Україна
Суворовський районний суд міста Одеси
Справа № 2-А-269
2007 рік
2 липня 2007 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі головуючого судді Гудіної Н.І. при секретарі Мельніченко А.О.
розглянув в відкритому судовому засіданні в місті Одесі залі судових засідань № 8 справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міського агентства з приватизації житла, ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-й особи комунальне підприємство Одеське Міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості про визнання приватизації недійсною
Установив:
Позивачка звернулася з позовом до Міського агентства з приватизації житла, ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-й особи комунальне підприємство Одеське Міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості про визнання приватизації недійсною, мотивуючи свої вимоги тім, що в квартирі АДРЕСА_1 вона була зареєстрована з 1972 року.
Також в квартирі були зареєстровані її син ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_2 У 1987 році вони розірвали шлюб. З 1998 року ОСОБА_2 у квартирі за зазначеною адресою не проживає. Відтоді вони не спілкувалися і вона не має уявлення про її місце проживання.
У зв'язку з цим вона звернулася до Суворовського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 03.11.2005 року ОСОБА_2 визнали такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1. Суд зобов'язав ВГІРФО Суворовського РВ ОМУ УМВС в Одеській області зняти її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
В червні 2006 року в квартирі вона знайшла свідоцтво про право власності на житло № 12-807 від 24.05.1993 p., згідно з яким вказана квартира в рівних частках належить неї, ОСОБА_1, та ОСОБА_3 та ОСОБА_2
В документі зазначено, що квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду". Однак це не відповідає дійсності.
Однак, своєї згоди на приватизацію квартири вона не давала, в заяві про передачу квартири в приватну власність від 01.03.1993 року я не підписувалась та про її існування їй стало відомо в червні 2006 року. Вважаючи, що розпорядження органу приватизації від 24.05 1993 року та свідоцтво про право
власності на квартиру незаконні, так як оформлені на підставі заяви, що не відповідає дійсній волі заявника.
Відповідачі про час та місце слухання справи сповіщений належним чином , в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Вивчив матеріали справи, вислухав пояснення позивачки, що наполягала на задоволенні позову, суд дійшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 була зареєстрована з 1972 року.
Також в квартирі були зареєстровані її син ОСОБА_3 та його дружина
ОСОБА_2 У 1987 році вони розірвали шлюб. З 1998 року ОСОБА_2 у
квартирі за зазначеною адресою не проживає. Рішенням Суворовського районного
суду міста Одеси від 03.11.2005 року ОСОБА_2 визнали такою, що втратила
право користування житловим приміщенням, а саме квартироюАДРЕСА_1. Суд зобов'язав ВГІРФО
Суворовського РВ ОМУ УМВС в Одеській області зняти її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Із свідоцтва про право власності на житло № 12-807 від 24.05.1993 року, вбачається , що вказана квартира в рівних частках належить ОСОБА_1, та ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Із висновку № 14150/02 від 15 березня 2007 року судово-почеркознавчої експертизи слідує, що « підпис від імені ОСОБА_1. в заяві на ім'я керівника органу приватизації від 01.03.1993 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.(л.с. 63-64).
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 року, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
В судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_1. не підписувала заяви про передачу їй займаної квартири АДРЕСА_1.
У відповідності до ч.1 ст. 261 ЦК України « Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.»
У відповідності до ст. 328 ЦК України:» Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.»
Із матеріалі в справи вбачається, що позивачці стало відомо про те, що її право порушено у червні 2006 року. Інших відомостей не встановлено. Таким чином суд вважає, що строк позовної давнини не порушений.
При таких обставинах суд дійшов до висновку про те, приватизація квартири АДРЕСА_1 проведена з порушенням діючого законодавства, а тому повинна приватизація житла бути визнана недійсною, а комунальне підприємство Одеське Міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості повинно скасувати реєстрацію квартири АДРЕСА_1 .
На підставі вище викладеного, керуючись ст. 76, 143, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 5 ст. 5 Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду», ст.328 ЦПК України , суд,-
Постановив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міського агентства з приватизації житла, ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-й особи комунальне підприємство Одеське Міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості про визнання приватизації недійсною задовольнити.
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, яке було видане 24 травня 199з року Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської Ради за № 9507 на ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд Суворовського району міста Одеси шляхом подачі в 10 денний строк заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.