ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
12 червня 2012 р. № 2а-2726/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравчука В.М.,
за участі секретаря судового засідання Прокопчука О.С.,
представника позивача Кушнерика Р.М.,
представника відповідача Кармелюка Т.Б.,
розглянувши справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореол-Плюс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ореол-Плюс" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (правонаступником, якої є Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби), в якому просить визнати протиправними дії щодо видачі наказу № 165 від 20.02.2012 р., направлення № 298 від 20.02.2012 р. та складення акту перевірки № 427/59/23-118/23955049 від 02.03.2012 р.
Заявою від 08.05.2012 р. представник позивача доповнив позовні вимоги та просив також визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012 р. № 0002042300/1162, від 29.03.2012 р. № 0002012300/1159, від 29.03.2012 р. № 0002002300/1161. Заявою від 29.05.2012 р. уточнив позовні вимоги, якою просив скасувати податкові повідомлення-рішення, і відмовився від позову в частині вимог про визнання протиправними дії щодо видачі наказу № 165 від 20.02.2012 р., направлення № 298 від 20.02.2012 р. та складення акту перевірки № 427/59/23-118/23955049 від 02.03.2012 р. Зазначені процесуальні дії, в сукупності, суд оцінює як зміну предмету позову.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про порушення податкового законодавства, а саме заниження податку на прибуток та ПДВ за операціями з ПП "Ардея -Тех", не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень. Реальність робіт по обслуговуванню ТЦ «ТКС Мегамаркет»спростовується належними первинними документами та фактичним виконанням робіт в будівлі торгового центру. Вважає, що наведені ДПІ обставини, які стосуються ПП "Ардея -Тех", не можуть бути підставою для визнання угоди нікчемною, а сама ДПІ не вправі визначати правочини нікчемними. Крім того, вважає що висновки ДПІ не можуть ґрунтуватись на тому, що контрагент знаходиться в іншій області та не має необхідних ресурсів для виконання робіт. З цих підстав просить позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.
ДПІ позов заперечила по суті. Вважає вимоги ТзОВ "Ореол-Плюс" необгрунтованими та незаконними. Вважає правочини між ТзОВ "Ореол-Плюс" та ПП "Ардея -Тех" щодо обслуговуванню ТЦ «ТКС Мегамаркет»нікчемними, оскільки в ході проведення перевірки встановлено, що контрагент ПП "Ардея -Тех" знаходиться достатньо віддалено від об'єкта обслуговування, в іншій області та не має трудових ресурсів для виконання таких робіт, що підтверджує аналіз його податкової звітності; в актах виконаних робіт не вказано виду робіт, які надавались відповідно до договору. Все це свідчить про укладення нікчемних правочинів, без мети настання реальних наслідків. Вважає, що ТзОВ "Ореол-Плюс" не має права на формування валових витрат по операція з ПП "Ардея -Тех".
З наведених обставин податковий орган вбачає проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій без мети настання правових наслідків; які не мають реального товарного характеру, що свідчить про умисел при укладенні угоди у вигляді нанесення шкоди державі, її громадянам. Вважає, що відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України правочини, укладені між ТзОВ "Ореол-Плюс" та ПП "Ардея -Тех" мають ознаки нікчемності та є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіми особами.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
17.08.2007 р. між ОП «Молл Центр»(Замовник) та ТзОВ "Ореол-Плюс" (Виконавець) було укладено договір про надання експлуатаційних послуг. Згідно з умовами договору ТзОВ "Ореол-Плюс" бере на себе зобов'язання надавати в порядку послуги з обслуговування торгового центру «Мегамаркет»за адресою м. Трускавець, вул. Суховоля, 54 А. Послуги включають в себе: обслуговування ліфта, дизель-генератора підіймального та іншого обладнання, холодильного обладнання, вентиляційної системи, протипожежної системи, електрощитових та кабельних мереж, водомереж; надання послуг з прибирання ТЦ, що включає прибирання площ загального користування та прилеглої території; миття фасадів; утримання прилеглої території, в т.ч. озеленення, обслуговування фонтану; забезпечення та організація вивозу сміття; забезпечення надання послуг цілодобового централізованого водопостачання.
01.11.2009 р. ТзОВ "Ореол-Плюс" (Замовник) та ПП "Ардея -Тех" (Виконавець) уклали договір про надання експлуатаційних послуг по обслуговуванню торгового центру «Мегамаркет»за адресою м. Трускавець, вул. Суховоля, 54 А. Згідно з договором послуги включають в себе обслуговування: вентиляційної системи, заміна ламп загального освітлення; надання послуг з прибирання ТЦ, прибирання прилеглої території; миття фасадів; утримання прилеглої території ТЦ (озеленення, обслуговування фонтану); забезпечення та організація вивозу сміття; очистка резервуару з запасом води. Необхідність залучення ПП «Ардея-Тех»керівник ТзОВ «Ореол-Плюс»пояснив зростанням обсягу робіт у зимовий час.
Отримавши замовлення, ПП "Ардея-Тех" розпочало виконувати роботи по обслуговуванню ТЦ «ТКС Мегамаркет». Згідно актами приймання робіт від 30.11.2010 р. № ОУ-0000001 на суму 49140,00 грн., від 31.12.2010 р. № 311202 на суму 49140,00 грн., від 31.01.2011 р. № 310102 на суму 49140,00 грн., від 28.02.2011 р. № 280204 на суму 49140,00 грн., які підписані обома сторонами.
В актах не наведено розшифровки таких робіт із зазначенням кількості, вартості, одиниць виміру таких робіт та кількості людей, що залучались до їх виконання, вказано лише, що роботи виконувались з приводу обслуговування ТЦ «Мега маркет».
ПП "Ардея -Тех" видало податкові накладні від 30.11.2010 р. № 473 на суму 49 140 грн., від 31.12.2010 р. № 621 на суму 49 140 грн., від 31.01.201 р. № 54 473 на суму 49 140 грн., а ТзОВ "Ореол-Плюс" оплатило вартість робіт, що підтверджується платіжним дорученням. Суми сплачені за отримані послуги, ТзОВ "Ореол-Плюс" віднесло до валових витрат відповідного періоду та сформувало податковий кредит.
02.03.2012 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова було проведено позапланову перевірку ТзОВ "Ореол-Плюс" з питань взаєморозрахунків з ПП "Ардея -Тех" за період з 01.11.2010 р. по 28.02.2011 р.
За результатами перевірки складено Акт від 02.03.2012 року № 427/59/23-118/23955049. Встановлено порушення ТзОВ "Ореол-Плюс" ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 31280,00 грн. та порушення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 40 950 грн. В акті перевірки надано висновки про нікчемність угод з посиланням на п. 1, 2 ст. 215, ст.203, 216, 228 Цивільного кодексу України, вплив на які мали господарські операції з ПП "Ардея -Тех".
На підставі Акта перевірки від 02.03.2012 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова винесло три податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012 р.
(1) № 0002042300/1162, яким за порушення пункту 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість за лютий 2011 року на суму 1480 грн.;
(2) № 0002012300/1159, яким за порушення п. 1.4. п.п. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на 34317 грн. (в т.ч. 31 280 грн. -основний платіж, 3037 грн. - штрафні санкції);
(3) № 0002002300/1161, яким за порушення п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 4670 грн. (в т.ч. 40950 грн. -основний платіж, 5120 грн. -штрафні санкції).
ТзОВ "Ореол-Плюс" не погодилось з податковим повідомленням-рішенням та оскаржило їх в адміністративному порядку, однак скарга залишена без розгляду, а прийняте рішення про нарахування податкового зобов'язання по ПДВ без змін.
Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій ТзОВ "Ореол-Плюс" з ПП "Ардея -Тех".
Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, п. 1.4, пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.5. п. 7.4., ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.12.1997 року № 168/97-ВР (надалі -Закон № 168/97-ВР), пункту 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ.
Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.
Відповідно до п. 7.5.1 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Податкові зобов'язання з податку на прибуток визначені внаслідок порушення, на думку податкового органу, п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
У п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарських операцій між ТзОВ "Ореол-Плюс" та ПП "Ардея -Тех". Податковий орган вважає, що ця юридична особа не спроможна виконати роботи по обслуговуванню торгового центру, господарські операції вважає безтоварними, а правочини - фіктивними.
Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, Суд вважає доводи відповідача безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.
Реальність виконання робіт по обслуговуванню ТЦ «Мегамаркет»в м. Трускавець, що підтверджується наявними в справі первинними документами (договором, накладними, платіжними документами, актами виконаних робіт) та поясненнями директора ТзОВ «Ореол-Плюс». В судовому засіданні представник позивача пояснив, що в 2007 р. на підставі договору, отримав від Об'єднання підприємств «Молл Центр»замовлення на обслуговування ТЦ «Мегамаркет»в м. Трускавець, вул. Суховоля, 54 а і обслуговує його по даний час. В 2009 р. доручив виконання частини робіт ПП "Ардея -Тех", оскільки в зимовий період значно зріс обсяг робіт. Пояснив, що при виборі контрагента для нього не мало значення його віддалене місцезнаходження. Ним приймались лише роботи по факту їх виконання. Як ПП "Ардея -Тех" залучало людей для виконання цих робіт, він не цікавився. Роботи також прийняті замовником, тобто ТВ «Мегамаркет».
В основу висновку про порушення законодавства ТзОВ "Ореол-Плюс" та нікчемності правочинів, ДПІ поклало дані, отримані на запит від Алчевської ОДПІ відносно ПП "Ардея -Тех». В них зазначено, що основним видом діяльності ПП "Ардея -Тех»є посередництво в торгівлі паливом, рудами, металами та хімічними речовинами, посередництво в торгівлі товарами широкого вжитку, оптова торгівля чорними та кольоровими металами, транспортне оброблення вантажів, організація перевезення. Чисельність працюючих на ПП "Ардея -Тех»- 1 особа, страхові платежі до Пенсійного фонду виплачувались лише за одну особу в 2011 р., яка отримувала дохід в 2011 р. Крім того, Алчевська ОДПІ повідомила, що ПП "Ардея -Тех»за зареєстрованою адресою не знаходиться. Наведені обставини стали підставою для висновку про відсутність в ПП "Ардея -Тех» необхідних умов для здійснення господарської діяльності.
Разом з тим, ДПІ ні під час перевірки, ні під час розгляду справи самостійно не встановлювало цих обставин та не надавало належних письмових доказів про фактичну не можливість ПП «Ардея -Тех»здійснювати господарську діяльність. Жодних запитів про наявність чи відсутність об'єктів нерухомості, майна, транспортних засобів не вчинялося, в т.ч. і орендованих. Не з'ясовувалось також питання про наявність найманих працівників в 2010 р. Покладаючи такі обставини в основу висновку про порушення податкового законодавства іншого платника, податковий орган мав би самостійно пересвідчитись в їх достовірності, оскільки це його прямий обов'язок та безпосередньо впливає на обставини виявлених податкових порушень. Відтак, ДПІ не надала доказів, які б свідчили про неможливість підприємства виконувати роботи по будівництву стінки цеху. Тому Суд не може брати такі до уваги, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях податкових органів, які не підтверджені належними доказами.
Що ж до покликання ДПІ про віддаленістю ПП "Ардея -Тех»від місця виконання робіт, то Суд не може такі покласти в основу рішення, так як сторони є вільними у виробі контрагентів, і їх місцезнаходження не впливає на можливість виконання робіт. Обставини, які насправді могли б підтвердити фактичне не виконання робіт по обслуговуванню ТЦ «Мегамаркет», ДПІ не з'ясовано належно, а ті, які надані Суду, не свідчать про невиконання умов договору.
В свою чергу, позивач, пояснив, що ТЦ «Мегамаркет»в м. Трускавці наявний, і роботи, виконані із залученням ПП «Ардея-Тех», власником торгового центру прийняті і оплачені. Вартість цих робіт включена до валового доходу.
Покликання на те, що відповідні господарські операції між ТзОВ "Ореол-Плюс" та ПП "Ардея -Тех»не відбувались, не може братись до уваги, оскільки зазначені господарські операції мали економічну доцільність для замовника, були реалізовані кінцевому замовнику ОП «Молл Центр», відображені в податковому та бухгалтерському обліку ПП "Ардея -Тех». Зазначених обставин ДПІ цього не заперечило.
З цих підстав Суд не може покласти доводи ДПІ в основу судового рішення. Відтак, презумпція правомірності правочину у встановленому законом порядку не спростована. Суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам), а також тому що об'єкт, на якому виконувались будівельні роботи, реально існує та використовується позивачем.
Суд враховує, що покликання на відомості, які є в "Системі автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" та дані податкової звітності контрагентів не може вважатися доказом, оскільки відповідно до ст. 70 КАС України засобами доказування є пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів.
Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, Суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.
У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).
Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ "Ореол-Плюс" і ПП "Ардея -Тех»ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.
Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки.
У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ "Ореол-Плюс" на укладення договору з контрагентом ПП «Ардея -Тех»(та його умисел) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо виконання робіт. Це підтверджується не лише документами, але й фактичною наявністю цеху на якому виконувались ці роботи. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.
Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.
Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.
Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.
Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.
Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагента підприємства до виконання робіт. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагента за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. До того ж самі ці звіти (декларації) суду як докази відповідачем надано не було. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.
Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставин повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих рішень.
Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення ТзОВ «Ореол-Плюс»Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Податкового кодексу України. Відтак, не відповідають закону і оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за межами повноважень, наданих податковому органу, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно і нерозсудливо, а тому позов слід задовольнити.
Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 29 березня 2012 року № 0002002300/1161, від 29 березня 2012 року № 0002002300/1159, від 29 березня 2012 року № 0002002300/1162.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореол -Плюс» судові витрати у розмірі 32,19 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови буде складено 18 червня 2012 р.
Головуючий суддя Кравчук В.М.