Категорія №12.2
Іменем України
14 червня 2012 року Справа № 2а/1270/3734/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Ковальової Т.І.
при секретарі судового засідання - Ворошило О.Є.
за участю :
позивача - ОСОБА_1
від відповідача - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити певні дії, -
14 травня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що під час проходження військової служби впродовж 2011 року на виконання наказів військового прокурора Луганського гарнізону позивач неодноразово убував у службові відрядження, а саме :
- згідно наказу військового прокурора Луганського гарнізону № 154 від 26.12.2011 року на 3 доби до м. Полтава, м. Дніпропетровськ, м. Запоріжжя;
- згідно наказу військового прокурора Луганського гарнізону № 151 від 20.12.2011 року на 3 доби до м. Кіровоград.
У вищезазначені службові відрядження позивач убував виключно за власні кошти, тому що Луганським обласним військовим комісаріатом, в якому відповідно до ч. 2 ст. 46-1 Закону України «Про прокуратуру» позивач перебуває на фінансовому забезпеченні, в порушення п. 5 Постанови Кабіне ту Міністрів України від 02.02.2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються за рахунок бюджетних коштів» коштами в якості авансу на поточні витрати у розмірах згідно з установленими нормами забезпечений не був.
В 2011 році військовим прокурором Луганського гарнізону, з метою вжиття Луганським обласним військовим комісаріатом заходів до відшкодування мені витрачених на службові відрядження особистих коштів, до зазначеної установи були спрямовані надані позивачем документи підтверджуючі перебування позивача у вищезазначених службових відрядженнях та його витрати під час знаходження у них.
08 лютого 2012 року Луганським обласним військовим комісаріатом позивачу було відмовлено у відшкодуванні зазначених витрат на відрядження.
Просить суд стягнути з суб'єкта владних повноважень - Луганського обласного військового комісаріату на відшкодування шкоди, завданої його незаконними діями компенсацію витрат на службові відрядження в розмірі 1020,00 грн. на користь позивачу та виплатити позивачу понесені ним витрати на службові відрядження в розмірі 1020,00 грн.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання не прибув до суду, надавав суду письмові заперечення в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог та провести розгляд справи без участі представника відповідача.
У своїх запереченнях на адміністративний позов відповідач зазначив, що особі, яка направляється у відрядження, перед від'їздом видається аванс у межах сум передбачених на виплату добових та відшкодування витрат на проїзд та наймання житлового приміщення. Після повернення з відрядження вона в терміни, встановлені пунктом 6.2.5 Положення, зобов'язана податну фінансовий орган авансовий звіт за формою, встановленою наказом Державної податкової адміністрації України від 19 вересня 2003 року № 440, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 року за № 915/8236, до якого додаються належно оформлені (відповідно до пункту 8.2,4. цього Положення) посвідчення про відрядження і документи оригіналі, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат (транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо).
Абзацами 1, 2, 4, 5, б пункту 8,2,2. Положення передбачено:
«8,2,2, У разі направлення військовослужбовців та працівників у службове відрядження з завданням або за викликом до вищих штабів та управлінь відшкодування витрат, пов'язаних з відрядженням, здійснюється за рахунок коштів цих штабів чи управлінь.
Відшкодування витрат за час службових нарад, зборів, семінарів та конференцій (далі -нарад) у тому числі й за проїзд до місця відрядження та назад, здійснюється в пункті проведення нарад в рахунок коштів тих штабів і управлінь, за завданнями яких проводяться наради.
У цих випадках військова частина (за постійним місцем служби) видає відрядженому аванс у межах належних добових за час перебування в дорозі до місця проведення відрядження та вартості проїзду і, крім того, завірену копію посвідчення про відрядження з написом на ньому «для службового відрядження». Копія посвідчення про відрядження, оформлена в установленому порядку і документи в оригіналі, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат подаються військовослужбовцем у пункті відрядження для отримання добових (з дня вибутті та до дня прибуття до постійного місця служби), відшкодування витрат на наймання житлового приміщення і на проїзд до місця відрядження та назад (аванс) і додаються до роздавальної відомості.
Про здійснені військовослужбовцю в пункті відрядження виплати у посвідченні про відрядження робиться засвідчена печаткою військової частини відмітка, яка завіряється підписом начальника фінансового органу.
Остаточний розрахунок за суми отриманого авансу з військовослужбовцем проводиться за постійним місцем служби».
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Судом встановлено, що з 23 травня 2011 року по теперішній час позивач проходить військову (публічну) службу за контрактом у військовій прокуратурі Луганського гарнізону (а.с.6).
Під час проходження військової служби впродовж 2011 року на виконання наказів військового прокурора Луганського гарнізону позивач неодноразово убував у службові відрядження, а саме :
- відповідно до наказу військового прокурора Луганського гарнізону № 154 від 26.12.2011 року на 3 доби до м. Полтава, м. Дніпропетровськ, м. Запоріжжя, що підтверджується звітом, посвідченням про відрядження та копією квитків (а.с.8, 9, 9 на звороті, 10, 10 на звороті);
- згідно наказу військового прокурора Луганського гарнізону № 151 від 20.12.2011 року на 3 доби до м. Кіровоград, що підтверджується звітом, посвідченням про відрядження та копією квитків (а.с.21, 21 на звороті, 22, 22 на звороті, 23).
У вищезазначені службові відрядження позивач убував виключно за власні кошти, тому що Луганським обласним військовим комісаріатом, в якому відповідно до ч. 2 ст. 46-1 Закону України «Про прокуратуру» позивач перебуває на фінансовому забезпеченні коштами в якості авансу на поточні витрати у розмірах згідно з установленими нормами забезпечений не був.
В 2011 році військовим прокурором Луганського гарнізону, з метою вжиття Луганським обласним військовим комісаріатом заходів до відшкодування мені витрачених на службові відрядження особистих коштів, до зазначеної установи були спрямовані надані позивачем документи підтверджуючі перебування позивача у вищезазначених службових відрядженнях та його витрати під час знаходження у них.
08 лютого 2012 року Луганським обласним військовим комісаріатом позивачу було відмовлено у відшкодуванні зазначених витрат на відрядження (а.с.7).
Частиною 2 ст. 46-1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що військовослужбовці військових прокуратур проходять службу відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Згідно з ст.16 Закону України "Про Збройні Сили України", держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, який здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.
Так, статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців, це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. ст. 1-1, 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно вимог ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених ним та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.
У відповідно до ст.3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на усіх військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову службу на території України.
Згідно п. 4 Постанови № 663 підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження в межах України та за кордон, зобов'язані забезпечити їх коштами (у разі відрядження за кордон - у національній валюті країни, куди відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті) як аванс на поточні витрати у розмірах згідно з установленими нормами. Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
Відповідно до п. 5 Постанови Кабіне ту Міністрів України від 02.02.2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються за рахунок бюджетних коштів» підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження, забезпечують їх коштами (у разі відрядження за кордон - у національній валюті держави, до якої відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті) як аванс для здійснення поточних витрат. Аванс може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
Залишок коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, установи, організації, що їх видали (у разі відрядження за кордон - у грошових одиницях, в яких було видано аванс), у встановленому законодавством порядку.
П. 6. Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон"встановлено, що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження в межах України і за кордон підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності оригіналів підтвердних документів відшкодовуються витрати:
на проїзд (включаючи перевезення багажу) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження;
на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків норм добових витрат для країни, куди відряджається працівник, визначених у додатку до цієї постанови, за всі дні проживання; на бронювання місць у готелях у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу; на користування постільними речами в поїздах.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати витрат на службові відрядження порушають вимоги чинного законодавства. Позивач скористався досудовим порядком вирішення спору. Так, у відповідь на запит Військового прокурора Луганського гарнізону, відповідач листом №Ф/584 від 08.02.2012 року підтвердив наявність кредиторської заборгованості з витрат на відрядження ОСОБА_1 за 2011 рік в сумі 1080,00 грн. (аркуш справи 7). З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату кошти на відшкодування витрат на службові відрядження в розмірі 1020,00 грн. на користь громадянина ОСОБА_1 та виплатити ОСОБА_1 понесені ним витрати на службові відрядження в розмірі 1020,00 грн.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено та підписано 19 червня 2012 року.
СуддяТ.І. Ковальова