"26" червня 2012 р. Справа № 47/334
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючого),
Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.
розглянувши касаційну скаргуЗаступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Чернігівській області
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 року
у справі господарського суду№ 47/334 міста Києва
за позовомПершого заступника прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Чернігівській області
доВідкритого акціонерного товариства "Сан ІнБев Україна"
про стягнення збитків в сумі 147820,31 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
від Генеральної прокуратури України:Громадський С.О.
від Державної екологічної інспекції в Чернігівській області:ОСОБА_6 (довіреність від 22.06.2012 року №09-08/2134)
Перший заступник прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Чернігівській області (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Сан ІнБев Україна" (далі -відповідач) про стягнення збитків в сумі 147820, 31 грн., завданих порушенням відповідачем природоохоронного законодавства внаслідок самовільного використання води.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2011 року у справі №47/334 позов задоволено, стягнено з відповідача на користь місцевого бюджету міста Чернігова збитки в розмірі 147820,31 грн., стягнено з відповідача в дохід Державного бюджету України 1478,20 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 123 -127).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2011 року у справі № 47/334 скасовано, постановлено у справі № 47/334 нове рішення про відмову у задоволенні позову, стягнено з Державної екологічної інспекції в Чернігівській області на користь відповідача 1478,21 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним господарським судом (а.с. 163 -168).
Не погоджуючись з винесеною постановою, Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Чернігівській області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 16.01.2012 року у справі №47/334, а рішення суду першої інстанції від 10.11.2011 року у справі №47/334 залишити в силі, аргументуючи порушенням норм матеріального права, зокрема, статей 44, 49 Водного кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального права, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до статті 1 Водного кодексу України, водокористування -це використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).
Згідно статті 1 Водного кодексу України, забір води -це вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них;
Відповідно до частини 1 статті 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Згідно статті 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані, зокрема: використовувати воду (водні об'єкти) відповідно до цілей та умов їх надання; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Частинами 1, 2, 3 статті 49 Водного кодексу України передбачено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення. Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обгрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.
Відповідно до частин 2, 3 пункту 4 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 321, клопотання водокористувачів розглядаються у місячний термін. У разі відмови у погодженні клопотання або у видачі дозволу водокористувачу надається відповідь з обґрунтуванням причин відмови.
Частиною 1 статті 19 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Статтею 21 Кодексу України про надра передбачено, що надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства охорони здоров'я України на місцях.
Пунктом "з" частини 2 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів.
Згідно пункту 6 частини 3 статті 110 Водного кодексу України відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, з 11 по 14 травня 2010 року Державною екологічною інспекцією в Чернігівській області відповідно до статті 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та згідно з направленням першого заступника начальника Державної екологічної інспекції в Чернігівській області №436 від 05.05.2010 року проведено позапланову перевірку дотримання ВАТ "Сан ІнБев Україна" вимог природоохоронного законодавства України, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 27/07 від 11-14.05.2010 року (далі -Акт) (а.с. 6 -7).
Судами встановлено, що відповідно до Акту на момент перевірки відповідач для власних госппитних, виробничих потреб та передачі вторинним водокористувачам ЧВ ВАТ "Сан ІнБев Україна" здійснює забір води з трьох локальних діючих артезіанських свердловин: свердловина № 1 глибиною 135 м., продуктивністю 30 куб.м./год.; свердловина № 2 глибиною 702 м., продуктивністю 130 куб.м./год.; свердловина № 3 глибиною 710 м., продуктивністю 100 куб.м./год., що розташовані в межах території ЧВ ВАТ "Сан ІнБев Україна" на підставі спеціального дозволу на користування надрами №3355 від 30.09.2008 року, виданого Мінприроди України та дозволу на спеціальне водокористування УКР №3730 А/Чрн від 30.06.2009 року, виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області (а.с. 21 -22).
Судами також встановлено, що в ході проведеної перевірки старшим інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівській області було встановлено, що в період з 01.10.2007 до 30.05.2008 року ВАТ "Сан ІнБев Україна" здійснювало забір води з артезіанських свердловин за відсутністю дозволу на спеціальне водокористування: за період з 01.10.2007 до 31.12.2007 року в кількості -356, 3 тис. м3; за період з 01.01.2008 до 30.05.2008 року в кількості -599, 858 тис. м3, що підтверджується звітами про використання води (а.с. 29 -31).
Відтак, судами встановлено, що загальна кількість самовільно забраної відповідачем води становить 956, 158 тис. м3 та підтверджується звітністю відповідача (а.с. 12).
Також судом першої інстанції було встановлено, що розмір збитків, заподіяних державі відповідачем внаслідок самовільного використання води становить 147 820,31 грн., на підтвердження чого позивачем надано відповідний розрахунок, здійснений старшим держаним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівській області згідно "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки від 1.05.1995 року № 37, яка діяла на час проведення перевірки відповідача щодо дотримання ним вимог природоохоронного законодавства (а.с. 14).
Судом першої інстанції відхилено доводи відповідача про відсутність його вини у завданні шкоди з посиланням на те, що при видачі ВАТ "Сан ІнБев Україна" дозволу № 3410А/Чрн від 21.08.2006 року строком на 1 рік і 40 днів позивачем було неправомірно встановлено зазначений строк дії дозволу, з огляду на те, що відповідно до пункту 6 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 321 (далі -Порядок), спеціальне водокористування може бути: короткотерміновим (до 3 років) -у разі скидання водокористувачем забруднюючих речовин у водні об'єкти в обсягах, що перевищують граничнодопустимі, які встановлюються територіальними органами Мінекоресурсів або довготерміновими (від 3 до 25 років) - в усіх інших випадках (а.с. 35 -44). При цьому суд мотивував свій висновок тим, що відповідач погодився з наданим дозволом та не оскаржував його. Відтак, по закінченню строку його дії, відповідач був зобов'язаний отримати новий дозвіл на спеціальне водокористування у позивача.
Однак, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у користуванні надрами без відповідного дозволу у спірний період, прийнявши до уваги короткотерміновість Дозволу позивача № 3410А/Чрн від 21.08.2006 року та не спростувавши правильності в цій частині висновків суду першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 321 про право позивача надавати дозволи на спеціальне водокористування терміном "до 3 років" , помилково витлумачивши його як імперативний обов'язок позивача у видачі дозволів строком не менше трьох років.
Колегія суддів касаційного суду не погоджується з такими висновками апеляційного господарського суду, з огляду на передбачене частиною 2 статті 55 Конституції України право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб, яке, виходячи з принципу диспозитивності у господарському судочинстві, особа вправі реалізовувати на власний розсуд та передбачений Постановою КМУ №321 від 13.02.2002року порядок надання компетентними органами дозволів на водокористування.
Разом з тим, колегія суддів касаційного суду зазначає, що обов'язок доказування наявності чи відсутності в діях особи вини, згідно принципу змагальності у господарському судочинстві, передбаченого статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, покладено на сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, тоді як господарський суд зобов'язаний створювати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 року слід скасувати, а рішення суду першої інстанції від 10.11.2011року залишити в силі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Чернігівській області задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 року у справі №47/334 скасувати.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2011 року у справі №47/334 залишити в силі.
Головуючий Н. Ткаченко
Судді Л. Катеринчук
Г. Коробенко