Справа №: 22-ц/0191/594/2012Головуючий суду першої інстанції:Лісовська В.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Ломанова Л. О.
"13" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіЛоманової Л.О.
СуддівПритуленко О.В., Кустової І.В.
При секретаріКувшиновій А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 27 січня 2012 року,
У березні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 про позбавлення відповідача батьківських прав щодо його неповнолітнього сина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення на її користь аліментів на утримання дитини у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Вимоги позову мотивовані тим, що ОСОБА_6 є бабусею неповнолітньої дитини - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, мати якої - ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Відповідач, який є батьком дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по її утриманню та вихованню з дня народження сина. Дитина проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні. Відповідач на протязі 10 років проживає в Російській Федерації, у нього не має постійного місця проживання та постійної роботи, отже і умов для належного проживання та виховання дитини. Відповідач не займається вихованням дитини, не піклується про його здоров'я та моральний розвиток, матеріальної допомоги не надає.
Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 27 січня 2012 року позов задоволений частково: позбавлено батьківських прав ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно сина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 і передано дитину на виховання бабусі - ОСОБА_6; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 аліменти у розмірі ? частини усіх видів заробітку на утримання неповнолітнього сина щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 березня 2011 року та до його повноліття.
В решті позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та надання неналежної оцінки доказам, просить вказане судове рішення в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_7 відносно його неповнолітнього сина - ОСОБА_9 та передання його на виховання бабусі ОСОБА_6 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, якім відмовити у позові в цій частині.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав, які б свідчили про необхідність застосування до ОСОБА_7 такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав; не дав належної оцінки наданим сторонами доказам та залишив поза увагою обставини того, що відповідач надавав матеріальну допомогу дитині, бажає її виховувати та утримувати, проте позивач чинить відповідачу перешкоди в цьому. Крім того, ухвалюючи рішення про передачу дитини на виховання позивача, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач та прокурор м. Судака, який з метою з метою недопущення порушень прав дитини під час розгляду справи у суді вступив у справу за своєю ініціативою, просять суд відхилити скаргу та залишити без змін оскаржуване рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення сторін, представника відповідача, думку неповнолітньої дитини, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що батьком неповнолітнього - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, є відповідач (а.с. 8). Мати даної дитини - ОСОБА_10- померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 55). Дитина проживає з позивачем (а.с. 13, 59).
Відповідач з 2003 року проживає у Кіровській області РФ (а.с. 28, 29, 31, 68).
Вказані обставини не заперечуються сторонами.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що відповідач не виконує обов'язки по вихованню свого малолітнього сина, не спілкується з ним, його вихованням не займається та вважав за доцільним, виходячи з інтересів дитини та подальшого його нормального розвитку, передати дитину на виховання позивача.
Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права та вимог процесуального закону - ст. ст.10, 11, 60, 212 ЦПК України.
В принципі № 6 Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю 20 листопад 1959 року, записано: «Дитина, якщо це можливо, повинна рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в атмосфері любові і матеріального забезпечення».
Стаття 164 Сімейного кодексу України регламентує особливу сімейно-правову міру відповідальності по відношенню до батьків у зв'язку з неналежним виконанням ними батьківських обов'язків.
Відповідно до пункту 2 частині 1 наведеної статті батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Необхідною умовою для застосування цієї міри відповідальності є, зокрема, наявність вини в діях батька.
Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей: не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Відповідно висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим № 05/03 від 03 березня 2003 року позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини (а.с. 7).
Приписами ч. 3 ст. 10 та ст. 60 ЦПК України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч вимогам наведених норм закону судом не з'ясовано, які безспірні докази свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, у чому полягає винна поведінка відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов'язками, чи вживалися до нього заходи реагування за заявами позивачки, чи, виходячи з інтересів дитини та конкретних обставин справи, немає можливості попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання.
Жодних доказів свідомого нехтування відповідачем своїх обов'язків щодо виховання сина, вжиття до нього відповідних заходів, позивачкою не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції, на що обґрунтовано посилався апелянт. При цьому, матеріалами справи підтверджується, що у 2010 році неповнолітній ОСОБА_9 проживав з батьком та навчався у Муніципальному загальноосвітньому закладі середньоосвітньої школи с. Слудка Вяткополянського району Кіровської області РФ з 19 жовтня по 10 листопада 2010 року; з відзиву директора школи слідує, що батько піклувався про сина, проявляв турботу, цікавився його навчанням (а.с. 24, 30, 58). У листопаді 2010 року позивач забрала онука додому.
Сторони по справі не заперечують наявність конфліктних взаємовідносин між собою з приводу виховання дитини. У 2010 році відповідач звертався до комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим з проханням надання сприяння у передачі йому неповнолітнього сина. (а.с. 27), що свідчить про бажання виховувати сина, інтересу до його життя. Рішенням комісії визнано доцільним проживання дитини із бабусею.
Матеріали справи свідчать також про те, що відповідачем нерегулярно за адресою позивача на ім'я повнолітнього сина відповідача надсилалися грошові перекази, деякі з них поверталися відповідачу у зв'язку з відмовою їх отримання. Проте, вказані докази з урахуванням їх періодичності та розміру не можуть свідчити про належне ставлення батька про матеріальне забезпечення дитини. Фактичні обставини справи також не свідчать про належне ставлення відповідача до виховання сина.
Проаналізувавши всі докази у справі в їх сукупності, виходячи із конкретних обставин даної справи, з урахуванням поведінки відповідача, який у суді апеляційної інстанції завірив про бажання виховувати дитину та змінити своє ставлення до її виховання, думки дитини, яка бажає мати батька, колегія суддів дійшла висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина не буде відповідати меті заходу - захисту інтересів дитини та стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.
У пункті 18 вищенаведеної Постанови Пленуму Верховного суду України роз'яснено про можливість у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням її характеру, особи батька, відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов'язків.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Таким чином, колегія суддів, зважаючи на конкретні обставини справи, те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, враховуючи приписи закону та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, вважає за необхідне рішення суду в частині задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов'язків.
Колегія суддів бере до уваги посилання апелянта на те, що ухвалюючи рішення про передання неповнолітнього сина на виховання позивача суд першої інстанції, у супереч ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог, оскільки таких вимог при розгляді даної справи заявлено не було, відтак, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для вирішення даного спору.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 3 частини 1 статті 309, частиною 1 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задовольнити.
Рішення Судацького міського суду АР Крим від 27 січня 2012 року в частині задоволення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про позбавлення батьківських прав відносно сина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 і передання дитини на виховання бабусі - ОСОБА_6 скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову у позові про позбавлення батьківських прав.
Попередити ОСОБА_7 про необхідність змінити відношення до виховання сина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим контроль за виконанням ОСОБА_7 батьківських обов'язків відносно сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Л.О. Ломанова О.В. Притуленко І.В. Кустова