"31" травня 2012 р. м. Київ К-32089/09-С
К-32089/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.
Судді: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі
на ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2009
та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.02.2009
у справі № 2-31/2915-2008А Господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.02.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2009, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі від 20.11.2007 № 0009061701/0, від 29.01.2008 № 0009061701/1, від 20.11.2007 № 0009051701/0, від 29.01.2008 № 0009051701/1.
Висновок суду вмотивований тим, що єдиним правовим наслідком перевищення платником єдиного податку граничного розміру виручки, встановленого Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»(Указ № 727/98), для суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб є перехід на загальну систему оподаткування з наступного податкового періоду, а сума такого перевищення не повинна оподатковуватись згідно зі статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 26.12.1992 № 13-92 (Декрет № 13-92). Крім того, за висновком суду, у позивача відсутнє перевищення граничного розміру виручки у 2005 році, що підтверджено висновком судово-економічної експертизи.
У касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування норм Указу №727/98, Декрету № 13-92, Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(Закону № 889-IV), Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(Закон № 2181-ІІІ) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовну.
Позивач, заперечуючи проти касаційної скарги, просить залишити її без задоволення як безпідставну.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
У судовому процесі встановлено, що підставою для нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, які викладені в акті перевірки від 31.10.2007 № 6934/17-1/НОМЕР_1. Згідно з цим актом позивач порушив норми статей 1, 4, 5 Указу № 727/98; статті 13 Декрету № 13-92, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР), що мало наслідком заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб на 48546,79 грн. та податку на додану вартість на 117554,67 грн.
За наслідками перевірки та адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.11.2007 № 0009061701/0, від 29.01.2008 № 0009061701/1 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 179392,01 грн. (у тому числі: основний платіж - 117554,67 грн., штрафні (фінансові) санкції -61837,34 грн.) та від 20.11.2007 № 0009051701/0, від 29.01.2008 № 0009051701/1 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 48546,79 грн. (основний платіж).
Як встановлено у судовому процесі, у 2005-2007 роках позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. За наслідками здійснення підприємницької діяльності отримав на розрахунковий рахунок грошові кошти у загальній сумі 509032,78 грн., що є перевищенням граничного розміру виручки, встановленого статтею 1 Указу № 727/98, на 9032,78 грн. в 4-му кварталі 2005 року. Обставини отримання грошових коштів у загальній сумі 509032,78 грн. за наслідками господарської діяльності позивачем не оспорюється.
Статтею 1 Указу № 727/98 встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (частина 5 цієї статті).
Статтею 5 вказаного Указу передбачено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судово-економічною експертизою не було підтверджено перевищення граничного розміру виручки у 4 кварталі 2005 року.
За висновком судово-економічної експертизи від 01.12.2008 грошові кошти в сумі 9132,71 грн., отримані позивачем 02.11.2005 від ТОВ «Євролайф Україна ЛТД»за договором забезпечення виконання зобов'язань від 20.10.2005 № 14, який укладений між позивачем та СПД -підприємцем ОСОБА_4., не є його виручкою, у зв'язку з чим та перевищення граничного розміру виручки документами первинного обліку не підтверджено. Такий висновок обґрунтований посиланням на умови додаткових угод від 01.07.2007, від 01.09.2007 та від 01.09.2007, укладених між СПД ОСОБА_4. (орендодавець) та ТОВ «Євролайф Україна ЛТД»(орендар), якими встановлено орендну плату за договором оренди приміщення від 01.01.2007 № 2, досягнута згода про залік зустрічних однорідних вимог та про закінчення дії договору оренди з 01.09.2007 відповідно; договору від 20.10.2005 № 14, згідно з яким СПД ОСОБА_4 приймає від орендаря грошові кошти в сумі 9132,72 грн., які утримує на своєму розрахунковому рахунку, до моменту виконання СПД ОСОБА_4. та орендарем умов договору оренди приміщення АДРЕСА_1; товарного чеку № 1 від 01.09.2007 про повернення 9132,72 грн. по забезпеченню договору № 14 від 20.10.2005 (а.с.115).
Згідно з частиною 1 ст. 81 КАС України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.
Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі (частина 5 ст. 82 цього Кодексу).
Відповідно до частини 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Пославшись на висновок експерта, суд не звернув увагу на те, що цей висновок не відповідає нормі частини 1 ст. 81 КАС України, оскільки експерт фактично дав юридичну оцінку відносинам, що мали місце між СПД ОСОБА_4 та ТОВ «Євролайф Україна ЛТД». При цьому суд не дав власної правової оцінки цим відносинам. Суд не звернув увагу, що договір № 14 від 20.10.2005 укладений тільки між СПД ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_4., у звязку з чим висновок, що це договір про забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Євролайф Україна ЛТД»перед СПД ОСОБА_4. при відсутності будь-яких посилань на наявність окремого договору між позивачем і цим товариством викликає сумнів. До того ж, суд не дав оцінку цьому договору з огляду на встановлені нормами Цивільного кодексу України способи забезпечення зобов'язань.
Згідно з частиною 3 ст. 1 Указу № 727/98 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Грошові кошти в сумі 9132,72 грн. поступили на розрахункових рахунок 02.11.2005 за оренду приміщення, а відтак підпадають від визначення виручки.
Частиною 1 статті 13 Декрету № 13-92 визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву (абзац 2 вказаної статті).
Відповідно підпункту 2.3.1 пункту 2.3 ст.2 Закону № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку (підпункт 7.3.1 пункту 7.3 ст.7 вказаного Закону).
Абзацами 2 та 4 пункту 9.4 ст.9 (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV) визначено, якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.
Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Таким чином, у зв'язку з перевищенням отриманої позивачем в 4-му кварталі 2005 року граничного розміру виручки у нього виник не тільки обов'язок перейти у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, але й обов'язок сплатити податки відповідно до Закону № 168/97-ВР та Закону № 889-ІУ.
Висновок судів про те, що перехід платника податків, який обрав спрощену систему оподаткування та звітності, у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування є єдиним правовим наслідком для такого платника не відповідає правильному застосуванню наведених норм, оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце при дотриманні норм Указу № 727/98, а у випадку їх недотримання, зокрема щодо перевищення граничного розміру виручки, передбачає оподаткування таких сум на загальних підставах, оскільки при цьому відпадають встановлені статтею 1 Указу № 727/98 юридичні факти, що породжують право на пільговий режим оподаткування.
Суди попередніх інстанцій, однак, не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, допустили помилки в застосуванні наведених норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого дійшли не вірного висновку щодо результату розгляду спору.
На підставі викладеного та відповідно до статті 229 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову з наведених вище мотивів.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі задовольнити, скасувати ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2009 та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.02.2009; у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Є.А. Усенко
Судді: М.І. Костенко
Н.Є. Маринчак