27 червня 2012 р. Справа № 15656/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,
22 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати відмову управління Пенсійного фонду в м. Луцьку Волинської області (далі - УПФ України в м. Луцьку) щодо перерахунку його пенсії протиправною та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому, як дитині війни, недоплачену надбавку до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2006-2010 роки.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2010 року позовні вимоги позивача у частині перерахунку спірної доплати до пенсії за період з 2006 року по 21 травня 2010 року залишено без розгляду.
Постановою цього ж суду від 31 грудня 2010 року, прийнятою у порядку скороченого провадження, вказаний позов задоволено частково та зобов'язано УПФ України в м. Луцьку провести позивачу нарахування та виплату передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії за період з 22 травня 2010 року до 21 листопада 2010 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням виплачених сум. Крім того, на користь позивача з Державного бюджету України присуджено судові витрати в сумі 3,40 грн.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України в м. Луцьку просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення спірної доплати та його розмір. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
З урахуванням вимог ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.
Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення виплачуваної йому відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність вимог позивача у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру його пенсії, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2010 року до 21 листопада 2010 року та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.
Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в м. Луцьку Волинської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.
Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 грудня 2010 року у справі № 2а-5542/10 - без змін.
Відповідно до вимог ч.10 ст. 1832 КАС України ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді Я.С.Попко
Р.Б.Хобор