Справа: № 2а-2620/11 Головуючий у 1-й інстанції: Тетервак Н.А.
Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
"18" червня 2012 р. м. Київ
розглянувши в порядку письмового провадження, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Іванківської райдержадміністрації Київської області на постанову Іванківського районного суду Київської області від 22 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Управління праці та соціального захисту населення Іванківської райдержадміністрації Київської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання здійснити перерахунок грошової допомоги, -
ОСОБА_2 (далі -позивач) звернулася до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Іванківської райдержадміністрації Київської області (далі -відповідач) про зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії у розмірах визначених ст. 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Іванківського районного суду Київської області від 22 липня 2011 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Главою 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено особливості провадження окремих категорій адміністративних справ. Зокрема, частиною першою ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, яка є імперативною нормою встановлюється перелік адміністративних справ щодо яких обов'язково застосовується скорочене провадження. Проте, частиною другою цієї статті, передбачається можливість розгляду в скороченому провадженні за умови, що вимоги не стосуються прав, свобод, інтересів та обов'язків третіх осіб. Тобто, лише у випадку залучення до участі у справі третіх осіб адміністративна справа не може бути розглянута в скороченому провадженні.
Крім того, зазначені у частині першій ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи щодо яких застосовується скорочене провадження, можуть бути розглянуті не у скороченому провадженні у випадку, передбаченому частиною четвертою ст.183-2 цього Кодексу з обов'язковим постановленням відповідної ухвали.
При відкритті провадження в адміністративних справах за позовними вимогами, зазначеними у частині першій ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої інстанції мають зазначати, що саме скорочене провадження відкривається в адміністративній справі, а постанови суду першої інстанції за результатом розгляду таких справ мають містити виключно відомості, зазначені у частині шостої цієї статті.
Тому, порушення судом першої інстанції особливості провадження справи, а саме розгляд її не у скороченому провадженні, не є перешкодою для апеляційного її розгляду в порядку письмового провадження, в зв'язку з чим і оскарження постанови суду першої інстанції здійснюється в порядку, передбаченому частинами восьмою-десятою ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 4 категорії.
Окрім цього, згідно з Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 року № 106 «Про організацію виконання Постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», смт. Іванків, в якому відповідно до відмітки в паспорті, проживає позивач, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: - у зоні гарантованого добровільного відселення - 30 % від мінімальної заробітної плати.
Разом з тим, при визначенні розміру допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, відповідач керувався положеннями постанови КМ України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Всупереч ст. 37 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивачу вказана доплата виплачувалася частково, у фіксованому розмірі, визначеному відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не у відношенні до мінімальної заробітної плати, як того вимагає вказаний Закон.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, правомірно керувався положеннями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не приписами вищенаведеної постанови Уряду.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність джерел фінансування виплат, то ці твердження колегією суддів відхиляються, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. (У справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань).
За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Іванківської райдержадміністрації Київської області -залишити без задоволення, а постанову Іванківського районного суду Київської області від 22 липня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Данилова М. В.
Федорова Г. Г.