19 червня 2012 року 2а-1471/12/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України у місті Буча Київської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Ірпені Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Управління Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Ірпені Київської області про визнання незаконними дій відповідача щодо відмови у відшкодуванні державної адресної допомоги в сумі 44337, 89 грн. та поштових видатків в сумі 153, 15 грн., а також про зобов'язання відповідача прийняти до загального заліку для подальшого відшкодування витрат позивача з виплати адресної державної допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 01.10.2011 року по 29.02.2012 року особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та особам, які втратили годувальника, що помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, ним здійснювалась виплата пенсій. У випадку, коли розмір пенсії не досягав прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, позивач здійснював виплату пенсій разом із щомісячною державною адресною допомогою до пенсії у сумі, що не досягала встановленого прожиткового мінімуму. Виплата щомісячної державної адресної допомоги до пенсії передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», якою також встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. Оскільки позивачем понесено певні витрати, пов'язані з виплатою і доставкою щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, а відповідач відмовився прийняти до відшкодовування такі витрати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що витрати позивача з виплати державної адресної допомоги та підвищення до пенсії, витрати з їх доставки не пов'язані із настанням страхового випадку, що є передумовою здійснення Фондом відшкодування позивачу таких витрат. Крім цього, відповідач зазначив, що чинним законодавством України передбачено здійснення Фондом соціального страхування відшкодування лише основного розміру пенсії без врахування будь-яких інших доплат, а тому просив у задоволенні позову відмовити.
Представники позивача та відповідача у судове засідання 19.06.2012 не з'явилися. Водночас, матеріали справи містять письмове клопотання представників сторін про розгляд справи за їх відсутності.
Згідно з частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, у період з 01.10.2011 року по 29.02.2012 року управління Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області здійснювало виплату пенсій особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та особам, які втратили годувальника, що помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
У тих випадах, коли розмір пенсії не досягав прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, позивач здійснював виплату пенсій разом із щомісячною державною адресною допомогою до пенсії у сумі, що не досягала встановленого прожиткового мінімуму. Такі виплати здійснювались позивачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян».
Так, з матеріалів адміністративної справи вбачається, що розмір щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, виплачений позивачем у період з 01.10.2011 року по 29.02.2012 року, складає 44337, 89 грн. в тому числі: державна адресна допомога в сумі 44337, 89 грн. та поштові видатки в сумі 153, 15 грн.
Оскільки виплата пенсій особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та особам, які втратили годувальника, що помер внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, здійснювалось за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, позивач і відповідач щомісячно проводили звірку витрат по особових справах потерпілих. Результати звірки оформлювались двосторонніми актами.
В результаті звірки відповідач не визнав витрати позивача, що пов'язані з виплатою щомісячної державної адресної допомоги до пенсій і відмовився їх відшкодовувати. Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями актів звірок та таблиць розбіжностей за жовтень-грудень 2011 року та січень-лютий 2012 року (а.с.6-20).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
В силу пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, визначено Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(далі -Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV).
Одним з основних принципів страхування від нещасного випадку на виробництві, що визначений статтею 5 вказаного Закону, є цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.
Відповідно до статті 15 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Згідно статей 13, 14 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. При цьому, під нещасним випадком розуміється обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.
Статтею 21 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»встановлено виключний перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Так, відповідно до статті 21 цього Закону, в разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання або пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Страховими виплатами є грошові суми, які згідно статті 21 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Порядок визначення розміру щомісячних страхових виплат визначається статтею 34 Закону України 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якою передбачено, зокрема, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Щодо застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян», суд зазначає таке.
Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 встановлено, що в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.
Проте, у пункті 4 вказаної Постанови Кабінет Міністрів України також встановив, що виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. Тобто, вирішуючи питання про джерело виплати щомісячної державної адресної допомоги, Кабінет Міністрів України фактично прийняв рішення про розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Як вже зазначалось судом, Конституція України встановила, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності таким законом є Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким не передбачено здійснення виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до статей 15, 16 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Фонд соціального страхування від нещасних випадків є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Кабінет Міністрів України, відповідно до Конституції України та законів України, не наділено повноваженнями щодо розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Основний Закон України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19).
Це означає, що реалізуючи політику в сфері соціального захисту громадян і вирішуючи питання про джерело виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії як соціальної гарантії громадян, зокрема, за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків, Кабінет Міністрів України вийшов за межі повноважень, визначених Конституцією та законами України.
В силу частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору постанова Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»в частині визначення джерела виплати щомісячної державної адресної допомоги (за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків) застосуванню не підлягає.
Вирішуючи питання, чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду, суд враховує те, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів. Відповідно до статті 46 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.
Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування понесених витрат, оскільки правові підстави для відшкодування за рахунок коштів відповідача витрат, понесених територіальним органом Пенсійного фонду України на виплату та доставку щомісячної державної адресної допомоги, відсутні.
Щодо вимог позивача стосовно зобов'язання відповідача включити до актів щомісячної звірки по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання дані щодо виплат, проведених позивачем та прийняти до заліку витрати з виплати адресної допомоги, суд зазначає таке.
Положення статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" встановлює, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований має право звернутись до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Сумісною постановою Правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 р. N 5-4/4 затверджено Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійного фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (Порядок), що встановив механізм погодження та відшкодування таких витрат.
Згаданий порядок визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків Пенсійному фонду витрат, пов'язаних із виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер із цих причин, що призначені особам, застрахованим згідно із Законом України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Пунктом 5 Порядку визначено, що органи Пенсійного фонду України щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за звітним на підставі списку осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання і пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та списку померлих осіб, які отримували пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, проводять з відділеннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України звірку витрат по особових справах потерпілих, складають акт щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності та до 15 числа місяця наступного за звітним подають його відповідним головним управлінням Пенсійного фонду України і управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.
Отже, у разі незгоди Фонду соціального страхування від нещасних випадків на підписання актів звірки або відмови від прийняття сум до заліку в судах адміністративної юрисдикції мають вирішуватись вимоги про стягнення витрат, а не вимоги про підписання цих актів або зобов'язання прийняти суми до заліку, тому що Порядок не врегульовує спірних правовідносин, що виникли в цьому випадку, оскільки встановлене ним правило має застосовуватися за відсутності спору.
З огляду на зазначене та беручи до уваги те, що обраний у цій справі спосіб захисту (відновлення) порушеного права не відповідає змісту прав позивача щодо відшкодування понесених ним витрат суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача про зобов'язання відповідача включити до актів щомісячної звірки по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання дані щодо виплат, проведених позивачем та прийняти до заліку витрати з виплати адресної допомоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони -суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя /підпис/ Басай О.В.