27 червня 2012 р. Справа № 95935/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області на постанову Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,
01 березня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області (далі - УПФ України в Гусятинському районі) та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії за період з 09 липня до 31 грудня 2007 року, з 22 травня до 31 грудня 2008 року, з 01 січня до 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по дату винесення рішення та продовжувати надалі виплачувати таке підвищення.
Ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 03 березня 2011 року ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Постановою цього ж суду від 12 березня 2011 року, прийнятою в скороченому провадженні, вищевказаний позов задоволено, визнано протиправними дії УПФ України в Гусятинському районі та вирішено зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачці передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня до 31 грудня 2007 року, з 22 травня до 31 грудня 2008 року, з 01 січня до 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року до 12 березня 2011 року з урахуванням ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. Крім того, постанову звернено до негайного виконання.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Гусятинському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком, та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення спірної доплати та її розмір. Просить врахувати, що встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
З урахуванням вимог ч.8 ст. 183-2 та п.3 ч.1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що він належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки положення ст. 6 зазначеного Закону за період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року до 12 березня 2011 року були чинними, тому відмова УПФ України в Гусятинському районі у проведенні нарахування і виплати позивачу доплати у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за цей період є протиправною. Крім того, постанова підлягає до негайного виконання.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мав право на отримання підвищення виплачуваної йому відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Разом з тим, при зверненні до суду позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 99 КАС України та не наведено поважних причин його пропуску. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк звернення до суду позивачу слід поновити з тих підстав, що він є інвалідом другої групи, оскільки інвалідом другої групи позивач визнаний ще з липня 1997 року.
Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду.
Враховуючи зазначене та приймаючи до уваги дату звернення позивача до суду із даним адміністративним позовом, відсутність поважних причин для поновлення строку, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року до 31 серпня 2010 року слід залишити без розгляду.
За таких обставин, та виходячи із встановленого законом шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 підставно задоволенні судом першої інстанції лише за період з 01 вересня 2010 року до 12 березня 2011 року.
Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Гусятинському районі Тернопільської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.
Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального і процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області задовольнити частково.
Постанову Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2011 року у справі № 2а-1141/11 скасувати та прийняти нову постанову, якою вимоги позивача задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 01 вересня 2010 року до 12 березня 2011 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01 вересня 2010 року до 12 березня 2011 року включно з урахуванням проведених виплат.
Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату їй передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року до 31 серпня 2010 року залишити без розгляду.
Присудити з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_1 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.
В силу вимог ч. 10 ст. 183-2 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді Я.С.Попко
Р.Б.Хобор