по кожній бойлерній окремо.
Згідно п.4.1 Договору всі розрахунки проводяться шляхом перерахування відповідачем грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача , або іншим способом, що не суперечить діючому законодавству , не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяцем.
За невиконання або неналежне виконання зобов'язання з оплати наданих послуг згідно з цим Договором, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу (п. 5.3 Договору).
Строк дії Договору - п'ять років.
Факт належного виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, позивач довів двосторонніми підписаними актами виконаних робіт у кожному місяці, двосторонніми підписаними довідками про фактичну вартість витрат по обслуговуванню водопідкачуючих установок холодної води в бойлерних КП "Житомиртеплокомуненерго" ( 47- 90).
До складу витрат з надання послуг відповідачу включено : витрати на оплату праці найманим працівникам, нарахування на заробітну плату, витрати на споживання активної та реактивної електроенергії. При цьому, розмір останніх витрат є найбільшим.
Як доводить у позовній заяві позивач, заборгованість відповідача з оплати отриманих послуг з обслуговування водопідкачуючих установок виникла за період з червня 2010 року по 01 квітня 2012 року, яка станом на цю дату становить 6 862 974,47 грн.
Із письмових пояснень позивача щодо критеріїв визначення розміру суми основного боргу за спірний період та доданих до нього доказів, господарський суд встановив, що позивач є боржником перед відповідачем за холодну воду, а відповідач, відповідно, боржником за надані йому послуги з водопідкачуючих установок та, в окремих випадках, за теплову енергію. Оскільки зазначені зобов'язання сторін одна перед одною є грошовими та підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, їх припинення сторони оформляли угодами про залік зустрічних однорічних вимог в порядку ст. 601 ЦК України. Дати укладення таких угод є датами припинення взаємних зобов'язань сторін у відповідному розмірі. Так, за умовами Угоди про залік зустрічних однорідних вимог від 30.06.2010 року сторони припинили свої взаємні зобов'язання на суму 258691,58 грн. Однак приймаючи до уваги, що розмір зобов'язання відповідача становив 401722,06 грн., різниця в сумі перейшла у заборгованість на наступний місяць липень 2010 року і так далі. На дату звернення з позовом до суду, останню Угоду про залік зустрічних однорідних вимог було підписано між сторонами 30.03.2012 року. За підрахунками суду станом на 30.03.2012 року відповідач дійсно заборгував позивачу 6 862 974, 47 грн. ( а с. 25, 32).
Як встановлено судом , сторонами спору звірено рахунки по сумі основного боргу станом на 01.04.2012 року: за даними позивача сума становить 6 862 974,47 грн., відповідача - 6 861 902,37 грн. ( а. с. 28).
У письмовому поясненні за вих. № 2382/16 від 18.06.12 року позивач доводить, що різницю в сумі основного боргу 1072,10 грн. зараховано в оплату за надання послуг відповідачу за обслуговування водопідкачуючих установок за квітень 2012 року, про що сторонами підписано Угоду про залік зустрічних однорідних вимог 28.04.2012 року. Відповідно підстави зменшувати розмір основного боргу в межах даного предмету та підстав - відсутні ( а с. 105).
Таким чином, судом встановлено, що на дату підписання Угоди про залік зустрічних однорідних вимог 30.03.2012 року сторони спору не зарахували відповідачу в погашення його боргу перед позивачем кошти в сумі 1072,10 грн. ( а с. 46).
Заперечуючи проти включення позивачем коштів в сумі 1072,10 грн. до суми основного боргу за цим позовом, відповідач доводив, що суми пені, 3% річних та інфляційних втрат не відповідають дійсності, оскільки зазначена спірна сума приймала участь у їх розрахунках ( а. с. 93, 146).
До винесення рішення у справі відповідач добровільно основний борг в сумі 6 862 974,47 грн. на користь позивача не сплатив.
Окрім матеріально - правової вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлені окремі матеріально - правові вимоги про стягнення пені на суму 205 884, 80 грн., розраховану за період прострочення в цілому з 21.06.11 року по 03.05.12 року та інфляційних втрат на суму 205 656,66 грн., розраховану за період прострочення в цілому з серпня 2010 року по березень 2012 року відповідно до заяви про зменшення розміру цих вимог від 18.06.12 року, що прийнята судом до розгляду, а також на суму 194 670,43 грн. 3% річних за період з 1 серпня 2010 року, починаючи із суми 140 730,48 грн. по 30 квітня 2012 року, виходячи із суми 6 655 851,95 грн. ( а с. 11, 111, 112 ).
До винесення рішення у справі, позивач не відмовився від заявлених вимог, не зменшив їх розмір , а відповідач не скористався правом подати власний розрахунок вище зазначених позовних вимог, за винятком заявленого клопотання про зменшення судом розміру пені до максимально можливого з врахуванням скрутного фінансового становища підприємства
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності за правилами ст. 43 ГПК України, господарський суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Відповідно до статей 2, 55 та 78 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання визнаються комунальні унітарні підприємства як суб'єкти господарювання, утворені компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входять до сфери його управління.
Згідно довідки з ЄДРПОУ серії АА № 256075 позивач здійснює такий вид діяльності як постачання пари та гарячої води, згідно з ЄДРПОУ серії АА № 419609 відповідач здійснює такий вид діяльності як збирання, очищення та розподілення води, збирання і оброблення стічних вод ( а. с. 13, 97).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", Закону України від 02.06.2005 № 2633-IV "Про теплопостачання" та Закону України від 10.01.2002 № 2918-III "Про питну воду та питне водопостачання" сторони спору є виконавцями та виробниками житлово-комунальних послуг з теплопостачання, водопостачання та водовідведення.
Договір на обслуговування водопідкачуючих установок від 01.10.2009 року укладено сторонами з метою належного виконання відповідачем зобов'язань з надання споживачам послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення за майновою участю позивача у справі (трудові та енергоресурси), що відповідає статті 174 ГК України, ст.ст. 11 та 509 ЦК України.
За приписами статті 193 ГК України, з якою кореспондуються положення статей 509, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарських ( цивільних) відносин зобов'язані належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання, як відповідно до умов договору, так і вимог закону.
Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особі.
У зв'язку з цим, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, за загальним правилом, не допускається, крім випадків, передбачених законом або самим договором (ст.193 ГК У, ст. 525 ЦКУ).
Як встановлено господарським судом, спірні відносини між сторонами виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору в частині здійснення своєчасних платежів позивачу за надані послуги у встановленому розмірі.
Оскільки спірні відносини виникли у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання, тому в даному випадку застосуванню підлягають ст.229 ГК України та 625 ЦК України, відповідно до яких учасник господарських відносин (боржник) у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
При цьому, частина перша статті 229 ГК України та частина перша ст.625 ЦК України встановлюють виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
З врахуванням вище викладеного, та встановлених судом обставин, вимога позивача про стягнення основного боргу в сумі 6 862 974,47 грн. доведена у повному обсязі та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Доводи відповідача про необхідність зменшення розміру боргу на суму 1 072,10 грн. в межах цього позову судом відхиляються, оскільки сторони самостійно та відповідно до ст. ст. 6, 627 та 601 Цивільного кодексу України домовились припинити зобов'язання позивача перед відповідачем на суму 1 072,10 грн. - 28 квітня 2012 року в рахунок зменшення боргу останнього за надані позивачем послуги з водопідкачуючих установок у квітні 2012 року ( а. с. 107).
Господарський суд також вважає, що позивачем правомірно заявлені вимоги щодо інфляційних втрат на суму 205 656,66 грн. та 3% річних на суму 194 670,43 грн., розрахунок яких визнається судом обгрунтованим.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч. 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідальність відповідача як замовника за Договором у вигляді сплати пені та її розмір (подвійна облікова ставка НБУ за кожен день прострочки) визначена у 5.3 Договору.
Слід відмітити, що визначений у Договорі розмір пені за один день прострочки відповідає приписам ст. 230, 232 Господарського кодексу України, ст. 549, 551 Цивільного кодексу України та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96ВР, яким встановлено обмеження розміру пені, що підлягає стягненню у судовому порядку подвійною обліковою ставкою НБУ.
За умовами Договору, відповідач зобов'язався оплачувати щомісячні суми за безготівковим розрахунком на відповідний рахунок позивача до 20 числа місяця наступного за розрахунковим, тобто, за отримані послуги у червні місяці, відповідач зобов'язаний сплатити до 20 числа липня місяця.
Господарський суд також враховує, що при безготівкових розрахунках обов'язок перераховувати грошові кошти за боржника покладено на банк, що несе перед ним відповідне зобов'язання, тому місцем виконання грошового зобов'язання є банк боржника, а момент його виконання є дата списання відповідної суми з кореспондуючого рахунку банку, що обслуговує боржника (ст. 198, 341 ГК і ст. 528, 623, 1088 ЦК України, Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні").
Отже, господарським судом враховується, що не у кожному випадку 20 число розрахункового місяця буде останнім днем строку здійснення платежу, якщо припадатиме на вихідні та святкові дні.
В свою чергу, господарським судом враховується позиція позивача щодо визначення максимального періоду нарахування пені у 183 дні за окремі періоди прострочки з огляду на таке. Згідно ч.6 ст. 232 ГК України період нарахування пені складає шість місяців. При цьому, як у Господарському кодексі України, так і в Цивільному кодексі України не визначено кількісного критерію словосполучення "шість місяців".
Загалом, 183 календарні дні як кількісний критерій визначення періоду "шість місяців" вживається у законодавстві України, що регулює резиденство фізичних осіб у сфері оподаткування ( Податковий кодекс України). Зазначений період прийнято також до застосування у судовій практиці ( постанови ВГСУ № 4/587 від 27.07.10 року, від 19.08.09р. № 2-9/8839-2008, від 29.04.10р. № 6/507-09 тощо).
Пеня нарахована позивачем також в межах перебігу річного строку позовної давності ( Роз'яснення ВАСУ від 16.04.1993 № 01-6/438 "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів").
На підставі вище викладеного, господарський суд, дослідивши розрахунок позовної вимоги про стягнення пені в сумі 205 884,80 грн. за прострочку виконання відповідачем грошового зобов'язання вважає його обгрунтованим.
Однак відповідач заявленим клопотанням від 22.06.12 року просить суд скористатись правом, наданим п.3 ч.1 статті 83 ГПК України, та зменшити розмір пені до максимально можливого.
Право господарського суду зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання застосовується лише у виняткових випадках. Винятковість цих випадків є самостійним предметом судового дослідження, що випливає зі змісту диспозицій ч.ч.1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України про необхідність порівняння судом розміру належних до сплати штрафних санкцій із розміром збитків кредитора, або про встановлення обставин їх відсутності, про прийняття до уваги ступеня виконання зобов'язання боржником, майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу.
Окрім того, при прийнятті судом рішення застосовувати чи не застосовувати припис п.3 статті 83 ГПК України, останнім враховуються також вказівки, що містяться в п. 3.17.4 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 року № 18, відповідно до яких рекомендується застосовувати процесуальну норму п.3 ст. 83 ГПК України виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.
Оцінюючи наявність чи відсутність виняткових обставин для використання права на зменшення розміру пені, яка заявлена позивачем до стягнення та визнана судом обгрунтованою у заявленому розмірі, господарським судом враховуються, насамперед, конституційний принцип про рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, загальні засади цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність, а також правовий статус сторін спору, на яких, у рівній мірі, поширюються приписи нижче наведених законодавчих актів, і зокрема.
Частина 2 статті 193 ГПК України зобов'язує кожну сторону вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як встановлено господарським судом обидві сторони спору є комунальними підприємствами, утвореними Житомирською міською радою.
У ч. 4 ст. 191 Господарського кодексу України зазначено, що законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.
Згідно ч.6 цієї статті органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.
Згідно частини 8 ст. 78 ГК України збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.
Ціни/тарифи на послуги з водопостачання як послуги другої групи, відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території.
Частиною 3 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обгрунтованих витрат на їх виробництво.
А ч.ч. 4, 5 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні-послуги нижчими від розміру економічно обгрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.
Постановою КМУ від 1 червня 2011 р. N 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" затверджено:
- Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води;
- Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення.
За змістом відповідних пунктів цих порядків як позивачем, так і відповідачем до складу інших операційних витрат не можуть включатися: суми визнаних штрафів, пені, неустойки. Відповідно, зазначені витрати відносяться підприємствами на збитки від господарської діяльності.
Окрім того, у статті 1 Закону України від 20.02.2003 № 554-IV "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" передбачається, що громадяни для реструктуризації заборгованості мають право укласти з підприємствами - надавачами житлово-комунальних послуг договори про щомісячне рівномірне погашення реструктуризованої заборгованості та своєчасну сплату поточних платежів за житлово-комунальні послуги (далі - договір про реструктуризацію заборгованості).
Як зазначено у статті 5 цього закону на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Однак реалізація правової норми статті 5 напряму залежить від реалізації правової норми статті 1 цього Закону, а оскільки укладення угоди про реструктуризацію заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги є правом, а не обов'язком громадян, то змусити їх цим правом скористатися відповідач не може.
В аналогічній ситуації перебуває і позивач, що також судом враховується у повній мірі.
Наведене доводить, що сторони спору є суб'єктами підприємництва, одержання прибутку яких залежить від рішень органу місцевого самоврядування, що встановлює фіксовані ціни на їх послуги, від вартості енергоносіїв, що придбаваються ними в інших суб'єктів для виробництва відповідних послуг, від своєчасності отримання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися міською радою, а також від розрахункової платоспроможності споживачів, як правило, населення, за споживання цих послуг.
Господарський суд, виходячи з вище викладеного, вважає, що в даному спорі мають місце ті виняткові обставини, які дають суду можливість скористатися правом та зменшити розмір пені до 1 відсотка , а саме із суми 205 884,80 грн. до суми 2 058,85 грн. , про що суд ухвалить в резолютивній частині рішення.
Стосовно клопотання відповідача відстрочити виконання рішення суду у справі до 31 грудня 2012 року.
Обгрунтовуючи підстави звернення до суду з відповідним клопотанням, відповідач зазначає про те, що виконати рішення суду підприємство не має можливості через відсутність коштів на рахунках в достатньому обсязі та арештом останніх Відділом примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Житомирській області на виконання наказу господарського суду Житомирської області від 26.08.2011р. № 5/5007/7/11. Окрім того, відповідач посилається на проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" № 4961-VІ в частині, що стосується збільшення розміру субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення боргу із різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, який прийнятий Верховною Радою України 08.06.2012 року , однак ще не підписаний Президентом України та не опублікований.
Відповідно до п.6 ч.1 статті 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Господарський суд, з врахуванням конкретних обставин справи, прийшов до висновку скористатися наданим правом та відстрочити виконання рішення суду.
На виконання п. 3 ч.1 статті 84 ГПК України господарський суд наводить обгрунтування своєму висновку.
Наділяючи господарський суд правом при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення, стаття 83 ГПК України не містить умов (обставин), з настанням котрих можна або необхідно здійснювати її диспозицію, на відміну від статті 121 ГПК України, за змістом якої умовою для відстрочки або розстрочки виконання рішення є обставини, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим, після виданого судом виконавчого документу.
Разом з тим, враховуючи, що за змістом обох статей Господарського процесуального кодексу України господарський суд є також суб'єктом права ініціювання питання щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, а не лише сторона у справі, застосування гіпотези ч.1 статті 121 ГПК України при винесенні рішення слід вважати допустимим. (Відповідно правової позиції дотримується ВГСУ у постанові № 42/439 від 02.02.2010 р.).
Водночас, визнаючи обгрунтованими позовні вимоги, а відтак, підтверджуючи факт існування у відповідача зобов'язання з їх виконання в обов'язковому порядку, господарський суд не може не враховувати, що зобов'язання, в тому числі те, що визнане безспірним за рішенням суду, має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості ( ч. 3 ст.509 ЦК України).
Судом перевірено обгрунтованість доводів відповідача за матеріалами справи господарського суду № 5/5007/7/11, що долучені до цієї справи, в тому числі досліджено зміст поданого відповідачем законопроекту на предмет впливу останнього в якості закону на позитивне врегулювання грошових відносин між сторонами спору.
Оскільки господарський суд законодавчо не обмежений будь - якими конкретними термінами відстрочки виконання рішення та враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку відстрочити виконання рішення суду до 31 грудня 2012 року включно, про що зазначити в резолютивній частині рішення суду.
Відповідно до ч. 2 статті 49 ГПК України судовий збір покладається судом на відповідача у повному обсязі. Одночасно судом враховується, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки також покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки ( п. 3.17.4 Постанови ВГСУ від 26.12.11р. № 18).
На підставі статей 11, 509, 525, 526, 549, 551, 611,614 та 625 Цивільного кодексу України, статей 174, 193, 218, 229, 233 Господарського кодексу України. керуючись ст.ст. 4-7, 43, 49, 82, п. п. 3 та 6 ч.1 ст. 83, 85 ГПК України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Зменшити розмір пені до 1 відсотка , а саме із суми 205 884,80 грн. до суми 2 058,85 грн.
3. Стягнути з Комунального підприємства "Житомирводоканал" Житомирської міської ради ( ідентифікаційний код 03344065, 10005, м. Житомир, Богунський район, вулиця Черняховського, будинок 120) на користь Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради ( ідентифікаційний код 35343771, 10014, м.Житомир, Корольовський район, вулиця Київська, будинок 48):
- 6 862 974,47 грн. основного боргу,
- 2 058, 85 грн. пені,
- 194 670,43 грн. 3% річних,
- 205 656,66 грн. інфляційних втрат,
- 64 380,00 грн. судового збору.
4. Відстрочити виконання рішення суду у справі № 3/5007/6/12 від 22.06.2012 року до 31 грудня 2012 року включно.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 27 червня 2012 року
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати: 1 - у справу, 2-3 - сторонам на вимогу під розписку