Справа № 2/0510/210/2012
22.05.2012 Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області
у складі : головуючого -судді Алексєєнко І.П.
при секретарі _ Хорхордіної О.О.
з участю представника
позивача -ПАТ
«Райффайзен Банк Аваль»_ Переверза Д.В.
з участю представника
відповідача _ ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Макіївки справу за позовом Публічного акціонерного товариства ( ПАТ ) «Райффайзен Банк Аваль»міста Києва в особі Донецької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за кредитним договором та по зустрічному позову ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства (ПАТ ) «Райффайзен Банк Аваль» міста Києва в особі Донецької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання кредитного договору недійсним,
11 серпня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Донецької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/07-165/57-132, укладеним між банком та відповідачем ОСОБА_5 15.05.2008 року на споживчі цілі ( придбання транспортного засобу ) в сумі 108039 доларів США на строк 84 місяці зі сплатою процентів за користування кредитом виходячи із процентної ставки на день укладення договору 12,95 % річних, яким просили стягнути з відповідача заборгованість за кредитом 74635,81 доларів США, заборгованість за відсотками 949,83 доларів США, пеню за прострочення тіла кредиту 14035,55 доларів США , пеню за прострочення відсотків по кредиту 19659,58 доларів США, а загалом заборгованість в сумі 109280,77 доларів США, що в перерахунку за курсом НБУ складає 871077,02 гривні.
12 жовтня 2011 року ОСОБА_5 був поданий зустрічний позов до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Донецької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», який за ухвалою суду прийнятий до спільного розгляду, про визнання вказаного кредитного договору № 014/07-165/57-132 від 15.05.2008 року недійсним з підстав чисельних порушень законодавства України з боку Банку при укладанні цього кредитного договору.
В судовому засіданні представник позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Донецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль»Переверза Д.В. , діючий на підставі довіреності ( а.с. 54 ), підтримав позов і пояснив, що 15 травня 2008 року між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» в особі Донецької філії ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»та відповідачем ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 014/07-165/57-132, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі -а саме для придбання транспортного засобу -автомобілю марки «BMW X5 3.0D (E70)», кредит був виданий у сумі 108039 доларів США строком на 84 місяці зі сплатою процентів за користування кредитом виходячи із процентної ставки на день укладання кредитного договору 12,95 % річних. Крім того був затверджений і підписаний Графік погашення кредиту та сплати інших платежів, що є Додатком № 1 до цього кредитного договору і його невід'ємною частиною. Банк своїм розпорядженням перерахував вказану суму на рахунок, відкритий позичальнику у відповідності з кредитним договором. Згідно п. 5.1 кредитного договору ОСОБА_5 зобов'язався повертати заборгованість по кредиту щомісяця рівними платежами в розмірі, зазначеному у графіку, рівний щомісячний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування.
Проте, відповідач свої зобов'язання по кредитному договору не виконує і станом на 18.07.2011 року виникла заборгованість за кредитом 74635,81 доларів США, заборгованість за відсотками 949,83 доларів США. Крім того, як передбачено п.14.3. кредитного договору, за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань, передбачених цим кредитним договором, позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 1% від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення. Отже, пеня за прострочення тіла кредиту становить 14035,55 доларів США, пеня за прострочення відсотків по кредиту становить 19659,58 доларів США. Загалом заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором становить 109280,77 доларів США, що станом на 18 липня 2011 року і вони цю суму не збільшують і просять стягнути з відповідача на їх користь за курсом НБУ ця сума становить 871077,02 гривні Також просять стягнути з відповідача понесені ними судові витрати в розмірі судового збору 1700 гривень і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.
Відповідач ОСОБА_5, який утримується під вартою, просив розглядати справу у його відсутності за участю його представника ОСОБА_4 Своїм підписом він підтвердив заявлений в його інтересах зустрічний позов і не визнав позов Банку , заявлений до нього.
Представник відповідача за основним позовом і представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4, діючий на підставі довіреності ( а.с. 50 ), в судовому засіданні позов не визнав, підтримавши зустрічний позов і пояснив, що 15 травня 2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Донецької обласної філії було укладено кредитний договір № 014/07-165/57-132, який фактично був договором приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України, так як цей кредитний договір було укладено на підставі типової форми договору, запропонованої Банком. Цей кредитний договір є споживчим кредитом. Положення вказаного кредитного договору суперечать численним актам цивільного законодавства, тоді як відповідно до частини 1статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Так, положення пункту 3.1 кредитного договору про право Банка в односторонньому порядку на власний розсуд змінювати процентну ставку за кредитом, суперечить вимогам ч.4 п.5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлюючи дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Пункт 7.1 кредитного договору про право кредитора пред'являти позичальнику вимог щодо дострокового погашення кредиту, вважають неправомірним обмеженням конкуренції, що згідно ст. 42 Конституції України не допускається.
Пункт 9.3 кредитного договору передбачає обов'язок позичальника укласти два добровільних договори страхування: страхування майна, яке передається у заставу та страхування життя, ці договори мають укладатися зі страховими компаніями, які акредитовані Кредитором, тобто Банком, що суперечить ст.. 203 ч.2 ЦК України про вільне волевиявлення учасника правочину, статті 3 частини 2 Закону України «Про страхування», що страхувальник можуть укласти із страховиками договори страхування третіх осіб лише за їх згодою, що порушено пунктом 8.6 кредитного договору, що кредитор має право сам укласти договір страхування предмету застави та життя позичальника.
Умови пункту 8.7 кредитного договору є недійсними оскільки у цьому пункті порушена імперативна норма ч.5п.11.статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено обов'язковість ( у будь-якому випадку ) отримання письмової згоди від позичальника на звернення з запитами до третіх осіб щодо інформації про позичальника.
У пункті 9.4 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується за власний кошт здійснювати оплату будь-яких витрат , податків та інших платежів пов'язаних з укладанням цього договору, договорів, що забезпечують виконання обов'язків позичальника за цим договором, що прямо суперечить пункту 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Пунктом 9.7 кредитного договору обмежується право позичальника на вільне укладання будь-яких інших правочинів, бо цей пункт договору зобов'язує його повідомляти Банк письмово про намір отримати кредит в іншій банківській установі, що суперечить вимогам ст. 627 ЦК України.
Пунктами 12.3-12.5 кредитного договору про надання згоди позичальником кредитору розкриття інформації, що складає банківську таємницю, шляхом надання її способом та в обсяг, визначений кредитором, необмеженому колу третіх осіб, порушуються вимоги статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статі 11 п.3 Закону України «Про захист прав споживачів».
Пункт 14.6 кредитного договору є недійсним, оскільки суперечить положенням абзацу 2 п.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»в частині звільнення відповідальності кредитора за детальний розпис загальної вартості кредиту.
Пунктом 14.3 кредитного договору передбачено, що уразі невиконання будь-якого грошового зобов'язання позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Цей пункт є недійсним так як він суперечить вимогам статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», в якому передбачено, що розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня.
Пунктом 15.4 кредитного договору зазначено, що якщо будь-яке положення ( частина ) цього договору є або стає недійсним з будь-яких підстав, цей факт не впливає на дійсність інших положень цього договору в цілому. Але це суперечить пункту 6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів, в якому зазначено: у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним в цілому. Положення пункту 15.4 кредитного договору є недійсним і тому, що суперечить вимогам ст. 21 Конституції України та ст. 203 ЦК України.
Тому, саме з цих підстав, що більша частина положень кредитного договору суперечить вимогам законів, він і просить визнати в цілому кредитний договір недійсним.
Крім того, у порушення вимог ст. 11 пункту 2 Закону України «Про захист прав споживачів»при укладанні договору про надання споживчого кредиту кредитодавець не повідомив споживача -ОСОБА_5 у письмовій формі про всі умови споживчого кредитування, що фактично є обманом позичальника, а тому відповідно до ст. 230 ЦК України просить визнати цей кредитний договір недійсним, так як Банк навмисно ввів ОСОБА_5 в оману, надавши неповну, нечітку інформацію про умови споживчого кредиту, яка необхідна для здійснення свідомого вибору позичальником саме такого виду та типу кредитування.
Більш за те, представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4, зазначив на обгрунтування вимог, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»не має ані генеральної, ані індивідуальної ліцензії на використання валютних операцій, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам п.г) ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Статтею 227 ЦК України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу ( ліцензії) може бути визнаний судом недійсним.
Разом з тим, представник відповідача і позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4, в судовому засіданні зауважив, що Банк вводить суд в оману щодо фактичного залишку за кредитним договором, так як 30 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за заявою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було видано виконавчий надпис про звернення стягнення на транспортний засіб марки «BMW X5 3.0D (E70)», 2008 року випуску, колір чорний, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. З метою задоволення вимог банку на суму 776218,24 гривні. На підставі цього виконавчого напису це заставне майно за договором кредиту було реалізована і сума залогового майна становить 320700 гривень і цю суму Банк вже отримав в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
З огляду на викладене, просить в інтересах ОСОБА_5 визнати недійсним кредитний договір № 014/07-165/57-132 від 15.05.2008 року, укладений між ОСОБА_5 і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», та відмовити у задоволенні позову Банку до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за вказаним кредитним договором.
Заперечуючи проти заявленого ОСОБА_5 зустрічного позову до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання кредитного договору недійсним, представник Банку Переверза Д.В. в судовому засіданні пояснив, що зазначені позивачем пункти кредитного договору повністю відповідають Закону України «Про захист прав споживачів»та іншим законам. ОСОБА_5 був повідомлений і погодився з умовами договору і підписав його. НБУ ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»було надано банківську ліцензію № 10 від 11 жовтня 2006 року та дозвіл № 10-4 від 11 жовтня 2006 року з додатком, яким передбачено право на використання банківських операцій , визначених ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта використовується в Україні у випадках і в порядку , встановленому законом. Видаючи кредит ОСОБА_5 в іноземній валюті, банк дотримався всіх вимог закону, тому цей кредитний договір є чинним. Порушень валютного законодавства банком не було виявлено при жодній перевірці за час дії кредитного договору. Щодо зарахування суми від реалізованого предмету застави за кредитним договором -автомобілю марки «BMW X5 3.0D (E70)», в сумі 320700 гривень, то у наведеному розрахунку заборгованості ця сума була врахована і Банк не вводить суд в оману, як це зазначає представник ОСОБА_5 Просив відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання кредитного договору недійсним у зв'язку з його необґрунтованістю.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, вважає, що позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Донецької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 слід відмовити, виходячи з наступного.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Як вбачається з копії Кредитного договору № 014/07-164/57-132 від 15 травня 2008 року ВАТ ( на теперішній час ПАТ ) «Райффайзен Банк Аваль»надав позичальнику ОСОБА_5 кредит в сумі 108039 доларів США на строк 84 місяці до 16 травня 2015 року на споживчі цілі -для придбання транспортного засобу. За користування кредитом позичальник сплачує проценти, виходячи із процентної ставки на день укладання договору 12,95 % річних. ( а.с. 10-18 )
З метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_5 16 травня 2008 року був укладений Договір застави транспортного засобу № 014/07-165/57-132, за яким в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором на суму 108039 доларів США ОСОБА_5 передав у заставу належний йому автомобіль марки«BMW X5 3.0D (E70)», 2008 року випуску, колір чорний, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований на його ім'я РЕР м. Макіївки 16 травня 2008 року. Предмет застави оцінюється сторонами на суму 631871, 84 гривні. ( а.с. 83-84 )
Згідно пункту 5.1 кредитного договору відповідач ОСОБА_5 зобов'язався щомісячно, починаючи з місяця отримання кредиту, здійснювати погашення кредиту згідно Графіку погашення кредитної заборгованості ( додаток № 1 до кредитного договору, що є невід'ємною частиною до кредитного договору ) рівними частинами та погашати проценти за фактичне користування кредитними коштами, розмір за Графіком в місяць визначений по 1962,51 доларів США з 16.06.2008 року по 16.05.2015 року, в останній місяць сума визначена в 1992,15 доларів США. Відповідач був ознайомлений з цим графіком і підтвердив це власним підписом. ( а.с. 19-20 )
Як вбачається з Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 014/07-165/57-132 від 15 травня 2008 року, укладеної між сторонами 26 лютого 2009 року, з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України кредитор та позичальник досягли згоди про зміну умов погашення кредиту, визначених кредитним договором та тимчасово на період з 26 лютого 2009 року по 26 лютого 2010 року був зменшений розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру процентів ( встановлені кредитні канікули ). ( а.с. 75-76 )
Відповідно до Додаткової угоди № 2 до вказаного кредитного договору від 12 серпня 2010 року, було за згодою сторін визначено строк кредиту 109 місяців і дата остаточного погашення кредиту встановлена 16.06.2017 року , на підставі чого складено новий Графік погашення кредиту. Строк дії кредитного договору був пролонгований і скасована нарахована пеня. ( а.с. 79-80,81-82 )
Як встановлено в судовому засіданні, відповідачем ОСОБА_5 були підписані і зрозумілі вказані кредитний договір і додаткові угоди та додатки до них (Графіки погашення кредиту та сплати відсотків ).
Таким чином, між сторонами виникло грошове зобов'язання.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства... та відповідно до вимог ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Факт отримання ОСОБА_5 кредитних коштів в сумі 108039 доларів США на умовах, передбачених кредитним договором, сторонами не заперечується. Вказана сума 15.05.2008 року банком була зарахована на судинний рахунок НОМЕР_2на ім'я ОСОБА_5.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею в Україні є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні в випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
На обґрунтування своїх заперечень проти заявленого Банком позову відповідач посилається на незаконність, на його думку, видачі Банком при укладанні кредитного договору 15.05.2008 року кредитних коштів в іноземній валюті -доларах США, зокрема, на відсутність у Банку Генеральної довіреності НБУ на здійснення валютної діяльності , а також на відсутність індивідуальної ліцензії.
Проте , такі ствердження відповідача є хибними, оскільки позивач надав суду копію Банківської ліцензії № 10 , виданої Національним Банком України 11 жовтня 2006 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», зареєстрованим НБУ 27 березня 1992 року за № 94, на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та був отриманий Дозвіл № 10-4 і Додаток до дозволу № 10-4 від 11 жовтня 2006 року, якими визначений перелік операцій, які має право здійснювати ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», в числі яких і операції з валютними цінностями. ( а.с. 62-64 )
Таким чином, вказана у дозволі валютна операція, в повній мірі відповідає характеру укладеного з ОСОБА_5 кредитного договору, в якому валютою кредитування є саме іноземна валюта.
Крім того, відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної із сторін кредитного договору. ( пункт 11 )
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про законність видачі Банком відповідачу ОСОБА_5 кредиту у доларах США та про обґрунтованість вимог про стягнення заборгованості за кредитом,та за процентами саме у іноземній валюті.
Зустрічні вимоги ОСОБА_5 про визнання кредитного договору недійсним саме з цих підстав -відсутності генеральної чи індивідуальної ліцензії на виконання валютних операцій, є безпідставними.
Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_5 не виконував і не виконує на теперішній час своїх зобов'язань за кредитним договором щодо щомісячної сплати суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами, посилаючись на неможливість виконувати цей договір із-за знаходженням під вартою і невикористанням фактично кредиту, та у зв'язку з тим, що отриманий на кредитні кошти транспортний засіб, реалізований і сума від його продажу зарахована банком на погашення кредиту.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до приписів частини 2 статті 1050 ЦК України , якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням ), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пунктом 7.1 кредитного договору також передбачено умови дострокового погашення кредиту на вимогу кредитора, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх обов'язків за цим договором.
Так як ОСОБА_5 не виконуються вимоги пункту 5.1 вказаного кредитного договору, то вимоги банку про дострокове погашення відповідачем кредиту у частці, що залишилась непогашеною, та процентів і пені, є обґрунтованими.
Як зазначено вище, на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_5 по вказаному кредитному договору було укладено договір застави транспортного засобу та у заставу було передано належний ОСОБА_5 автомобіль марки «BMW X5 3.0D (E70)», 2008 року випуску, колір чорний, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Згідно виконавчого напису від 30 жовтня 2010 року приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу було звернено стягнення на вказаний транспортний засіб, належний ОСОБА_5, та переданий в заставу Банку. За рахунок коштів, отриманих від реалізації цього транспортного засобу, задовольнити вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»за кредитним договором № 014/07-165/57-132 від 15.05.2008 року у розмірі 97770,14 доларів США, що станом на 20.10.2010 року за офіційним курсом НБУ складає 773 518 гривень 24 копійки. ( а.с. 51 )
Відповідно акту про проведення аукціону та реалізації арештованого майна від 01 червня 2011 року головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Донецької області на підставі виконавчого напису були проведені публічні торги та реалізований автомобіль марки «BMW X5 3.0D (E70)», 2008 року випуску, колір чорний, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, за суму 320700 гривень. ( а.с. 52 )
Згідно платіжного доручення № 2457 від 31 травня 2011 року Головним управлінням юстиції у Донецькій області було перераховано на рахунок ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»248303 гривні 25 копійок за призначенням цього платежу - стягнуті кошти з реалізації майна , належного ОСОБА_5 за виконавчим написом № 4174 від 30.10.2010 року. ( а.с. 102 )
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором за період з 08.07.2011 року по 16.07.2011 року на погашення заборгованості по тілу кредиту було зараховано 19911,90 доларів США, а 11239,71 доларів США зараховано на погашення процентів за користування кредитом, тобто загалом у вказаний період внесено від реалізованого майна позичальника ОСОБА_5 31151,61 доларів США, що за курсом НБУ відповідає перерахованій сумі коштів від реалізації автомобілю, належного ОСОБА_5 ( а.с. 6-9, 70-73 )
Таким чином, ствердження ОСОБА_5 у зустрічному позові , що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»вводить суд в оману щодо фактичного залишку заборгованості за кредитним договором, не враховуючи отриману суму 320700 гривень від реалізації заставленого майна -автомобілю належного ОСОБА_5, є хибним.
Згідно роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постанова Пленуму від 30.03.2012 року за № 5 «Про практику застосування судами законодавства про вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин», наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.
Отже, за вказаним вище розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 18 липня 2011 року ( після проведення зарахувань від реалізації заставленого майна ) заборгованість за кредитом складає 74635,81 доларів США, заборгованість за відсотками становить 949,83 доларів США, пеня за прострочення тіла кредиту 14035,55 доларів США, пеня за прострочення відсотків по кредиту 19659,58 доларів США, загалом заборгованість становить 109280,77 доларів США. ( а.с. 6-9,70-73 )
Враховуючи, що позивачем не змінені позовні вимоги і він наполягав на стягненні заборгованості за кредитним договором, визначеної саме на 18 липня 2011 року, то суд виходить з того, що вказана сума боргу за кредитом 74635,81 доларів США та за відсотками 949,83 доларів США, підлягають задоволенню і стягненню з відповідача ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Щодо розрахунку та стягнення пені, то суд виходить з наступного:
Відповідно до пункту 14.3 кредитного договору № 014/07-165/57-132 від 15.05.2008 року, за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 1% від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення.
Разом з тим, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 49 Листа Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського Кодексів України»встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно проведеного ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»розрахунку пені за тілом кредиту № 014/07-165/57-132 від 15.05.2008 року із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, ця сума становить 826,94 долари США, а розмір пені за процентами по вказаному кредиту із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ становить1129,69 доларів США. ( а.с. 117-120 )
Враховуючи приписи статті 18 п.2 Закону України «Про захист прав споживачів», що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, та той факт, що обчислені суми пені із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ є значно меншими, ніж нарахована пеня за прострочення тіла кредиту та пеня за прострочення відсотків по кредиту відповідно до п.14.3 кредитного договору у розмірі 1 % від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення, то суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь Банка саме пеню, розмір якої не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, а саме 826,94 долари США і 1129,69 доларів США, та у цій частині позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_5 задовольнити частково.
Щодо вимог за зустрічним позовом ОСОБА_5 про визнання кредитного договору № 014/07-165/57-132 від 15.05.2008 року недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, то позивач не довів цих обставин, що у момент укладання кредитного договору 15.05.2008 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як сторона правочину, навмисно ввів його в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Згідно статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу ) , такий правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», на відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
За обставинами справи встановлено, що всі умови кредитного договору № 014/07-165/57-132 від 15.05.2008 року, які у розумінні статті 229 ЦК України, мають істотне значення, у тому числі і кредитні умови: мета, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, утому числі між зобов'язаннями споживача, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту ( перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо ), строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, і таке інше, всі відображені як у самому кредитному договорі так і у додатку до нього ( Графік погашення заборгованості за кредитом і сплати процентів за користування кредитом ), а так само і в укладеній між сторонами Додатковій угоді № 1 від 26 лютого 2009 року і Додатковій угоді № 2 від 12 серпня 2010 року. ( а.с. 10-18, 75-76, 79-80 ) Вказані договори та додаткові угоди були підписані сторонами, у тому числі і відповідачем ОСОБА_5, який погодився із їх змістом і наслідками невиконання грошового зобов'язання за кредитним договором.
Отже , посилання позивача за зустрічним позовом, що згідно частини 2 п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору, щодо вказаних правовідносин при укладання кредитного договору та його використанні, не підтверджує наявності факту обману.
Крім того, в обґрунтування своїх зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним, позивач послався на частину 1 статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. ( пункт 8 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року )
Згідно частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»від 12 грудня 2008 року, яким ЦК України було доповнено ст. 1056-1,набрав чинності з 10 січня 2009 року.
Як встановлено в судовому засіданні, оскаржуваний кредитний договір було укладено 15 травня 2008 року і при його укладанні пунктом 3.1 було передбачено право кредитора в односторонньому порядку на власний розсуд без згоди позичальника, але не більше одного разу в шість місяців, змінити процентну ставку за кредитом, що не суперечить діючому на той час законодавству.
Проте, судом встановлено, що Банком не приймалося рішення про збільшення процентної ставки за вказаним кредитним договором, навпаки, на період з 26 лютого 2009 року по 26 лютого 2010 року було зменшено розмір щомісячного платежу позичальника до розміру процентів, тобто надані кредитні канікули, що передбачено Додатковою угодою № 1 від 26 лютого 2009 року ( а.с. 75-76 )
Посилання позивача за зустрічним позовом на невідповідність Закону «Про страхування»пунктів 7.1, 9.3 кредитного договору , щодо добровільності страхування у конкретного страховика, не відповідає змісту частини 3 пункту 9.3 кредитного договору, яка не обмежує вільний вибір позичальником страхової компанії, обраній ним самостійно зі страхових компаній, які акредитовані кредитором.
Частиною 2 статі 3 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхувальники можуть укладати із страховиками договори страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Тобто при укладання кредитного договору сторони виконали положення статті 3 Закону України «Про страхування»в частині випадків, передбачених чинним законодавством.
Підписанням і прийняттям пункту 8.7 кредитного договору , за яким позичальник надає право кредитору без отримання додаткової письмової згоди позичальника звертатися з метою отримання інформації про позичальника та його фінансовий стан до третіх осіб, а кредитор зобов'язується отримувати та використовувати отриману інформацію лише з метою захисту та реалізації прав кредитора за договором, не порушуються права позичальника і відсутні порушення норм Закону України «Про захист прав споживачів».
Щодо недійсності пунктів 9.4, 9.7, 12.3-12.5,14.6, 14.3, 15.4 кредитного договору, як таких що суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», статті 627 ЦК України щодо вільності в укладанні договору, то і в цій частині позивачем не надано жодних доказів такого ствердження, ОСОБА_5, укладаючи кредитний договір з банком погодився на такі умови, що позичальник зобов'язаний за власний кошт здійснювати оплату будь-яких витрат, податків та інших платежів, пов'язаних з укладання цього договору, договорів, що забезпечують виконання обов'язків позичальника за цим договором ( пункт 9.4 ) і ці витрати, податки або інші платежі не відносяться до будь-яких зборів, відсотків або інших вартісних елементів кредиту , що не були зазначені у договорі, у розумінні ст. 11 пункт 5 Закону України «Про захист прав споживачів», так як ці витрати позичальника обумовлені договором.
Зобов'язання надати Банку письмову інформацію про намір отримати кредит в іншому банку, виступити гарантом( поручителем ) за зобов'язаннями третіх осіб у розмірі , що перевищує еквівалент 1000 доларів США ( пункт 9.7 кредитного договору ), не порушує передбачене ст. 627 ЦК України право вільного вибору в укладанні договору, вибору контрагентів та визначенні умов договору.
Щодо передбаченого пунктами 12.3-12.5 кредитного договору надання права позичальником про розкриття відносно нього будь-якої чи всієї інформації, що складає банківську таємницю, необмеженому колу третіх осіб, то у цих пунктах є застереження, що таке може бути у випадках порушення позичальником умов цього договору або у випадку наявності фактів невиконання позичальником своїх фінансових зобов'язань перед іншими кредиторами, для проведення експертизи, якщо інформація, що становить банківську таємницю за цим договором, є необхідною для здійснення кредитором фінансових чи інших операцій в ході своєї звичайної діяльності, і це не порушує зобов'язання Банку про збереження банківської таємниці і не звільняє фінансову установу від відповідальності за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.
Пункт 14.6 кредитного договору , яким зазначено, що кредитор не несе відповідальності за визначення та зміну вартості супутних послуг третіх осіб, що включаються до сукупної вартості кредиту та передбачені додатками цього договору, не суперечить вимогам пункту 4 абзац 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, так як ці вимоги Закону були дотримані при укладанні кредитного договору і детальний розпис загальної вартості кредиту був визначений у Додатку № 1 до кредитного договору, а у оскаржуваному пункті 14.6 кредитного договору мова йдеться про можливість зміни вартості супутних послуг -укладання договорів страхування і таке інше, що мало буди при користуванні кредитом.
Щодо встановлення пунктом 14.3 кредитного договору пені у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, то вказаний розмір пені встановлений за згодою сторін, але не застосовано обмеження розміру пені, передбачене статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, за якою розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період , за який сплачується пеня.
Судом при обчисленні і стягненні пені застосовано саме це обмеження щодо її розміру, проте зазначення у кредитному договорі пені у розмірі 1 %, не може вплинути на недійсність загалом цього пункту договору і договору в цілому, оскільки не впливає на дійсність інших положень цього договору.
Ця обставина зазначена у пункті 15.4 кредитного договору «Якщо будь-яке положення ( частина ) цього договору є або стає недійсним з будь-яких підстав, цей факт не впливає на дійсність інших положень цього договору в цілому», і ці вимоги не суперечать пункту 6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Таким чином, ствердження позивача за зустрічним позовом, що положення пунктів 3.1-3.5, 7.1, 8.6, 8.7, 9.3, 9.4, 9.7, 12.3-12.5, 14.3, 14.6, 15.4 кредитного договору № 014/07-165/57-132, укладеного 05.05.2008 року між сторонами, є недійсними, бо вони суперечать положенням інших законів, не відповідають дійсності і у цій частині його вимоги не підлягають задоволенню.
Аналізуючи усі зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність і обґрунтованість позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до відповідача ОСОБА_5 в частині стягнення заборгованості за кредитом 74635,81 доларів США, заборгованості за відсотками 949,83 доларів США та стягненні пені за прострочення тіла кредиту в сумі 826,94 доларів США і пені за прострочення відсотків по кредиту в сумі 1129,69 доларів США, а тому позов підлягає задоволенню частково з урахуванням визначення суми пені за подвійною обліковою ставкою НБУ.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, судові витрати, які були понесені позивачем і ці витрати підтверджені квитанціями про сплату судового збору у вигляді і розмірі державного мита 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання кредитного договору недійсним задоволенню не підлягають як необґрунтовані, що підтверджено сукупністю приведених вище доказів.
На підставі викладеного, ст. ст. 192, 203, 204,229-230, 525,526, 527,530,533,549-552,624- 625, 1046, 1048,1054, 1056-1 ЦК України,
Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про страхування», Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про Національний Банк України», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,
керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд
Позов Публічного акціонерного товариства ( ПАТ ) «Райффайзен Банк Аваль»міста Києва в особі Донецької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Публічного акціонерного товариства ( ПАТ ) «Райффайзен Банк Аваль»міста Києва в особі Донецької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/07-165/57-132 від 15 травня 2008 року: заборгованість за кредитом - 74635,81 доларів США, заборгованість за відсотками - 949,83 доларів США, пеню за тілом кредиту -826,94 доларів США, пеню за відсотками -1129,69 доларів США, що у сумі дорівнює 77542,27 доларів США, а за курсом НБУ (7,9897) становить 619539 гривень 47 копійок.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства (ПАТ ) «Райффайзен Банк Аваль»міста Києва в особі Донецької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»понесені судові витрати -судовий збір в сумі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства (ПАТ ) «Райффайзен Банк Аваль»міста Києва в особі Донецької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_5 відмовити.
Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства (ПАТ ) «Райффайзен Банк Аваль»міста Києва в особі Донецької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання недійсним кредитного договору № 014/07-165/57-132 від 15 травня 2008 року.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Гірницький районний суд м. Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: