"06" червня 2012 р. Справа № 46/434-48/292
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБожок В.С.,
суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.
розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Київський річковий порт", м. Київ
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.03.2012 року
у справі господарського суду міста Києва
за позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, м. Київ
до1. Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт", м. Київ, 2. Інспекції Головного державного реєстратора флоту, м. Київ, 3. Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства, м. Київ
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача1. Державного підприємства "Адміністрація річкових портів", м. Київ, 2. Фонду державного майна України, м. Київ
провизнання права власності, зобов'язання повернути майно та визнання недійсними свідоцтв
за участю представників
прокуратури: Ходаківський М.П., посвідчення ГПУ № 18 від 29.03.2012 року,
позивача: не з'явився,
відповідача-1: Письмак О.Є.,
відповідача-2: не з'явився,
відповідача-3: не з'явився,
третьої особи-1: Сербулов О.Ю.,
третьої особи-2: Сіднєнко О.Л.
Заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України (в подальшому перейменоване у Міністерство інфраструктури України) з позовом до відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт»(далі за текстом - ВАТ «Київський річковий порт»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Київський річковий порт»(далі за текстом -ПАТ «Київський річковий порт»), Інспекції Головного державного реєстратора флоту та Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: державного підприємства «Адміністрація річкових портів», Фонду державного майна України про визнання права власності держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на майно, річкові судна пристаней «Вінниця»та «Могилів-Подільський»; про зобов'язання ВАТ «Київський річковий порт»повернути державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України річкові судна пристаней «Вінниця»та «Могилів-Подільський»шляхом їх передачі державному підприємству «Адміністрація річкових портів»та про визнання недійсними свідоцтв про право власності на річкові судна, видані ВАТ «Київський річковий порт».
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 14.09.2011 року позовні вимоги заступника прокурора міста Києва до ПАТ «Київський річковий порт»задоволено частково: визнано право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на майно, річкові судна пристаней «Вінниця»та «Могилів-Подільський», а саме: буксир «БТ-541», теплохід «ПТ-76», теплохід «Л. Ратушна», теплохід «М. Пирогов», буксир «БК-208», баржі «2646», «2647», «2642», «2644», «2649»та земснаряд «ЧЗС-3»; зобов'язано ПАТ «Київський річковий порт»повернути державі в особі Міністерства інфраструктури України вищевказані річкові судна пристаней «Вінниця»та «Могилів-Подільський»; в іншій частині позовних вимог до ПАТ «Київський річковий порт»-відмовлено; в задоволенні позовних вимог до Інспекції Головного державного реєстратора флоту та Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства -відмовлено.
Рішення господарського суду міста Києва мотивовано тим, що спірні судна не були внесені Фондом державного майна України до статутного капіталу АТ «Київський річковий порт», а тому власником такого майна залишилась держава, а також тим, що задоволення позову в частині визнання права власності за державою та витребування такого майна виключає підстави вважати, що порушене право держави потребує захисту у спосіб визнання недійсними свідоцтв про право власності.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2012 року рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2011 року було змінено, п. 6 та п. 7 резолютивної частини викладено в наступній редакції: п. 6. визнати недійсними свідоцтва про право власності на річкові судна, видані ПАТ «Київський річковий порт», а саме: буксир «БТ-541»(свідоцтво СЕ № 00995), теплохід «ПТ-76»(свідоцтво СЕ № 011164), теплохід «Л. Ратушна»(свідоцтво PV № 02447), теплохід «М. Пирогов»(свідоцтво PV № 02446), буксир «БК-208»(свідоцтво PV № 02445), баржа «2646»(свідоцтво PV № 02409), баржа «2647»(свідоцтво PV № 02410), баржа «2642»(свідоцтво PV № 02408), баржа «2644»(свідоцтво PV № 02444), баржа «2649»(свідоцтво PV № 02443) та земснаряд «ЧЗС-3»(свідоцтво PV № 02450); п. 7. в зобов'язанні Міністерства інфраструктури України передати спірне майно державному підприємству «Адміністрація річкових портів»відмовити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду мотивовано тим, що спірні судна не були внесені Фондом державного майна України до статутного капіталу АТ «Київський річковий порт», а тому власником такого майна залишилась держава, а також тим, що незалежно від різного нормативного врегулювання у певні періоди реєстрації рухомого чи нерухомого майна та статусу реєструючих органів спірне майно не підлягало реєстрації в зв'язку з відсутністю у ВАТ «Київський річковий порт»правовстановлюючих документів про власність на спірні судна.
Не погоджуючись із судовими актами господарських судів попередніх інстанцій, ПАТ «Київський річковий порт»звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 14.09.2011 року в частині визнання права власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на вищевказані річкові судна пристаней «Вінниця»та «Могилів-Подільський»та зобов'язання ПАТ «Київський річковий порт»повернути державі в особі Міністерства інфраструктури України зазначені річкові судна пристаней «Вінниця»та «Могилів-Подільський», а в іншій частині -рішення суду залишити в силі та скасувати постанову апеляційного господарського суду від 21.03.2012 року в повному обсязі і прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності та зобов'язання повернути майно - відмовити.
Позивачем та третіми особами відзивів на касаційну скаргу подано не було.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні просив касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог та постанову апеляційного господарського суду повністю і прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог в частині задоволених вимог -відмовити, а прокурор та представники третіх осіб проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій -без змін.
Позивача та відповідачів-2,-3 згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення прокурора, відповідача-1 та третіх осіб, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що прокуратурою міста Києва було проведено перевірку, внаслідок якої встановлено, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 399-р від 14.12.1991 року, заяви на приватизацію і конференції трудового колективу Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту та інформації про основні показники виробничо-господарської діяльності вказаного об'єднання видано спільний наказ Міністерства України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва і Фонду державного майна України № 81 від 20.03.1992 року та створено приватизаційну комісію, у склад якої входили представники галузевих підприємств "Укррічфлот", а також представник Фонду державного майна України.
З метою визначення об'єктів приватизації Українського міжгалузевого державного об'єднання «Укррічфлот»було складено «Протокол погодження концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот»у процесі приватизації»(далі за текстом -Протокол), який спільно затверджений Фондом державного майна України від 08.05.1992 року та Міністерством України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва від 07.05.1992 року.
Відповідно до п. 2 Протоколу Фондом державного майна України утворюються акціонерні товариства, в тому числі і державна акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот»(далі по тексту -ДАСК «Укррічфлот»), на основі майна суднобудівних заводів і ремонтно-експлуатаційних баз флоту (у тому числі промислової діяльності), річкових портів і інших підприємств, за виключенням підприємств шляхового господарства, Держфлотнагляду України та охорони здоров'я.
Згідно з п. 12 Протоколу враховуючи збитковість транзитного флоту та місцевих пасажирських суден у приватизаційному проекті передбачалась можливість їх продажу з аукціону (по конкурсу). Самі судна залишаються на балансі підприємств без включення до статутних фондів акціонерних товариств.
За результатами проведеної інвентаризації майна об'єднання складено інвентаризаційну відомость переліку майна, яке передано засновником -Фондом державного майна України у власність ВАТ «Київський річковий порт»станом на 01.09.1992 року при формуванні його статутного фонду.
Відповідно до п. 3 наказу Фонду державного майна України № 477 від 10.11.1992 року та додатку № 2 на базі підприємств Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот», що не увійшли до ДАСК «Укррічфлот», створено окремі акціонерні товариства, зокрема, ВАТ «Київський річковий порт».
Наказом Фонду державного майна України № 25 від 15.01.1993 року затверджено Статут ВАТ «Київський річковий порт».
Згідно з п. 4.2 розділу IV «Структура товариства»до складу ВАТ «Київський річковий порт»включено як структурні підрозділи пристані «Вінниця»та «Могилів-Подільський»без права юридичної особи, хоча Фондом державного майна України не включено майновий комплекс вказаних пристаней до складу статутного фонду АТ «Київський річковий порт».
З матеріалів справи вбачається, що засновником ВАТ «Київський річковий порт»є Фонд державного майна України (п. 1.5 Статуту). Передача майна Фондом державного майна України у власність АТ «Київський річковий порт»здійснювалась згідно акту оцінки вартості цілісного майна комплексу на підставі інвентаризаційної відомості переліку майна, складеної станом на 01.09.1992 року.
Разом з тим, надані під час перевірки Фондом державного майна України інвентаризаційні відомості переліку майна, що передано у власність ВАТ «Київський річковий порт»станом на 01.09.1992 року, а також перелік річкового флоту (суден), який переданий ВАТ «Київський річковий порт»на дату оцінки майна підприємства - 01.09.1992 року, не містять даних щодо передачі вказаному товариству майна пристаней «Вінниця»та «Могилів-Подільський», в тому числі річкових суден.
Враховуючи вищенаведені документи, які містять вичерпний перелік майна, що увійшло до статутного фонду ВАТ «Київський річковий порт», пасажирський флот, що перебував на балансі пристаней «Вінниця»та «Могилів-Подільський», до переліку об'єктів приватизації не увійшов.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що ВАТ «Київський річковий порт»отримало свідоцтва про право власності на зазначені судна, а саме: буксир «БТ-541»(свідоцтво СЕ № 00995), теплохід «ПТ-76»(свідоцтво СЕ № 011164), теплохід «Л. Ратушна»(свідоцтво PV № 02447), теплохід «М. Пирогов»(свідоцтво PV № 02446), буксир «БК-208»(свідоцтво PV № 02445), баржа «2646»(свідоцтво PV № 02409), баржа «2647»(свідоцтво PV № 02410), баржа «2642»(свідоцтво PV № 02408), баржа «2644»(свідоцтво PV № 02444), баржа «2649»(свідоцтво PV № 02443) та земснаряд «ЧЗС-3»(свідоцтво PV № 02450) на підставі заяв про втрату попередніх свідоцтв, що не змінює правовий режим державного майна та не є підставою для припинення права власності держави на спірне майно.
З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.
Приписами ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Статтею 392 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств»(в редакції від 15.12.1992 року) приватизація майна державних підприємств України -це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств»(в редакції, чинній на момент приватизації АТ «Київський річковий порт») до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами, незавершене будівництво, частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.
Статтею 7 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств»визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць.
Відповідно до ч. 6 ст. 18 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств»створене акціонерне товариство є правонаступником приватизованого підприємства.
Згідно з положеннями ст. 20 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств»визначення початкової ціни об'єкта приватизації або розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється на основі державного підприємства, здійснюється виходячи з оцінки у відновній вартості основних фондів за вирахуванням їх зносу, фактичної вартості оборотних фондів та врахування дебіторської та кредиторської заборгованості відповідно до методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, передбачених Державною та місцевими програмами приватизації, початкову ціну майна державного підприємства може бути змінено з урахуванням потенційної прибутковості.
Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, з наведеного в інвентаризаційній відомості переліку майна вбачається, що при формуванні статутного фонду АТ «Київський річковий порт»спірне майно йому не передавалось і не було приватизовано.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що оскільки спірні судна не були внесені до статутного капіталу АТ «Київський річковий порт», власником такого майна залишилась держава.
Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що докази існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язувало набуття відповідачем-1 у власність спірного майна, зокрема, правочини чи акти, які засвідчували б передачу спірного майна у власність або внесення його до статутного капіталу ВАТ «Київський річковий порт», в матеріалах справи -відсутні, а отримані свідоцтва про право власності, видані на підставі заяв про втрату попередніх свідоцтв, не змінюють правового режиму майна, оскільки спірне майно не підлягало реєстрації в зв'язку з відсутністю у ВАТ «Київський річковий порт»документів на право власності на майно.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України було правомірно задоволено апеляційним господарським судом з огляду на те, що спірне майно не передавалось до статутного фонду ПАТ «Київський річковий порт»і розпорядником вказаного майна є Міністерство інфраструктури України.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги щодо передачі спірного майна державному підприємству «Адміністрація річкових портів» задоволенню не підлягають з огляду на те, що передача спірного майна на баланс та у користування іншим організаціям є виключною компетенцією Міністерства інфраструктури України та підпорядкованих йому структур.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Доводи ПАТ «Київський річковий порт», викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді та обґрунтовано ним відхилені.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу -без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.
Враховуючи ви кладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2012 року у справі № 46/434-48/292 -залишити без змін.
Головуючий суддя В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
О.М. Сибіга