ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
25 червня 2012 р. № 2а-2874/12/1370
м. Львів
12 год. 05 хв.
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий суддя Коморний О.І.,
секретар - Гнилиця Р.І.
з участю:
представник позивача Салада Т.М.
представник відповідача Білоус А.Т.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом державного підприємства «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1»до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.
Обставини справи.
Позивач, державне підприємство «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1», звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000552303 від 07.03.2012 року.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю прийняття відповідачем вказаного податкового повідомлення-рішення, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентом, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував.
У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги, просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000552303 від 07.03.2012 року з підстав викладених у позовній заяві, надав додаткові докази в підтвердження правомірності формування податкового кредиту, просить позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому запереченні, суть якого зводиться до того, що позивачем не здійснювалися господарські операції з ПП «Неомаркет», а отже безпідставно сформовано податковий кредит, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та
встановив:
Державною податковою службою у Львівській області з 18.01.2012р. по 14.02.2012р. проведено планову виїзну перевірку ДП «Стрийський КХП №1»(ЄДРПОУ 14293158) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2011, валютного законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2011, про що 21.02.2012 р. складено акт №23/22-70/14293158 (а.с.25-40).
За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 07.03.2012 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000552303 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 83881,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 грн. (а.с.41).
Підставою прийняття відповідачем вказаного податкового повідомлення рішення стали викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем: п. 198.1, 198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 83881 грн. в т.ч. по періодах: - квітень 2011 року на суму 24000 грн., - травень 2011 року на суму 20643грн., - червень 2011 року на суму 39238 грн.
Вказані порушення полягають у тому, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 83881 грн. на підставі документального оформлення господарських операцій з ПП «Неомаркет», які за висновками перевірки фактично не здійснювалися. Такі висновки зроблено на підставі акта Алчевської ОДПІ від 11.11.2011 № 1804/231-37156794 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Неомаркет»(код за ЄДРПОУ 37156794) з питань дотримання вимог податкового законодавства», у якому зазначено, що в ході проведення перевірки встановлено, що в порушення ст. 228 ЦК України, ПП «Неомаркет»укладені правочини, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Судом з матеріалів справи встановлено укладення позивачем з Аграрним Фондом договору на переробку зерна пшениці №17П від 10.03.2011р. (а.с.42-44) згідно якого Аграрний Фонд повинен передати ДП «Стрийський КХП № 1»на переробку зерно пшениці в кількості 2000 тонн.
Пунктом 2.2.3 вказаного договору сторони передбачили при виході продукції висівки у кількості 24%.
Факт переробки пшениці та утворення висівок підтверджується долученими до матеріалів справи: дозволом на переробку зерна (а.с.84), актом зачистки (а.с.85), актами про зачистку виробничого корпусу і результатах переробки зерна (а.с. 208, 214, 222, 228), розпорядженнями на очистку, сушку зерна, насіння масляних культур і трав (а.с. 209, 213, 223, 229), актами за договором переробки (а.с.210, 215, 224, 230).
Оплата виконаних робіт здійснена Аграрним Фондом згідно виставлених позивачем рахунків-фактур (а.с.211, 216, 225, 231) в безготівкову порядку, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 218-221, 227, 233).
На отримані від ДП «Стрийський КХП №1»висівки, Аграрний фонд направив позивачу дозволи на відвантаження пшеничних висівок (а.с. 45, 56, 63) на товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд».
У подальшому ТзОВ «Хліб Інвестбуд»направило позивачу дозволи на відвантаження пшеничних висівок на приватне підприємство «Неомаркет»(46, 57, 64). Приймання передача пшеничних висівок від ТзОВ «Хліб Інвестбуд» до ПП «Неомаркет»оформлена актами приймання передачі (а.с.47, 58, 65) складеними за участю позивача, оскільки висівки перебували у позивача на зберіганні.
Придбані у ТзОВ «Хліб Інвестбуд»пшеничні висівки приватне підприємство «Неомаркет»поставило позивачеві згідно договору №01/11/04 (а.с.48-50) та специфікацій (а.с.51,59, 66).
Позивач отримав від ПП «Неомаркет»пшеничні висівки відповідно до видаткових накладних (а.с. 53, 60, 67), здійснив у відповідності з виставленими ПП «Неомаркет»рахунками-фактурами (а.с. 54, 61, 68) оплату їх вартості, що підтверджується копіями платіжних доручень (70-73), та отримав від ПП «Неомаркет»податкові накладні: №21 від 11.04.2011р., №30 від 30.05.2011р., №58 від 10.06.2011 р. (а.с. 55, 62, 69).
Придбані у ПП «Неомаркет»пшеничні висівки позивач використав у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку шляхом продажу контрагентам та кінцевим споживачам, що підтверджується реєстром накладних по відпуску продукції (а.с.191-192), журналами ордерами та відомостями по рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями (а.с.86, 91, 102, 106, 111, 123, 141, 155, 159, 162), видатковими накладними (а.с.94, 96, 98, 100, 104, 109, 115, 118, 121, 125, 128, 130, 132, 135, 137, 139, 150, 153, 157, 166, 169, 172, 194, 197, 200, 202, 204, 206), податковими накладними (а.с.95, 97, 99, 101, 105, 110, 116, 119, 122, 126, 129, 131, 133, 136, 138, 140, 151, 154, 158, 167, 170, 173, 195, 198, 201, 203, 205, 207), прибутковими касовими ордерами (а.с.87-90, 102а, 107), виписками з банку про оплату (а.с.92, 112-113, 124, 142-147, 160-161, 163-164), довіреностями на отримання ТМЦ (а.с.93, 103, 108, 114, 117, 120, 127, 134, 148, 152, 156, 165, 168, 171, 193, 196, 199), товарно-транспортними накладними (а.с.149).
Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (із змінами та доповненнями) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п. 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.
Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).
Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.
Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до п.180.1. Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є:
1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;
2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;
3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:
- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;
- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:
а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);
б) дата отримання податкової накладної.
У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового Кодексу України)).
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).
Податковим Кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.
Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ПП «Неомаркет»укладено господарський договір, реальність виконання якого підтверджено належним чином оформленими первинними документами. Та обставина, що пшеничні висівки не переміщалися, оскільки весь час перебували на зберіганні у позивача, жодним чином не перешкоджала здійснювати з ними господарські операції по передачі від Аграрного Фонду до ТзОВ «Хліб Інвестбуд», від ТзОВ «Хліб Інвестбуд»до ПП «Неомаркет, від ПП «Неомаркет»до позивача
Крім того, факт отримання від ПП «Неомаркет»пшеничних висівок підтверджується подальшим їх використанням у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку шляхом реалізації контрагентам та кінцевим споживачам.
Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Оскільки у акті перевірки органом податкової служби зазначено про вчинення позивачем нікчемного правочину (а.с. 32), суд звертає увагу відповідача, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.
Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Судом встановлено, що всі податкові накладні отримані позивачем від ПП «Неомаркет»(№21 від 11.04.2011р., №30 від 30.05.2011р., №58 від 10.06.2011 р. (а.с. 55, 62, 69), оформлені у відповідності до вимог п.201.1 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України.
В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку договору укладеного позивачем з ПП «Неомаркет»та порушення законодавства України в момент складання наявної у позивача податкової накладної. Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору укладеного позивачем з ПП «Неомаркет», та в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб ПП «Неомаркет»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ПП «Неомаркет».
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.
З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 840 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області №0000552303 від 07.03.2012р.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1» (Львівська область м. Стрий вул. Грабовецька 2, ЄДРПОУ 14293158) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 30.05.2012 року о 16:00 год.
Суддя (підпис) Коморний О.І.
З оригіналом згідно.
Суддя Коморний О.І.