Справа № 2а/1770/1846/2012
23 травня 2012 року 12год. 52хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Чередняка В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1
відповідача: представник Красько Г.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1
до Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення
Позивач - суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (далі СПД ОСОБА_1) звернулась з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2012р. №0000131742 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму: 16300,00 грн. - основний платіж та 4075,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки, викладені у акті перевірки, на підставі якого прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, не ґрунтуються на достовірних, об'єктивних та належним чином встановлених і відображених у акті даних, не відповідають фактичним обставинам.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю та пояснила суду, що Державною податковою інспекцією у м. Рівне (на даний час реорганізована у Державну податкову інспекцію у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби) у період з 12.12.2011 року по 23.12.2011 року було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД ОСОБА_1, за наслідками якої складено акт від 30.12.2011р. №218/17-117/НОМЕР_1 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012р. №0000131742 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму: 16300,00 грн. - основний платіж та 4075,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція. Вказала, що висновки податкового органу про порушення вимог пп.7.4.1, пп.7.4.3, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту по операціях з ТзОВ «Фелконс-Лімітед» та ПАТ «Сантехкомплект» зроблені без посилання на фактичні обставини та первинні або інші документи, які зафіксовані у бухгалтерському та податковому обліку, оскільки придбання транспортних послуг та товарів підтверджено первинними документами та здійснювалось з метою ведення підприємницької діяльності. Крім того, зазначила, що придбані у ПАТ «Сантехкомплект» у грудні 2010 року будівельні матеріали на суму 1500,00 грн., в тому числі ПДВ 250 грн., були використані для ремонту власного помешкання. Просила позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача позов не визнав, надав письмові заперечення та, зокрема, пояснив, що за результатами проведення планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД ОСОБА_1 складено акт від 30.12.2011р. №218/17-117/НОМЕР_1 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012р. №0000131742 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20375,00 грн., в тому числі: 16300,00 грн. - основний платіж та 4075,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція. Перевіркою виявлено порушення вимог пп.7.4.1, пп.7.4.3, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту по операціях з ТзОВ «Фелконс-Лімітед» та ПАТ «Сантехкомплект». Так, придбані у ПАТ «Сантехкомплект» будівельні матеріали на суму 1500,00 грн. для ведення позивачем підприємницької діяльності не використовувались. Зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених СПД ОСОБА_1 з контрагентом - ТзОВ «Фелконс-Лімітед», оскільки останнє має стан платника «10» (до ЄДР внесено запис на встановлення місцезнаходження»), результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ за березень 2010 року встановлено, що ТзОВ «Фелконс-Лімітед» згідно поданої декларації по ПДВ не відображено операції з поставки товарів (робіт, послуг) СПД ОСОБА_1 у березні 2010 року на загальну суму 28999,98 грн., в тому числі ПДВ 4833,33 грн., а також у листопаді 2010 року анульоване свідоцтво платника ПДВ. Отже встановлено неможливість фактичного здійснення ТзОВ «Фелконс-Лімітед» господарських операцій та порушення підприємством ч.1 ст.203, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недотримання вимог вказаних норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків. Таким чином, СПД ОСОБА_1 завищено податковий кредит по господарським операціям з ТзОВ «Фелконс-Лімітед» та ПАТ «Сантехкомплект». Відтак, висновки акта перевірки від 30.12.2011р. №218/17-117/НОМЕР_1 є обґрунтованими, а оспорюване податкове повідомлення - рішення від 12.01.2012р. №0000131742 - правомірним. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у м.Рівне з 12.12.2011 року по 23.12.2011 року проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД ОСОБА_1, за наслідками якої складено акт від 30.12.2011р. №218/17-117/НОМЕР_1 (т.1 а.с.7-26).
Актом зафіксовано порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.3 та 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР, із змінами та доповненнями (далі - Закон №168/97-ВР) та встановлено заниження податку на додану вартість:
- на суму 16050,00 грн. внаслідок фіктивності господарських операцій за листопад 2009 року, січень - березень 2010 року з ТзОВ «Фелконс-Лімітед»;
- на суму 250,00 грн. внаслідок придбавання у ПАТ «Сантехкомплект» будівельних матеріалів у грудні 2010 року, які не були використані у господарській діяльності позивача.
За наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012р. №0000131742 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20375,00 грн., в тому числі: 16300,00 грн. - основний платіж та 4075,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція (т.1 а.с.27).
Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржене СПД ОСОБА_1 в адміністративному порядку, проте рішеннями ДПС у Рівненській області від 16.03.2012 року №3301/10-210/39 та ДПС України від 23.04.2012 року № 12869/П/10-2315 скарги залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін (т.1 а.с.28-31).
Як вбачається з матеріалів справи СПД ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою - підприємцем 22.07.2005 року Виконавчим комітетом Рівненської міської ради, види діяльності - роздрібна торгівля запчастинами до газопостачання та будівельними матеріалами (т.1 а.с.6).
Позивача взято на облік в органах державної податкової служби з 25.07.2005 року, на даний час СПД ОСОБА_1 є платником ПДВ відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 20.12.2006р. НОМЕР_3, виданого ДПІ у м.Рівне.
У листопаді 2009 року та січні - березні 2010 року ТзОВ «Фелконс-Лімітед» на підставі усного договору надавало позивачу транспортно-експедиційні послуги, а саме: здійснювало доставку запчастин до газопостачання.
Зокрема, у листопаді 2009 року вказаним контрагентом надано для позивача послуг на суму 34415,00, в т.ч. ПДВ 6883,00 грн., січні 2010 року - 7085,00 в т.ч. ПДВ 1417,00 грн., в лютому 2010 року - 14585,00 в т.ч. ПДВ 2917,00 грн., у березні 2010 року 24165,00 , в т.ч. ПДВ 4833,00, а всього на загальну суму 80250,00 грн., у т.ч. ПДВ 16050,00 грн.
Ці обставини підтверджуються видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, рахунками на оплату товару, виписками з банку про оплату товару та транспортно-експедиційних послуг, актами про виконання послуг (т.1 а.с.36-73, т.1 а.с.85-250), (т.2 а.с.1-45).
Податок на додану вартість за вказаними податковими накладними у розмірі 16050,00грн. було включено позивачем до складу податкового кредиту за відповідні місяці 2009 та 2010 років.
Придбані позивачем запчастини для газопостачання були використані у господарській діяльності - реалізовані іншим контрагентам.
Відповідно до п.1.7 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
За змістом наведених правових норм необхідною умовою для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту є, зокрема, фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). При цьому, правові наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Згідно з пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону N168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Під господарською діяльністю, відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №334/94-ВР), слід розуміти будь-яку діяльність особи, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Як вбачається з пояснень позивача та підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, придбані позивачем запчастини для газового обладнання були використані у господарській діяльності - реалізовані іншим контрагентам.
Суд критично оцінює висновки ДПІ у м.Рівне про нікчемність правочинів позивача з ТзОВ «Фелконс-Лімітед».
Податок на додану вартість у сумі 16050,00 грн., сплачений позивачем за отримані від ТзОВ «Фелконс-Лімітед» послуги, повністю включено СПД ОСОБА_1 до податкових зобов'язань податкових декларацій у 2009-2010 роках.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Пунктом 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженому наказом ДПА України від 30.05.1997р. N166 (у редакції наказу від 15.06.2005р. N213), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.06.2005р. за N702/10982, чинному на момент виникнення спірних правовідносин, (далі -Порядок N166) передбачено, що дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.
Статтею 9 Закону №996-XIV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, установи, від імені яких складений документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи та, зокрема і з акта перевірки, сформований СПД ОСОБА_1 податковий кредит на суму 16050,00 грн. по господарським операціям з ТзОВ «Фелконс-Лімітед» підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними, банківськими виписками. Пред'явлені до перевірки та надані позивачем суду вищевказані документи є первинними документами у розумінні ст.9 Закону №996-XIV та повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій, податкові накладні, виписані для позивача ТзОВ «Фелконс-Лімітед» відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону N168/97-ВР та Порядку N166.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач документально підтвердив наявність руху активів у процесі здійснення господарської операції, зв'язок між фактом придбання запасних частин до газопостачання, транспортування яких здійснювало ТзОВ «Фелконс-Лімітед», та їх подальшою реалізацією з метою здійснення господарської діяльності платника податку.
Відносно доводів відповідача про нікчемність вчинених вказаними контрагентами правочинів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У ст.203 Цивільного кодексу України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Такі вимоги, згідно з ч.1-5 ст.203 полягають, зокрема, у наступному: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України:
- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
З фактичних обставин справи та наявних матеріалів суд не вбачає нікчемності правочинів, вчинених СПД ОСОБА_1 та ТзОВ «Фелконс-Лімітед». Жодних доказів того, що обидва чи один учасник правочинів, виконання яких було, зокрема, предметом перевірки податкового органу, завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяв всупереч інтересам держави і суспільства, відповідачем суду не надано.
Посилання відповідача на ті обставини, що ТзОВ «Фелконс-Лімітед» має стан платника «10» (до ЄДР внесено запис на встановлення місцезнаходження»), за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ за березень 2010 року встановлено, що ТзОВ «Фелконс-Лімітед» згідно поданої декларації по ПДВ не відображено операції з поставки товарів (робіт, послуг) СПД ОСОБА_1 у березні 2010 року на загальну суму 28999,98 грн., в тому числі ПДВ 4833,33 грн., а також у листопаді 2010 року анульоване свідоцтво платника ПДВ цього контрагента, судом до уваги не беруться, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 61 Конституції України, ст. 11 Закону України "Про систему оподаткування" №1251-ХІІ від 25.06.1991р. (у редакції Закону України №77/97-ВР від 18.02.1997р., із змінами і доповненнями), відповідальність особи має індивідуальний характер. У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відтак, СПД ОСОБА_1 не може нести відповідальності за діяння контрагента, яким не було відображено операції з поставки товарів (робіт, послуг) у березні 2010 року на загальну суму 28999,98 грн., в тому числі ПДВ 4833,33 грн. При цьому суд зазначає, що за інші періоди розбіжності у відображенні операцій між цими контрагентами не встановлено, на час надання послуг ТзОВ «Фелконс-Лімітед» був зареєстрований платником ПДВ. Так, податковим органом у акті перевірки зазначено, що скасування свідоцтва платника ПДВ відбулося лише у листопаді 2010 року, у той час як господарські операції мали місце у листопаді 2009 року, січні - березні 2010 року.
З фактичних обставин справи та наявних матеріалів суд не вбачає підстав для визнання правочинів, вчинених СПД ОСОБА_1 та ТзОВ «Фелконс-Лімітед», нікчемними.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" від 15.05.2003р. №755-IV (далі -Закон №755-IV) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до ч.2 ст.18 Закону №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
На момент вчинення господарських операцій ТзОВ «Фелконс-Лімітед» було зареєстроване платником податку на додану вартість, відомості про нього містилися в Єдиному державному реєстрі, та як наслідок можуть бути використанні позивачем в даному спорі як достовірні і такі, що не підлягають сумніву.
Не дає підстав стверджувати про нікчемність правочинів і відсутність письмового договору (договір міг бути укладений усно) та товарно-транспортних накладних. Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568, товарно-транспортна накладна є єдиним документом для всіх учасників транспортного процесу. Це юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаних робіт. Основне призначення товарно-транспортної накладної - забезпечення документального підтвердження факту надання транспортних та експедиційних послуг. Відсутність даного документа не дає підстави стверджувати про відсутність господарської операції по придбанню товарів вцілому.
Крім того, Закон №168/97-ВР не пов'язує право покупця - платника податку, на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість із фактичним внесенням його до бюджету продавцем товару, не зобов'язує покупця контролювати сплату цього податку до бюджету вказаною особою.
Згідно з п.7.1. ст.7 Закону №168/97-ВР покупець сплачує суму податку на додану вартість у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум податку на додану вартість до Державного бюджету.
Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в Законі №168/97-ВР не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Якщо контрагент продавець видає податкові накладні і при цьому не виконує зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення покупця платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, тим більше, що останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого від шкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст.72 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного вище ДПІ у м.Рівному Рівненської області ДПС не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 12.01.2012р. №0000131742 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму: 16050 грн. - основний платіж та 4012,50 грн. - штрафна (фінансова) санкція по господарським операціям з ТзОВ «Фелконс-Лімітед».
За таких обставин позов у цій частині суд задовольняє, визнає зазначене податкове повідомлення-рішення в цій частині протиправним та скасовує його.
Стосовного позовних вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму: 250 грн. - основний платіж та 62,50 грн. - штрафна (фінансова) санкція по господарським операціям з ПАТ «Сантехкомплект» у грудні 2010 року, то суд відмовляє у їх задоволенні з огляду на наступне.
Податковим органом у акті перевірки зазначено, що придбані будівельні матеріали у ПАТ «Сантехкомплект» на суму 1500,00 грн., в т.ч. ПДВ 250 грн., згідно залишків товарно-матеріальних цінностей відсутні, факту використання цих товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності не встановлено (т.1 а.с.23).
Як вже зазначалось вище, згідно з пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону N168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
У судовому засіданні позивач також визнала, що придбані у ПАТ «Сантехкомплект» на суму 1500,00 грн. будівельні матеріали були використані для ремонту власного помешкання. Інших доказів позивач не надала.
За наведених обставин у задоволенні позову у цій частині суд відмовляє, оскільки підстав для включення ПДВ у сумі 250,00 грн. за операціями з ПАТ«Сантехкомплект» до податкового кредиту у позивача не було.
Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України судові витрати присуджуються позивачу частково на суму 200 грн. 63 коп.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне від 12.01.2012 року № 0000131742 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі: основний платіж - 16050 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 4012, 50 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити на користь позивача Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 200 (двісті) грн. 63 коп.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Борискін С.А.