Справа: № 2а-7286/11 Головуючий у 1-й інстанції: Пироженко О.В.
Суддя-доповідач: Грибан І.О.
Іменем України
"21" червня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючий-суддя Грибан І.О.
судді Беспалов О.О., Губська О.А.
за участі :
секретар с/з Печенюк Р.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 -ОСОБА_4 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2011 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею -
Позивачем подано позов про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001432-270, виданого 20 травня 2002 року.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2011 року провадження в адміністративній справі закрито.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалене рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Сторони, належним чином повідомлені, в судове засідання на апеляційний розгляд не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін та третіх осіб.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Приймаючи рішення про закриття провадження в адміністративній справі суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС справа адміністративної юрисдикції -переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії).
Під визначенням правового акту слід розуміти акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин. При цьому, критерієм розмежування понять нормативного правового акта і ненормативного (індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб'єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб'єкта.
Правовий акт суб'єкта владних повноважень є юридичною формою рішень такого суб'єкта, тобто офіційним письмовим документом, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Статтею 126 цього Кодексу визначено документи, що посвідчують право на земельну ділянку, серед яких державний акт про право власності на земельну ділянку, який посвідчує право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, який посвідчує право постійного користування земельною ділянкою. Отже, державні акти на право власності на землю, на право постійного користування землею є виключно посвідчувальними документами, виданим на підставі та на виконання рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже актом органу владних повноважень, що породжує набуття особою прав та обов'язків власника землі чи землекористувача є рішення відповідної ради (державної адміністрації), а державний акт на право власності на землю, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, має похідний характер від рішення компетентного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
З матеріалів справи вбачається, що позивач рішення селищної ради щодо надання громадянам права власності (користування) земельними ділянками не оскаржує, а оспорює право інших землекористувачів на спірну земельну ділянку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дані правовідносини є цивільними , а тому спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 160, 196, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 -ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Грибан І.О.
Судді: Беспалов О.О.
Губська О.А.