Справа № 2102/1892/2012
Провадження № 2/2102/630/2012
07.07.2012 року
Білозерський районний суд Херсонської області
в складі головуючого -судді: Сокирко Л.М.
при секретарі: Онофрійчук Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Комунальної установи "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої працівником, -
Комунальна установа "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради 24 квітня 2012 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої працівником, мотивуючи позов тим, що відповідачка працює в Комунальній установі "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради та займає 0,25 посади сестри медичної процедурного кабінету за сумісництвом. Основним місцем роботи відповідачки є Білозерська центральна районна лікарня, де вона працює медичною сестрою.
В ході фінансово-господарської діяльності, що проводилася Держфінінспекцією в Херсонській області в Комунальній установі "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради за період з 01.03.2009 року по 01.03.2012 року, встановлено, що відповідачка за своїм основним місцем роботи є внутрішнім сумісником і займає 1,5 ставки, тобто загальне навантаження працівника 1,75 ставки.
Таке сумісництво суперечить вимогам Постанови Кабінету Міністрів України № 245 від 3 квітня 1993 року "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій", в пункті 2 якої зазначено, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день, а загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
При оформленні на роботу відповідачка умисно не повідомила про те, що вона є сумісником за основним місцем роботи, що призвело до нарахування і виплати їй в період з 01.03.2009 року по 01.03.2012 року, заробітної плати з порушенням чинного законодавства в сумі 14387 грн. 65 коп.
Крім того, перебуваючи на лікарняному за своїм основним місце роботи, відповідачка отримала за цей період заробітну плату в Комунальній установі "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради в сумі 443 грн. 63 коп., хоча фактично не працювала. Лікарняний лист мав бути оплачений за середнім заробітком в сумі 362 грн. 97 коп. Тобто відповідачці зайво виплачено 80 грн.66 коп.
Таким чином, своїми винними діями відповідачка завдала Комунальній установі "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради матеріальної шкоди у розмірі виплаченої їй, з порушенням законодавства, заробітної плати на загальну суму 14468 грн. 31 коп.
В добровільному порядку відшкодовувати завдану шкоду відповідачка відмовилася.
Відповідно до ст. ст. 132, 136 КЗпП України, винні працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні ними трудових обов'язків.
Відповідно до п. 4 припису Держфінінспекції в Херсонській області "Про усунення порушень, виявлених ревізією" від 29.03.2012 року головного лікаря Комунальної установи "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради, зобов'язано стягнути заробітну плату, виплачену з порушенням законодавства зовнішнім сумісникам, які її отримали в розмірах, що перевишують максимально можливий по посадам за сумісництвом, в порядку та розмірах встановлених ст.ст. 127, 136 КЗпП України.
Просили стягнути з відповідачки на користь Комунальної установи "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради матеріальну шкоду в сумі 14468 грн. 31 коп. та судові витрати по справі.
В ході судового засідання, представник позивача позовні вимоги підпримала, просила позов задовольнити.
Відповідачка позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав: у відповідності до ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності, права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними, протиправними діями працівника. Ця відповідальность, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Позивачем не надано доказів порушення нею її трудових обов'язків, внаслідок чого йому ніби-то спричинено матеріальну шкоду.
Вимагаючи стягнення з неї виплаченої їй заробітної плати в розмірі 14468 грн. 31 коп., позивач посилається на ст. 132 КзпП України, яка передбачає матеральну відповідальність працівника з вини якого заподіяно шкоду у розмірі не більше середньомісячного заробітку.
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
При виконанні покладених на неї трудових обов'язків вона ніяких порушень не допускала, її не було притягнуто до будь-яких видів відповідальності і з її вини не було заподіяно ніякої матеріальної шкоди.
Просила в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши сторони, вивчив матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи зі слідуючого:
Матеріалами справи встановлено, що:
Згідно витягу з наказу головного лікаря Комунальної установи "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради № 129 від 18 грудня 2012 року (розділ 1, п.3), ОСОБА_1, медсестру Білозерського ТМО було прийнято на роботу по сумісництву на 0,25 посади процедурної медсестри Білозерського кабінету профнаркооглядів з 20 грудня 2000 року.
Згідно з наказу головного лікаря Комунальної установи "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради №23-к від 29 березня 2012 року, ОСОБА_1, сестру медичну (процедурну) Білозерського кабінету профнаркооглядів звільнено з роботи за сумісництвом за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) з 31 березня 2012 року.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що в ході фінансово-господарської діяльності, що проводилася Держфінінспекцією в Херсонській області в Комунальній установі "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради за період з 01.03.2009 року по 01.03.2012 року, встановлено, що відповідачка за своїм основним місцем роботи є внутрішнім сумісником і займає 1,5 ставки, тобто загальне навантаження працівника 1,75 ставки.
При оформленні на роботу відповідачка умисно не повідомила про те, що вона є сумісником за основним місцем роботи, що призвело до нарахування і виплати їй в період з 01.03.2009 року по 01.03.2012 року, заробітної плати з порушенням чинного законодавства в сумі 14387 грн. 65 коп.
Крім того, перебуваючи на лікарняному за своїм основним місце роботи, відповідачка отримала за цей період заробітну плату в Комунальній установі "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради в сумі 443 грн. 63 коп., хоча фактично не працювала. Лікарняний лист мав бути оплачений за середнім заробітком в сумі 362 грн. 97 коп., тобто відповідачці зайво виплачено 80 грн.66 коп.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко - і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 60 ч. 1 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Позивачем в супереч вимог цивільно-процесуального законодавства не зазначено жодного доказу, щодо порушень відповідачкою трудових обов'язків, в результаті яких підприємству було заподіяно матеріальну шкоду.
Посилання позивача на те, що відповідачка умисно не повідомила про те, що вона є сумісником за основним місцем роботи не можуть бути покладені в основу для задоволення позовних вимог, виходячи зі слідуючого:
Законодавчі підстави для укладення працівниками, поряд з основним трудовим договором трудових договорів на роботу за сумісництвом, надано ст. 21 КЗпП України. Так, згідно із зазначеною статтею працівник має право реалізувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору на одному чи водночас на декількох підприємствах, в установах та організаціях.
Робота за сумісництвом регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»і виданим відповідно до цієї постанови «Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», яке затверджене спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту і Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43.
Відповідно до ст.1 цього Положення, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Процедура прийняття на роботу сумісника практично не відрізняється від процедури прийняття основних працівників.
Так, відповідно до ст. 24 КзпП України, при укладені трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачаних законодавством, - також документ про освіту, про стан здоровя та інші документи.
Приймаючи на роботу сумісника та укладаючи з ним трудовий договір, підприємство-роботодавець і працівник насамперед застерігають такі умови: режим роботи за сумісництвом;
та порядок оплати праці за роботу за сумісництвом.
Крім того, посилання позивача в позовній заяві на те, що відповідачка умисно не повідомила про те, що вона є сумісником за основним місцем роботи не відповідають дійсності та спростовуються витягом з наказу головного лікаря Комунальної установи "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради № 129 від 18 грудня 2012 року (розділ 1, п.3), в якому чітко вказано, що на роботу по сумісництву приймається, ОСОБА_1 - медсестра Білозерського ТМО.
Таким чином, позивач приймаючи на роботу відповідачку, повинен був належним чином визначити режим роботи за сумісництвом та порядок оплати праці за роботу за сумісництвом.
У відповідності зі ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків. При покладенні матеріальної відповідальності, права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Згідно із ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обовязків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
В ході судового засідання позивач не надав жодного доказу того, що при виконанні відповідачкою покладених на неї трудових обов'язків, вона допускала будь-які порушення, що її було притягнуто до будь-яких видів відповідальності, а тому посидання позивача на застосування норм трудового законодавства, а саме ст. ст. 132, 136 КЗпП України є безпідставними.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідачка на протязі вказаного позивачем періоду часу ( 01.03.2009 року по 01.03.2012 рік) фактично виконувала покладені на неї наказом обов'язки процедурної медсестри Білозерського кабінету профнаркооглядів, підстав для задоволення позову не вбачається.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 21, 24, 130, 132 КзпП України, ст. 1215 ЦК України, Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», суд, -
В задоволенні позовної заяви Комунальної установи "Обласний наркологічний диспансер" Херсонської обласної ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої працівником - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду через Білозерський районний суд учасниками процесу на протязі 10 днів з дня проголошення рішення.
Суддя: Сокирко Л.М.