21 червня 2012 року м. Київ К/9991/36685/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Штульман І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська про зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позову вказував, що він має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліда війни ІІ групи. Посилаючись на Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», просив зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму та мінімальної пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 12 січня 2005 року.
Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 09 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 24 травня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Частиною другою статті19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Як видно з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і йому з 1997 року встановлено ІІІ групу інвалідності, а з 11 липня 2000 року -ІІ групу інвалідності.
В розумінні ст. 46 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»позивач віднесений до інвалідів війни.
Згідно ч. 3 ст. 13 цього Закону (в редакції, чинній до 01 січня 2006 року) інвалідам війни ІІ групи пенсія або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищується у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком.
З 01 січня 2006 року зазначену статтю було викладено у новій редакції, згідно якої розмір підвищення до пенсії інваліду війни ІІ групи складає 40% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Зазначені зміни є чинними і неконституційними не визнавались.
До 01 жовтня 2003 року відповідачем підвищення до пенсії розраховувалось позивачу з розміру 16,62 грн. відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України №342 від 19.03.1996р. та №831 від 26.07.1996р., а з 01 жовтня 2003 року -з розміру 19,91грн. згідно Постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002р.
Частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу застосуванню підлягають положення статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із позовною заявою, визначеним статтею 257 Цивільного кодексу України,.
Наведені обставини були правильно враховані судами попередніх інстанцій, які прийняли законні та обґрунтовані рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги зроблених судами першої та апеляційної інстанцій висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 09 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 24 травня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.