ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-5/4146-2012 18.06.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт-Інвест"
до 1. Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації
2. Державної установи "Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України"
про визнання договору недійсним
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 203 від 30.11.2011 р.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Контакт-Інвест" (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації (далі -відповідач-1) та Державної установи "Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України" (далі -відповідач-2) про визнання Інвестиційного договору на будівництво житлового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями по проспекту Перемоги, 119/121 у Святошинському районі місті Києві, укладеного між відповідачами, недійсним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач-2, будучи бюджетною установою, не мав права брати на себе зобов'язання по сплаті відповідачу-1 коштів без відповідних бюджетних призначень, у зв'язку з чим, на думку позивача, оспорюваний договір було укладено в порушення норм законодавства. Крім того, позивач стверджує, що зобов'язання, які на себе взяв відповідач-1 за вказаним договором є адміністративними послугами, отримання плати за які є протиправним та незаконним.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/4146-2012 та призначено її до розгляду на 18.04.2012 р.
18.04.2012 р. до початку судового засідання від позивача через відділ діловодства суду надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 18.04.2012 р. від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він визнає повністю позовні вимоги та наводить доводи щодо недійсності оспорюваного позивачем договору, аналогічні твердженням позивача, наведеним в позовній заяві.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.04.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача-1, відкладено на 21.05.2012 р.
18.04.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі, в тому числі Висновок спеціаліста від 17.04.2012 р., складений начальником кафедри адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ, доктора юридичних наук, професора О.В. Кузьменко та професором кафедри фінансово-правових дисциплін Київського національного університету внутрішніх справ, доктором юридичних наук Н.І. Берлач, відповідно до якого стверджується, що органи місцевого самоврядування, в тому числі і Святошинська РДА у м. Києві не мали та не мають права самостійно встановлювати плату за адміністративні послуги, делеговані їй державою, без урахування економічно обґрунтованих витрат на надання цих послуг, та що на даний час відповідно до ч. 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Святошинській РДА у м. Києві забороняється вимагати від ТОВ "Контакт-Інвест" сплати коштів по інвестиційному договору від 08.06.2004 р.
21.05.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких зазначається, що вартість послуг згідно з інвестиційним договором перевищує розмір, встановлений ч. 1 ст. 2 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", а відповідно послуги, які за оспорюваним Договором мав надати відповідач-1, мали надаватись у межах процедури закупівлі послуг за державні кошти.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 18.06.2012 р.
18.06.2012 р. до початку судового засідання від відповідача-1 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позов, яким він проти позовних вимог заперечує, зокрема, з тих підстав, що інвестиційний договір сторонами виконано, строк його дії закінчився та крім того позивачем пропущено строк позовної давності. Також, відповідач-1 в особі голови комісії з припинення зазначає про те, що згідно з рішенням КМР № 7/4819 від 09.09.2010 р. Святошинську районну у м. Києві раду та Святошинську районну у м. Києві державну адміністрацію вирішено припинити шляхом ліквідації та просить справу розглядати без участі його представника.
У судове засідання 18.06.2012 р. представники відповідачів не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Так, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Від представника позивача у судовому засіданні 18.06.2012 р. надійшли письмові пояснення у справі, в яких він додатково звертає увагу на порушення при укладенні оспорюваного договору приписів Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
У судовому засіданні 18.06.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
08.06.2004 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 - був укладений інвестиційний договір на будівництво житлового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями по проспекту Перемоги, 119/121 у Святошинському районі місті Києві, предметом якого було співробітництво сторін по будівництву житлового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями по проспекту Перемоги, 119/121 у Святошинському районі міста Києві.
Розділом 2 Договору його сторони визначили наступні взаємні обов'язки.
Сторона-1 (відповідач-1) зобов'язана: погодити відведення стороні-2 (відповідач-2) земельної ділянки на території Святошинського району м. Києва за адресою м. Київ, проспект Перемоги 119/121 для будівництва житлового будинку з вбудованими житловими приміщеннями (п. 2.1.1); погодити функціональне призначення вбудованих нежилих приміщень (п. 2.1.2); надавати дійову допомогу стороні-2 в освоєнні земельної ділянки, а саме: сприяє отриманню в міських службах оптимальних технічних умов на проектування та будівництво об'єкту з метою здешевлення вартості їх будівництва (2.1.3): після підтвердження обсягів робіт по будівництву об'єкту спільно з стороною-2 забезпечити роботу державної технічної та робочої комісії (2.1.4): надати в двотижневий термін після затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію об'єкту документи, в межах своєї компетенції, які передбачені цим Договором та чинним законодавством України і необхідні для оформлення стороною-2 права власності на його частку загальної площі об'єкту (2.1.5); негайно повідомляти сторону-2 про всі обставини, які значно перешкоджають або ставлять під сумнів досягнення мети цього Договору.
Сторона-2 зобов'язана: погодити тип проекту, підготувати на нього будівельний паспорт, погоджений з Головним управлінням архітектури м. Києва (п. 2.2.1); заключити договір з проектною організацією на розробку проектно-кошторисної документації на будівництво об'єкту (п. 2.2.2); забезпечити в повному обсязі фінансування проектування та будівництва об'єкту в термін згідно проекту організації будівництва, а також здійснити фінансування вират, пов'язаних з оформленням документів здачі об'єкту, передачі на баланс експлуатуючій організації (п.2.2.3): скласти графік виконання будівельно-монтажних робіт (БМР) та графік фінансування (п. 2.2.4); приймати участь в нарадах, комісіях в різних організаціях міста, де будуть розглядатись питання, пов'язані з фінансуванням та здачею в експлуатацію об'єкту (п. 2.2.5): нести повну юридичну та майнову відповідальність у межах своїх функціональних обов'язків за будівництво та своєчасне введення об'єкту в експлуатацію в термін, визначеним календарним графіком (п. 2.2.6): оформити в установленому порядку документи на право власності на проінвестовані довірителями (фізичними та юридичними особами) житлові та вбудовані приміщення та передати їм правовстановлюючі документи (п. 2.2.7); передати об'єкт на баланс експлуатуючої організації (п. 2.2.8): падати гарантії на виконання будівельно-монтажних робіт (п. 2.2.9); погодити зі стороною-1 функціональне призначення об'єкту (2.2.10); за виконання стороною-1 обов'язків передбачених п. 2.1.1 - 2.1.6 Договору сторона-2 проводить розрахунки зі стороною-1 згідно графіку розрахунків: до 01.08.2004 р. перерахувати 600 000, 00 грн. на будівництво об'єктів соціальної сфери згідно листів районної державної адміністрації: до закінчення будівництва перерахувати до цільового спеціального фонду місцевого бюджету кошти в сумі 3 % вартості житлової площі будинку, розрахованої за ринковими цінами, що склались на час закінчення будівництва (2.2.11): провести передачу 5 % загальної житлової площі Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 2 % - для службового житла експлуатуючої організації (п. 2.2.12).
Згідно з п. 3.1. Договору сторона-1 делегує стороні-2 право на залучення коштів українських та іноземних фізичних та юридичних осіб для участі у будівництві об'єкту на умовах, які визначає сторона-2 згідно з законодавством України.
04.08.2007 р. відповідачем-1, відповідачем-2 та позивачем була підписана Додаткова угода № 1 до Інвестиційного договору від 08.06.2004 р., відповідно до якої сторони домовились, що за згодою Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, всі зобов'язання Наукового центру радіаційної медицини АМН України по оплаті, які передбачені п. 2.2.11. Інвестиційного договору від 08.06.2004 р. приймає на себе Товариство з обмеженою відповідальністю "Контакт-Інвест".
18.08.2008 р. між сторонами була укладена Додаткова угода № 2 до Інвестиційного договору, відповідно до п. 1 якої сторони домовились, що позивач є повноправною стороною Інвестиційного договору від 08.06.2004 р.
Відповідно до п. 2. Додаткової угоди № 2, сторони домовились, що позивач проводить з відповідачем -1 наступні розрахунки:
- до 06.06.2007 р. має перерахувати 600 000, 00 грн. на будівництво об'єктів соціальної сфери згідно листів районної державної адміністрації;
- до 15.09.2008 р. має перерахувати 3 300 000, 00 грн. до спеціального фонду місцевого бюджету або на рахунки третіх організацій згідно розпорядження Відповідача-1 за підписом Голови чи його заступників.
Відповідно до п. 4. Додаткової угоди № 2 відповідач-1 гарантував виконання взятих на себе зобов'язань по інвестиційному договору та зобов'язався, зокрема, в порядку та у строки, встановлені чинним законодавством та в межах своєї компетенції, призначити державну комісію з прийняття в експлуатацію закінченого об'єкту, забезпечити її роботу та затвердити акт державної приймальної комісії.
Судом встановлено, що у 2011 році позивач звертався до господарського суду міста Києва з позовом до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації та Державної установи "Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України" (далі -відповідач-2) про розірвання Інвестиційного договору на будівництво житлового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями по пр. Перемоги, 119/121 у Святошинському районі міста Києва укладеного між Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією та Державною установою "Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України" від 08.06.2004 р. і стягнення боргу в розмірі 200 000,00 грн.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідач-1 не виконав передбачене інвестиційним договором зобов'язання по введенню в експлуатацію житлового комплексу, а також, що після укладення інвестиційного договору істотно змінились обставини, якими сторони керувались при укладанні Інвестиційного договору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2011 р. у справі № 16/31 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Під час розгляду вказаної справи господарським судом міста Києва було встановлено, що житловий комплекс введений в експлуатацію 25.03.2010 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, про, що видано сертифікат відповідності № КВ 000078 на підставі Акту готовності об'єкту до експлуатації від 10.02.2010 р., а тому сторони досягли мети інвестиційного договору та виконали його.
При цьому, рішенням Святошинської районної у місті Києві ради № 434 від 20.05.2010 р. визначено балансоутримувача та обслуговуючу організацію будинків Житлового комплексу -Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторі Сервіс", яке фактично приступило до обслуговування Житлового комплексу, що підтверджується довідкою ТОВ "Вікторі Сервіс" № 24 від 28.02.2011 р.
Звертаючись з даним позовом про визнання вищевказаного інвестиційного договору недійсним, позивач посилається на те, що відповідач-2 не мав права його укладати в силу відсутності відповідних бюджетних призначень, та крім того дії, які мав вчинити за договором відповідач-1, є адміністративними послугами, за які не дозволяється справляти плату, крім випадків, передбачених законом.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.
Зокрема, суд вважає, що при укладенні оспорюваного договору не було порушено господарську компетенцію та він не суперечить положенням чинного на момент його укладення законодавства.
Так, згідно зі ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект, зокрема: такими цінностями є рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.
За своєю суттю інвестиційний договір є угодою двох або більше учасників інвестиційної діяльності, змістом якої є взаємні права та обов'язки, спрямовані на реалізацію інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Інвестиціями можуть виступати більшість об'єктів цивільних прав, перелічених в ст. 177 ЦК, за винятком певних особистих немайнових благ.
Юридична природа інвестиційного договору полягає в тому, що він являє собою договір простого товариства, оскільки всі істотні умови останнього знаходять своє відображення в ньому: 1) наявність об'єднання вкладів (грошові кошти першої сторони та послуги другої сторони); 2) наявність спільної мети у сторін, наприклад, мети, яка полягає у будівництві об'єкта нерухомості; 3) відповідно мають місце загальні спільні дії сторін.
За договором простого товариства сторони (учасники) зобов'язуються поєднати свої вклади та спільно діяти без утворення юридичної особи для отримання прибутку або досягнення іншої мети, яка не суперечить закону (ст. 1132 ЦК України). Істотними виступають наступні умови договору: про об'єднання вкладів, про спільні дії учасників, про спільну мету, заради якої здійснюються ці дії. Основні права учасників договору простого товариства полягають у правах на участь в управлінні спільними справами, на частку в праві на спільне майно та на отримання прибутку.
Як вбачається зі змісту оспорюваного Інвестиційного договору, при його укладенні сторони погодили істотні умови, зокрема, визначили дії кожного з учасників, спрямовані на досягнення визначеної договором мети -будівництво житлового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями по проспекту Перемоги, 119/121 у Святошинському районі міста Києві.
Враховуючи правову природу укладеного між відповідачами договору, учасником відносин між якими на підставі додаткової угоди № 1 від 18.08.2008 р. став позивач, суд вважає помилковими доводи позивача та відповідача-2 відносно того, що оспорюваний договір суперечить чинному законодавству в силу наявності серед обов'язків відповідача-1 таких, які за своєю суттю відносяться до адміністративних послуг.
Так, Інвестиційний договір не є договором послуг, а відповідно взаємні зобов'язання його сторін не можуть розцінюватись як послуги, за які справляється плата.
Зокрема, суд звертає увагу, що за загальним правилом результатом внесення інвестицій інвестором є отримання ним у володіння, розпорядження та користування об'єкта інвестицій, а не отримання від іншої сторони договору певних послуг.
З цих же підстав суд вважає необґрунтованими посилання відповідача-2 на те, що відповідні послуги мали замовлятись в порядку, визначеному Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
Крім того, суд не може взяти до уваги наданий до матеріалів справи Висновок спеціаліста, оскільки він не враховує правову природу укладеного між сторонами договору та крім того ґрунтується на аналізі законодавства, яке було прийнято після укладення оспорюваного договору, проте як відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Також, суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що оспорюваний договір не міг бути укладений з боку відповідача-2 в силу відсутності бюджетних призначень.
Так, дійсно, відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
В Бюджетному кодексі України дано визначення наступним поняттям, що вживаються для цілей даного кодексу:
бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому;
бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету;
бюджетне призначення - повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів цим Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
Відповідно до статті 42 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік", зобов'язання, взяті розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань (крім витрат, що здійснюються відповідно до абзацу четвертого цієї статті" не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є бюджетним правопорушенням.
Водночас, в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. зазначено, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
А відтак, посилання позивача на неможливість відповідача-2 на момент укладення оспорюваного договору виконувати зобов'язання в силу відсутності відповідних бюджетних асигнувань, не можуть бути підставою для визнання цього договору недійсним.
Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 5019/2041/11 від 23.04.2012 р.
Тим більше, в подальшому зазначені обов'язки були переведені на позивача відповідно до умов, укладеної між сторонами додаткової угоди.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.
Вимоги позивача позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням належних доказів в підтвердження обставин, викладених у відповідних поясненнях та позовній заяві.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість позовних вимог, вони задоволенню не підлягають.
При цьому, що стосується посилань відповідача-1 на сплив строку позовної давності, суд зазначає наступне.
В позові може бути відмовлено як з підстав пропуску строку звернення до суду, так й за безпідставністю позовних вимог. Тому суд має з'ясовувати не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін, оскільки відмова в позові з мотивів пропуску позовної давності можлива лише за умови наявності у позивача суб'єктивного права, про захист якого він просить, факту його порушення відповідачем та пропущення позивачем позовної давності без поважних причин.
Якщо судом встановлено, що суб'єктивне право позивача відповідачем не порушено, в позові необхідно відмовити саме з підстав необґрунтованості, а не пропуску строку позовної давності.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В позові відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.06.2012 р.
Суддя В.С. Ломака