Справа: № 2а-9044/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
"21" червня 2012 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Земляної Г.В.
суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.
за участю секретаря Рижкової Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТФ Кабель" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ТФ Кабель" звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000312306 від 11 квітня 2011 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року позовні вимоги задоволені повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва № 0000312306 від 11 квітня 2011 року.
Не погоджуючись з судовим рішенням представник Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скаргзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ТФ Кабель" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої був складений акт від 30 березня 2010 року № 135-23-6-31188527.
В акті перевірки відповідачем було зроблено висновки про порушення позивачем пп. 7.3.1, пп. 7.3.2, пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7, пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого встановлено завищення валових витрат на суму 19651849,00 грн., у тому числі за IІІ квартал 2009 року в розмірі 4951586,90 грн., за IV квартал 2009 року в розмірі 7127331,62 грн., за I квартал 2010 року в розмірі 3428676,82 грн., за IІ квартал 2010 року в розмірі 803874,79 грн., IIІ квартал 2010 року в розмірі 3340379,73 грн.
В Акті зазначено, що на вказані порушення вплинуло віднесення позивачем до складу валових витрат курсових різниць по заборгованості перед нерезидентом у перевіряємий період.
Під терміном «курсові різниці»відповідач мав на увазі відображення різниці між вартістю валюти в момент оприбуткування товару та в момент його оплати нерезиденту.
На підставі акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від № 0000312306 від 11 квітня 2011 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 853465,00 грн., у тому числі 682772,00 - основного платежу та 170693,00 грн. фінансової санкції.
Суд першої інстанції задовольняючи позов прийшов до висновку про помилковість висновків відповідача, викладених в акті перевірки від 30 березня 2010 року № 135-23-6-31188527, що призвело до винесення спірного податкового повідомлення рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, в період з 01 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТФ Кабель" здійснювало зовнішньоекономічну діяльність по імпортних контрактах щодо поставки товарів.
На момент ввезення товару на територію України позивач вказував його вартість у гривнях по офіційному курсу НБУ, а після придбання цієї валюти, для розрахунку за продукцію із іноземним постачальником, і визначення її балансової вартості позивач корегував гривневу масу вартості товару.
Відповідно до п.п. 7.3.2 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, яка визначена відповідно до пп. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї ж статті та не підлягає перерахунку у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Отже, зазначена норма зобов'язує підприємства відображати витрати, понесені (нараховані) в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат, у сумі, що дорівнює балансовій вартості іноземної валюти.
Згідно з п.п. 11.2.3 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів.
Крім того, питання щодо формування інформації про операції підприємства в іноземних валютах висвітлено у листах Державної податкової адміністрації України від 07.03.2003р. №107 та від 31.01.2004р. №1557/7/15-1117, у яких, зокрема, вказано на необхідність при визначенні сум валових витрат при купівлі товарів за іноземну валюту використовувати правила саме п.п. 11.2.3 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Сума валових витрат за імпортними операціями визначається відповідно до вимог пп. 7.3.2. ст.7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», яким встановлено, що витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються в сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями пп. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 статті 7 Закону, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Таким чином, сума валових витрат за імпортними операціями визначається відповідно до вимог п.п. 7.3.2 ст. 7 цього Закону по факту отримання імпортованого товару та його вартістю згідно із курсом встановленим Національним Банком України на дату отримання товару. Отже, зважаючи, що першою подією за вказаними операціями було перерахування валюти нерезиденту, то суди попередніх інстанцій правомірно встановили, що свої валові витрати у національній валюті (що утворилися від зміни курсів іноземної валюти щодо гривні) позивач правомірно визначав на дату фактичного оприбуткування імпортованого товару відображаючи витрати понесені (нараховані) в іноземній валюті протягом звітного періоду яким придбано товар.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що при застосуванні норм даного пункту позивач враховував ті обставини, що на момент оприбуткування товару валюта ще була відсутня і обчислити її балансову вартість було неможливо., тому суму (розмір) валових витрат згідно з правилами п. 7.3 вказаного Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»можна було визначити лише після оплати товару, коли вже відома балансова вартість валюти, витраченої на придбання цих товарів.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено декілька порядків визначення балансової вартості валюти:
при використанні валюти, яка була отримана внаслідок експортної операції (валютна виручка). В такому випадку балансова вартість визначається за пп. 7.3.1 Закону - шляхом множення суми отриманої іноземної валюти на курс НБУ, що діяв на дату першої події експортної операції (відвантаження товарів чи отримання коштів від нерезидента в оплату цих товарів); при використанні валюти, придбаної на біржі, балансова вартість визначається за пп. 7.3.4 Закону про прибуток - в розмірі суми гривень, сплаченої платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку). Тобто, балансова вартість інвалюти в податковому обліку формується на підставі комерційного курсу купівлі такої валюти, за яким її було придбано уповноваженим банком на біржі. Відтак, такий курс може бути як нижче, так і вище офіційного курсу, встановленого НБУ для валюти, що придбавається, у день здійснення операції з її купівлі;
При використанні валюти, походження якої неможливо чітко визначити, балансова вартість останньої визначається за пп. 7.3.6 Закону. В такому випадку платник податку самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти за средньозваженою або ідентифікованою вартістю.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, в більшості випадків, придбавав валюту для оплати придбаних за імпортними контрактами товарів на біржі, в зв'язку з чим балансова вартість такої валюти підлягає обчисленню з використанням другого з методів за пп. 7.3.4 Закону про прибуток.
У відповідності до п.5.1 ст.5 Закону про прибуток, валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарський діяльності.
Судом першої інстанції встановлено про купівлю позивачем іноземної валюти в оплату заборгованості перед нерезидентами за вже поставлені товари (заяви на купівлю валюти подані до АТ «ОТП Банк») та перерахування сум такої заборгованості (платіжні доручення).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що збільшивши валові витрати на момент фактичного отримання товару по їх вартості за валютним (обмінним) курсом НБУ на дату оприбуткування позивач діяв у відповідності до пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 та пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». А наступне збільшення суми валових витрат з урахуванням фактичного визначення балансової вартості валюти при її купівлі на біржі, здійснене позивачем, відповідає вимогам пп. 7.3.2, 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 цього Закону.
Твердження Відповідача про те, що, у випадку здійснення імпорту товарів (перша подія) з подальшою їх оплатою (друга подія), до складу валових витрат повинна відноситися вартість товару, визначена за курсом НБУ, що діяв на дату оформлення товарів по ВМД, тобто не за балансовою вартістю валюти, а за митною вартістю товарів, колегія суддів не приймає до уваги, так як воно не ґрунтується на вимогах Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», чим суперечить чинному податковому законодавству України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, в порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.
З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 25 червня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Аліменко В.О.
Петрик І.Й.