"21" червня 2012 р. Справа № 52/249
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Дерепи В.І.
суддівБондар С.В. (доповідач), Грека Б.М.
розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" від позивача: Омельченко А.А. від відповідача: Пінчук М.М.
на рішенняГосподарського суду міста Києва від 15.11.2011 року
та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 року
у справі№ 52/249
за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
доЖитлово - будівельного кооперативу "Автотранспортник -10 "
простягнення 375 449, 34 грн.
Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі позивач) звернулось з позовом до Житлово - будівельного кооперативу "Автотранспортник -10 " (далі відповідач) про стягнення основного боргу -275 129, 87 грн. та інфляційних витрат, в сумі 100 319, 47 грн. Згідно до позовної заяви заборгованість відповідача, на думку позивача складає: борг станом на 01.02.2006 року -5 343, 89 грн.; в період з 01.02.2006 року по 01.02.2009 року, з урахуванням часткової оплати заборгованість станом на 01.02.2009 року - 275 129, 87 грн. З зазначеної суми заборгованість по коду 3- 392 складає 176 792, 68 грн., по коду 3- 50392 складає 98 337, 19 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги позивача задоволені частково, а саме: з відповідача підлягає стягненню на користь позивача -11 064, 77грн. -боргу; 1 367, 35 грн. -інфляції.
Судом, на підставі заяви відповідача викладеною у відзиві на позов, застосовано строк позовної давності. В рішенні зазначено, що позов подано до суду лише 17.04.2009 року і відповідно в межах строку позовної давності позивач мав право звернутись з позовом про стягнення боргу, який виник починаючи з 17.04.2006 року.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 року в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовлено, а рішення суду у даній справі залишено без змін.
Судові рішення, окрім застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, мотивовані тим, що позивач відкрив відповідачу другий додатковий рахунок та присвоїв код 3- 50392, за яким здійснюється розрахунок питної води, що йде на підігрів. Договір, який укладено між сторонами не регулює відносини сторін з приводу постачання та відведення відповідачеві питної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості. Позивач не надав доказів реєстрації лічильників для обліку води, що йде на підігрів і використовується, як гаряча. Суди прийшли до висновку про те, що включення позивачем до суми боргу оплати послуг постачання та відведення питної води, що використовується на підігрів не ґрунтується на договорі.
Не погоджуючись з судовими рішеннями прийнятими у справі позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти, в цій частині нове рішення.
В своїй касаційній скарзі позивач, зазначає, що судами при постановлені рішень у справі були порушені норми діючого законодавства, позивач звертає увагу на те, що судами не застосовано п.12.3 та п.12.7 Правил користування системами водопостачання та водовідведення в містах і селищах України № 65 (далі Правила). Позивач вважає, що суд безпідставно зарахував в рахунок поточних оплат 90 000 грн., сплачених за платіжними дорученнями № 380 від 09.06.2006 року; № 75 від 08.05.2007 року; № 117 від 09.07.2007 року, оскільки зазначені сплати не містять чіткого періоду призначення платежу. Відповідно до п.2.2 договору відповідач сплачує вартість наданих послуг за тарифами встановленими в порядку передбаченим чинним законодавством, у разі зміни тарифів сплата послуг відповідачем, здійснюється за новим тарифом.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
02.07.1999 року між сторонами у справі укладено договір № 6898/4-13 (далі Договір) предметом якого є забезпечення відповідача постачанням питної води та прийняття від абонента (відповідач) каналізаційних стоків. Відповідач повинен сплачувати за вищезазначені послуги, які визначені Договором та Правилами.
Договором, укладеним між сторонами, не передбачено надання послуг щодо постачання холодної питної води, яка використовується відповідачем для приготування відповідачем гарячої води.
Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що основна заборгованість відповідача, на думку позивача, складається з 176 792, 68 грн. по коду 3- 392 (за послуги з водопостачання та водовідведення, для потреб холодного водопостачання) за період з лютого 2006 року по січень 2009 року та по коду 3- 50392 (за послуги з гарячого водопостачання та водовідведення) у розмірі 98 337, 19 грн. за період з 01.02.2006 року по 01.01.2009 року.
Позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва 17.04.2009 року і відповідно судом обґрунтовано застосовано строк позовної давності щодо вимог до 17.04.2006 року.
Відповідно до п.1.3 Правил, на які посилається позивач, абонентами, що користуються послугами водоканалу, можуть бути державні, колективні та інші підприємства, організації, установи, а також окремі громадяни, що мають жилий будинок, або його частину на праві приватної власності, на якій відкрито особовий рахунок, який перебуває з водоканалом в договірних відносинах.
Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі відсутній відповідний договір або додаткова угода до договору, які регулюють взаємовідносини сторін, щодо визначення обсягів поставленої холодної води, яка використовується відповідачем для приготування гарячої води.
Враховуючи те, що між сторонами у справі не укладено відповідно договору (додаткової угоди до договору) щодо постачання холодної питної води, яка використовується абонентом для приготування гарячої води суди обґрунтовано прийшли до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, в частині стягнення заборгованості у сумі 98 337, 19 грн. (за кодом 3- 50392).
Що стосується заборгованості відповідача у сумі 176 792, 68 грн. (за кодом 3 -392), то, з застосуванням судом строку позовної давності, врахуванням часткової сплати заборгованості, судом обґрунтовано задоволені позовні вимоги, в частині стягнення з відповідача 11 064, 77 грн. заборгованості (за кодом 3- 392) та 1 367, 35 грн. інфляції.
Доводи викладені в касаційній скарзі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, у даному випадку, спір не стосувався обґрунтованості застосування тарифів.
Підстав не враховувати платіжні доручення на загальну суму 90 000 грн. немає, оскілки, як вбачається з рішення суду першої інстанції позовні вимоги, частково задоволені з урахування всіх грошових сум, які були сплачені відповідачем по заборгованості за Договором (по коду 3 -392).
Пунктом 1.3 Правил передбачено, що всі взаємовідносини між сторонами щодо користування системами комунального водопостачання та водовідведення регулюються відповідним договором і для задоволення позовних вимог необхідна наявність в договорі умов щодо надання відповідних послуг.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не має, а судові рішення прийняті у справі повинні бути залишені без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" відмовити повністю.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 року у справі № 52/249 залишити без змін.
Головуючий В.І.Дерепа
Судді С.В.Бондар
Б.М.Грек