19.06.2012 Справа № 5008/257/2012
Розглянувши матеріали справи
За позовом Заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону, м. Ужгород
в інтересах держави в особі
Міністерства оборони України, м. Київ
Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, м. Мукачево
До відповідача Оноківської сільської ради, с. Оноківці Ужгородського району
За участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, м. Ужгород
Про визнання нечинним рішення Оноківської сільської ради від 25.11.2005 та скасування Державного акту на право власності на землю серії ЗК № 002286.
Суддя Якимчук Л.М.
За участі представників сторін:
Від прокуратури -ОСОБА_3, старший помічник військового прокурора Ужгородського гарнізону, довіреність від 14.02.2011;
Від позивача 1 -ОСОБА_4 - представник, довіреність від 16.11.2011;
Від позивача 2 -ОСОБА_4 - представник, довіреність від 04.12.2011;
Від відповідача -не з'явився;
Від третьої особи -ОСОБА_5 - представник, довіреність від 11.05.2012.
СУТЬ СПОРУ: Заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону, м. Ужгород, звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, м. Мукачево до Оноківської сільської ради, с. Оноківці Ужгородського району за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2, м. Ужгород про визнання нечинним рішення Оноківської сільської ради від 25.11.2005 та скасування Державного акту на право власності на землю серії ЗК № 002286.
Прокурор у процесі підтримав позовні вимоги повністю з підстав, наведених у позовній заяві.
Зазначає, що рішення Оноківської сільської ради від 25.11.2005, яким вирішено передати у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га в АДРЕСА_1, підлягає до скасування судом, з огляду на його незаконність, зокрема:
- прийняття вказаного рішення всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст.ст. 24, 59 Закону України „Про місцеве самоврядування", ст.ст. 141,149 Земельного кодексу України;
- порушено порядок зміни цільового призначення земель, зокрема, ст.ст. 20,21, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, що є підставою для скасування відповідних рішень органів місцевого самоврядування;
Прокурор вважає, що однією з підстав зміни цільового призначення земель є їх вилучення у встановленому ст.ст. 141,149 Земельного кодексу України порядку, однак жодного рішення Міністерства оборони України (центральний орган виконавчої влади, який забезпечує використання земельних ділянок, виділених для потреб Збройних Сил України) про надання згоди на вилучення спірної земельної ділянки площею 0,12 га (як передбачено Положенням про порядок надання у користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями) не приймалось.
Враховуючи вказані підстави, прокурор вважає прийняте 25.11.2005 рішення відповідача незаконним та просить скасувати його, а також Державний акт на право власності на землю серії ЗК №002286, виданий на підставі оспорюваного рішення.
Представник позивачів підтримав позовні вимоги повністю з тих же підстав.
Відповідач свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, витребувані судом документи не подав, надіславши при цьому лист №152 від 03.04.2012, яким просить суд розглянути справу без участі його представника.
Представник третьої особи заперечив проти задоволення позову з підстав його необґрунтованості. Зокрема, зазначив, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом, оскільки п.4 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади або органу місцевого самоврядування яким порушено його право, виключено, таким чином загальний строк позовної давності (3 роки) пропущено, оскільки рішення ради прийнято 25.11.2005. Вказане, на думку представника, слугує підставою для відмови у позові.
Представник заперечив проти позову також і по суті, зазначивши, що ні прокурором, ні позивачами не надано доказів, що спірна земельна ділянка охоплюється Державним актом 1979 року та належить до військового містечка, тому відсутні підстави для скасування рішення ради від 25.11.2005 та виданого третій особі Державного акту на право власності на землю серії ЗК №002286.
Прокурор у процесі просить суд відхилити доводи представника третьої особи стосовно пропуску строку позовної давності, оскільки прокуратурі стало відомо про наявність спірного рішення 23.05.2011, тому, з урахуванням положень ст. 261 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, вважає строк позовної давності для звернення з даним позовом не пропущеним.
Викликаний судом спеціаліст Управління Держкомзему в Ужгородському районі подав письмові пояснення від 14.06.2012, з яких вбачається, що встановити межі земельної ділянки в натурі з матеріалів справи неможливо з огляду на те, що відомості про земельну ділянку, яка використовується КЕВ м. Мукачева не внесено в систему координат державного земельного кадастру.
Заслухавши пояснення представників учасників процесу та вивчивши матеріали справи, суд
Рішенням Оноківської сільської ради Ужгородського району XXIII сесії IV скликання від 25.11.2005 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва в масиві „Шахта".
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК №002286, відповідно до якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва у АДРЕСА_1.
Прокурор подав позов до суду про скасування вказаного рішення ради від 25.11.2005, а також Державного акту на право власності на землю, виданого на його підставі, з огляду на наявність Державного акту 1979 року №306 серії Б №029097, яким, на думку прокурора підтверджено перебування спірної ділянки у користуванні Мукачівської КЕВ.
Суд дійшов висновку про відмову у позові повністю, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з пунктом б) частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить, зокрема, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
За приписами ст. 81 цього кодексу громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт „б" частини 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Однією з гарантій права власності на земельну ділянку, передбачених ст. 153 Земельного кодексу України, є те, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Статтю 140 Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку.
Матеріалами справи повністю підтверджено, що спірна земельна ділянка виділена третій особі у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, а також те, що право власності на спірну земельну ділянку не припинене у порядку, передбаченому ст. 140 вказаного кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами ст. 33 цього кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на спірну земельну ділянку, вбачається що вона межує із землями загального користування, землями запасу Оноківської сільської ради, а також землями гр. ОСОБА_6 (згідно з описом меж). Вказані межі відновлено в натурі зовнішніх меж землекористування з участю представника ДП „Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" та начальника Ужгородського районного відділу земельних ресурсів, що підтверджено Протоколом від 13.12.2005.
Крім того, ОСОБА_2 отримано всі необхідні висновки для отримання Державного акту: Районного відділу земельних ресурсів, відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства (містяться у матеріалах справи).
Подані прокурором докази: Рішення третейського суду від 13.12.2008 №092/08, а також Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.02.2009 №21827052, суд вважає такими, що не підтверджують позовні вимоги прокурора, оскільки вони не підтверджують, що належна КЕВ м. Мукачева нерухомість знаходиться саме на спірній земельній ділянці (у Рішенні та Витязі вказано: АДРЕСА_2).
Отже, враховуючи те, що ні прокурором, ні позивачем жодним доказом не підтверджено факту накладення спірної земельної ділянки та земельної ділянки, належної КЕВ м. Мукачева, а також враховуючи пояснення спеціаліста Управління Держкомзему в Ужгородському районі, з яких вбачається, що встановити межі земельної ділянки в натурі з матеріалів справи неможливо з огляду на те, що відомості про земельну ділянку, яка використовується КЕВ м. Мукачева не внесено в систему координат державного земельного кадастру, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на їх недоведеність, у розумінні ст.ст. 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, статтею 122 Земельного кодексу України передбачено повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність, які Оноківської сільською радою не перевищено при прийнятті оспорюваного рішення.
Стосовно строку позовної давності, то суд не вважає його пропущеним з огляду на те, що пункт 4 частини 1 ст. 268 Цивільного кодексу України встановлює, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади або органу місцевого самоврядування яким порушено його право. Прикінцевими положеннями Закону України від 20.12.2011 „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", яким виключено вказану норму права, передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду із зазначеними позовними вимогами. Тому суд констатує, що прокурор звернувся з даним позовом у межах строку позовної давності у розумінні пункту 4 частини 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, який діє відповідно до Прикінцевих положень Закону від 20.12.2011.
Клопотання представника третьої особи про передачу даної справи на розгляд судді Журавчак Л.С. належить відхилити, з огляду на те, що господарським процесуальним кодексом не передбачено передачу справ суддею, який її розглядає, іншому судді.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 25.06.2012.
Суддя Л. М. Якимчук