15 червня 2012 року 2а-1676/12/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Петренка В.А.,
за участю представників сторін:
від прокуратури -Бобко І.В.,
від позивача -Шевченко М.П.,
відповідача -ОСОБА_3,
представника відповідача -ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом прокурора Таращанського району Київської області в інтересах держави, в особі Таращанського районного центру зайнятості -робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
до ОСОБА_3
про стягнення коштів,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся прокурор Таращанського району Київської області в інтересах держави, в особі Таращанського районного центру зайнятості -робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з позовом до ОСОБА_3 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, витрат на професійне навчання, матеріальної допомоги у період професійного навчання, а також витрат на проїзд в сумі 13170,47 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачав зазначив, що відповідач, маючи статус фізичної особи-підприємця, повідомив Таращанському районному центру зайнятості недостовірні відомості щодо себе та був взятий на облік як безробітний і отримував допомогу по безробіттю.
У судовому засіданні представник прокуратури і представник позивача підтримали позовні вимоги.
Відповідач позову не визнав. Відповідач та його представник у судовому засіданні пояснили, що з 2002 року підприємницькою діяльністю ОСОБА_3 не займається, про що свідчить рішення Господарського суду міста Севастополь у справі від 18.06.2004 № 20-10/252 про скасування державної реєстрації СПД ОСОБА_3, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.
Заслухавши представника прокурора, представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як пояснив суду представник позивача, про що також не заперечив відповідач, ОСОБА_3 у 2005 році звернулась до Таращанського міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю до вирішення питання її подальшого працевлаштування у 2005 році.
З грудня 2005 року по червень 2011 року ОСОБА_3 нараховано та виплачено допомогу по безробіттю у загальній сумі 13170,47 грн., що підтверджується даними довідки Таращанського РЦЗ, яка наявна в матеріалах справи.
Під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, яке здійснювалось відповідно до Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»було встановлено, що згідно даних обміну з Державним реєстратором, фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 зареєстровано з 05.12.1996. При цьому, як вбачається з даних Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, 19.01.2012 державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи -підприємця ОСОБА_3
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються законами України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»та від 02.03.2000 № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 1 Закону України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»зайнятість визначено як діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Пунктом «б»частини третьої статті 1 Закону України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»визначено, що громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство», належать до зайнятого населення.
Згідно із статтею 2 Закону України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Відповідно до положень Закону України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з пунктом 12 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 219, для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку для пошуку підходящої роботи, до центру зайнятості заяву із зазначенням у ній інформації про те, що він не займається видами діяльності, що визначені частиною третьою статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», і не отримує пенсію на пільгових умовах, а також копію довідки про його ідентифікаційний номер.
Статтею 25 Закону України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»передбачено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій, зокрема, виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю.
Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Згідно із статтею 7 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»видами забезпечення за цим Законом є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Згідно з підпунктами 2, 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2006 № 357, перевірка даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені у документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної, проводиться центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
На підставі статті 27 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»та відповідно до Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 308, матеріальна допомога надається у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного (далі - матеріальна допомога у період професійного навчання) застрахованим та незастрахованим особам, визнаним відповідно до Закону України від 22.03.1991 № 803-ХІІ «Про зайнятість населення» безробітними, які за направленням державної служби зайнятості проходять професійне навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності чи відомчого підпорядкування, та компенсуються витрати на проїзд до місця проходження професійного навчання, якщо воно здійснюється в іншій місцевості, та у зворотному напрямку.
Відповідно до пунктів 6, 7 вказаного Порядку, у разі встановлення центрами зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. У разі відмови особи повернути кошти або відмови роботодавця відшкодувати кошти, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
Статтею 12 Закону України від 02.03.2000 №1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»передбачено, що виконавча дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості, а функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.
Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, зокрема, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, представляють інтереси Фонду в судових та інших органах.
Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 47 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
Як вбачається з матеріалів справи 05.12.1996 ОСОБА_3 була зареєстрована державним реєстратором Гагаринського району м. Севастополя як фізична особа-підприємець, про що свідчать дані копії листа Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя від 26.12.2011 № 3747/17-224 та лист Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя від 21.05.2012 № 2237/21.
При цьому, згідно з листом від 21.05.2012 № 2237/21, який був надісланий державним реєстратором на запит прокурора Таращанського району Київської області від 06.05.2012 № 689, Державна адміністрація у Гагарінському районі міста Севастополя повідомила, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 відбулась 19.01.2012.
Таким чином, відповідач з 06.05.1996 по 19.01.2012 була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, а отже отримувала допомогу по безробіттю незаконно.
Відносно тверджень відповідача та її представника, про те, що рішенням Господарського суду м. Севастополя від 18.06.2004 у справі № 20-10/252 за позовом Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя до СПД ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації скасовано державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, суд зазначає наступне.
Як вбачається із вказаного рішення, судом скасовано державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, однак при цьому, проведення ліквідаційних заходів покладено на відповідача -ОСОБА_3
Тобто, судом на відповідача покладено обов'язок щодо проведення ліквідації.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Крім того, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців від 12.03.2012 № 13271150, в ній зазначено про реєстраційний запис від 19.01.2012 № 20760060003006831, згідно з яким державний реєстратор вніс запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особою -підприємцем за її рішенням.
Таким чином, припинення відповідача як фізичної особи -підприємця відбулась 19.01.2012.
За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним яких-небудь судових витрат, тому такі витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Таращанського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття незаконно отриману допомогу на випадок безробіття у сумі 13170 (тринадцять тисяч сто сімдесят) грн. 47 коп.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 20 червня 2012 р.