"22" червня 2012 р. Справа № 5002-5/1085.1-2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.
суддівГольцової Л.А. Іванової Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постанову відСевастопольського апеляційного господарського суду 10.01.2012
у справі господарського суду№ 5002-5/1085.1-2011 Автономної Республіки Крим
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
пророзірвання договору позички та стягнення 53 775, 80 грн.
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивачаОСОБА_5;
- відповідачаОСОБА_4; ОСОБА_6;
Згідно з розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Мирошниченка С.В. від 19.06.2012 № 03.07-05/441 розгляд справи № 5002-5/1085.1-2011 господарського суду Автономної Республіки Крим здійснюється у складі колегії суддів: головуючий -Губенко Н.М., судді Гольцова Л.А., Іванова Л.Б.
12.04.2010 Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору позички транспортного засобу № 1246 від 30.09.2006 та стягнення збитків у розмірі 53 775, 80 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2011 у справі № 5002-5/1085.1-2011 (суддя Гаврилюк М.П.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 у справі № 5002-5/1085.1-2011 (колегія суддів у складі: Ткаченко М.І. -головуючий суддя, судді Проценко О.І., Фенько Т.П.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2011 у справі № 5002-5/1085.1-2011 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; розірвано договір позички транспортного засобу № 1246 від 30.09.2006; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 збитки у розмірі 30 448, 52 грн., витрати за проведення експертизи у розмірі 1406,40 грн.; в іншій частині у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 у справі № 5002-5/1085.1-2011, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для розірвання договору позички транспортного засобу № 1246 від 30.09.2006 та стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 визначених позивачем збитків у розмірі 53 775, 80 грн.
Матеріально-правовою підставою даного позову позивач обрав ст. 834 ЦК України, згідно з якою позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі якщо в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.
Згідно з п. 3 ст. 827 ЦК України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 776 ЦК України якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Згідно з ч. 3 ст. 779 ЦК України наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.
Відповідно до п. 1 ст. 833 ЦК України, користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування.
Зі змісту п. 4 ч. 2 ст. 834 ЦК України вбачається, що підставою для вимагання позичкодавцем розірвання договору і повернення речі є недбале поводження з річчю, в результаті чого вона може бути знищена або пошкоджена.
Враховуючи наведені норми, суд першої інстанції дослідивши умови договору позички транспортного засобу № 1246 від 30.09.2006; встановивши, що відповідно до п. 5 договору відповідач зобов'язується підтримувати транспортний засіб в належному стані, забезпечувати за власний рахунок технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу; пунктом 6 договору передбачено, що позивач має право вимагати розірвання договору та повернення транспортного засобу, відповідно до вимог чинного законодавства; довідкою про проведення технічного огляду, договором № 145 від 02.11.2006, актами огляду технічного стану автомобіля, а також актами виконаних робіт, підтверджується, що відповідачем неодноразово проводився технічний огляд та плановий ремонт переданого йому транспортного засобу; відповідно до автотоварознавчого дослідження № 01/07 від 01.07.2009 ринкова вартість спірного автомобіля, на момент проведення дослідження складає 112 406,10 грн., в той час як сторони договору визначили його ціну станом на 30.09.2006 -95 000 грн. (п. 3 договору); дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не доведено недбалого поводження з транспортним засобом відповідачем, у зв'язку з чим відсутні підстави, передбачені ст. 834 ЦК України, для розірвання договору позички транспортного засобу № 201289.
Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у позові в частині стягнення збитків, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).
До складу реальних збитків включені витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Тут приймається до уваги перш за все вартість ремонту речі, причому як такого, який особа вже зробила та може підтвердити проведені витрати відповідними документами, так і такого, який особа ще має зробити. В останньому випадку його вартість має підтверджуватися відповідними розрахунками.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).
Місцевий господарський суд, на відміну від апеляційного господарського суду, на підставі ретельної оцінки поданих сторонами доказів, встановивши, що відповідно до п. 5 договору відповідач зобов'язується у разі припинення дії договору повернути транспортний засіб у стані не гіршому ніж на час передачі його в позичку, з урахуванням фізичного зносу (доказом передачі є підписання акту приймання-передачі); згідно з п. 15 договору користувач зобов'язаний відшкодувати збитки у зв'язку із втратою (викраданням) або пошкодженням транспортного засобу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини; позивач не надав суду акт технічного стану спірного транспортного засобу на момент його передачі користувачеві 30.09.2006 та на момент повернення; дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для стягнення збитків.
Водночас, суд апеляційної інстанції приймаючи постанову у справі не навів доводів, за якими не погодився з висновками суду першої інстанції, тобто не спростував їх, а відтак припустився порушення та неправильного застосування норм процесуального права (приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності).
Так, зокрема, апеляційний господарський суд не спростував висновок суду першої інстанції про те, що за відсутності доказів, які б свідчили про те в якому стані передавався автомобіль в позичку, неможливо встановити об'єм пошкодження даного автомобіля.
До того ж, в матеріалах справи відсутні докази того, в якому стані автомобіль був повернутий позивачу (відповідно до п. 5 договору у разі припинення дії договору позички доказом передачі транспортного засобу є підписання акту приймання-передачі).
Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції не спростувавши висновок суду першої інстанції про те, що за відсутності доказів, які б свідчили про те в якому стані передавався автомобіль в позичку, неможливо встановити об'єм пошкодження даного автомобіля дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення збитків на підставі висновку автотоварознавчої експертизи № 2096 від 25.11.2011, оскільки апеляційним господарським судом не враховано, що згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили; висновок судового експерта оцінюється господарським судом у сукупності з іншими доказами (частина 6 ст. 43 ГПК України).
Враховуючи наведене, оскаржувана постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 у справі № 5002-5/1085.1-2011 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2011 у справі № 5002-5/1085.1-2011-залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.
Скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 у справі № 5002-5/1085.1-2011.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2011 у справі № 5002-5/1085.1-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА
Л.Б. ІВАНОВА