12.06.12 Справа № 5021/663/12.
За позовом Середино-Будського дочірнього агролісогосподарського
підприємства «Середино-Будський агролісгосп», м. Середина-Буда
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг», м. Київ
про визнання недійсними пунктів договору фінансового лізингу № 080717/ФЛ-Ю-С-125 від 04.08.2008 р. та додаткової угоди від 27.11.2009 р.
СУДДЯ ЗРАЖЕВСЬКИЙ Ю.О.
Представники сторін:
Від позивача: Кандюков Г.Г.
Від відповідача: Козак О.Д.
При секретарі судового засідання Логоші О.М.
Суть спору: позивач просить суд визнати недійсними пункти 3.4.1, 3.4.2, 3.4.5 договору фінансового лізингу № 080717/ФЛ-Б-С від 04.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем; визнати недійсним пункт 8 додаткової угоди від 27.11.2009р. до договору фінансового лізингу № 080717/ФЛ-Ю-С від 04.08.2008р. викладений в новій редакції.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог з посиланням на ч. 3 ст. 762 Цивільного кодексу України та зазначенням, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму; а договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
У додаткових поясненнях від 12.06.2012р. позивачем зазначено, що умовами договору (п.п 3.1.-3.3 договору) в порядку ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» у складі лізингових платежів передбачено суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, а положеннями пунктів 3.4.1.-3.4.5 договору фінансового лізингу визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» - винагороду, яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні. Тому, позивач вважає неправомірним здійснення коригувань розмірів лізингових платежів на підставі п.п 3.4.1 - 3.4.5 договору з урахуванням зміни курсу гривні до долара США, що впливає й на недійсність додаткової угоди від 27.11.2009р., оскільки додатковою угодою затверджено графіки сплати лізингових платежів з коригуванням на зміни курсу гривні до долара США.
Відповідачем подано клопотання № 1430 від 08.06.2012р., в якому просить суд стягнути з відповідача 770 грн. 00 коп., що складає: витрати на сплату добових (на 3 доби) представнику до господарського суду Сумської області в розмірі 310 грн. 00 коп., витрати на автобус по маршруту Київ-Суми в розмірі 120 грн. 00 коп., витрати на квитки на автобус по маршруту Суми-Київ в розмірі 120 грн. 00 коп., витрати на проживання представника Козак О.Д. за одну добу (з 29.05.2012р. по 30.05.2012р.) в розмірі 220 грн. 00 коп. В обґрунтування даних вимог, відповідач наводить норми ст. 44 ГПК України з наголошенням на те, що до складу судових витрат входять в т.ч. інші витрати, пов'язані з розглядом справи. Вищевказані витрати відповідача, що фактично ним понесені, на думку відповідача, підлягають включенню до складу судових витрат оскільки пов'язані з розглядом даної справи.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:
04.08.2008р. між позивачем - Середино - Будським дочірнім агролісогосподарським підприємством «Середино-Будський агролісгосп» (лізингоодержувачем) та відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (лізингодавцем) укладено договір фінансового лізингу № 080717/ФЛ-Ю-С-125 від 04.08.2008р. Предметом вказаного договору є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору, якого наведені в специфікації № 1, № 2 (додаток № 2 до договору) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.
Відповідно до умов пункту 3.1. договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіків сплати лізингових платежів № 1, № 2 (додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1.-3.4.5. договору, що включають в себе: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна та винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно. В пункті 3.4. договору передбачено, що платежі за договором здійснюються в національній валюті України (гривнях).
27.11.2009 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду до договору № 080717/ФЛ-Ю-С-125 фінансового лізингу від 04.08.2008 р.
Відповідно до пункту 3.4.1. договору в редакції, яка викладена в додатковій угоді, лізингоодержувач здійснює платежі за договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору) з наступним коригування на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового платежу), згідно відповідної формули, наведеної і цьому ж підпункті договору.
Згідно пункту 3.4.2. договору порядок визначення суми лізингових платежів, що підлягають сплаті, передбачений пунктом 3.4.1 цього договору, застосовується у випадку, коли курс гривні до долара США в розрахунку на один долар США, встановлений НБУ на дату фактичного виконання лізингового платежу перевищує курс гривні до долару США, за яким Банківська Установа, по дорученню лізингодавця, фактично здійснила продаж коштів у іноземній валюті, отриманих лізингодавцем для придбання майна та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг.
Пунктом 3.4.5. договору передбачено, що коригування розмірів лізингових платежів згідно пунктів 3.4.1.-3.4.4. цього договору не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів - комісію (винагороду) лізингодавцю за отримане в лізинг майно.
Договір фінансового лізингу, укладений між сторонами (пункт 18.1 договору) набрав чинності з моменту підписання сторонами - 04.08.2008р.
У відповідності до п. 16.1 даний договір може бути розірваний за згодою сторін. Згідно п.п. 16.3, 16.3.2 договору на вимогу лізингодавця цей договір може достроково розірваний ним в односторонньому порядку якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіках сплати лізингових платежів № 1, № 2, що є додатком №1 до договору.
Як зазначив в засіданні суду представник відповідача, даний договір було розірвано в 2010р. в односторонньому порядку по причині прострочення сплати позивачем (лізингоодержувачем) лізингових платежів більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу.
В обґрунтування вимог про визнання недійсними пунктів 3.4.1, 3.4.2, 3.4.5 договору фінансового лізингу № 080717/ФЛ-Б-С від 04.08.2008р., пункту 8 додаткової угоди від 27.11.2009р. до договору фінансового лізингу, позивач зазначає, що вказані пункти 3.4.1, 3.4.2, 3.4.5 договору не відповідають вимогам цивільного законодавства, а саме вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та підлягають визнанню недійсними з посиланням на те, що визначений у спірному пункті платіж, як винагорода, яка підлягає сплаті виключно з врахуванням збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, не передбачений Законом України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до положень статті 16 Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Як зазначає позивач, результат корегування лізингового платежу - збільшення винагороди лізингодавця (по графіку) на суму різниці між курсами валют на дату укладення договору та дату фактичного виконання лізингового платежу, - є додатковою винагородою, яка викладена у п.3.4.1-3.4.5 договору, що не передбачена ч.2 ст. 16 Законом України «Про фінансовий лізинг».
Позивачем зазначено, що «пунктом 3.1 договору фінансового лізингу сторони передбачили, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов пунктів 3.4.1-3.4.5 договору. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує, компенсує, частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує, компенсує, частину предмету лізингу; винагороду, комісію, лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу.
Проте, пунктами 3.4.1-3.4.5 договору фінансового лізингу встановлені два різні види платежів як винагороду відповідача за отриманий у лізинг майно, а саме: один платіж - це платіж як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який визначає конкретний розмір платежу; другий платіж - це платіж як додаткова винагорода лізингодавцю, яка підлягає сплаті виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні».
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні підстави визнання недійсними правочинну і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочинну стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочинну не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В силу ст.ст. 626, 628, 627 ЦК України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору; виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті правовідносин між стоорнами.
Таким чином, суперечність правочину (договору) актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на обставинах порушення цим договором імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтями 1 та 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізину, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренд), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Господарська діяльність, що регулюється договором лізингу, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.
Договір лізингу має бути укладеним у письмовій формі з зазначенням у ньому предмета лізингу, строку лізингу, розміру лізингових платежів, інших умов, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 16 названого Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Тобто статті 16 вказаного Закону не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які, на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов'язані з виконанням певного договору.
Зазначені положення ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права, сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Названа норма надає пріоритет договірного регулювання відносин лізингу над нормативним.
Частиною 2 названої статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Таким чином, частина 2 ст. 16 Закону визначає у загальному вигляді можливий склад лізингових платежів і не встановлює вичерпних перелік складових платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, та не містить імперативного припису щодо заборони сторони договору фінансового лізингу визначати і відносити до лізингових безпосередньо у договорах лізингу інші платежі, так само як і визначати ціну у договорі (винагороду), розподіливши її на складові частини та розмістивши їх у різних пунктах договору.
Відповідно до частини 3 статті 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (стаття 189 ГК України).
Відповідно до статті 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Частинами 1, 2 статті 553 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти.
Сторонам при визначенні грошового зобов'язання не забороняється використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях, сторони можуть визначити у договорі.
Частиною 2 статті 632 ЦК України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.
Отже, за умовами договору сторони визначили порядок зміни лізингового платежу, а саме суму винагороди в гривнях залежно від курсу гривні до долару США. При цьому, використання формули розрахунку складової лізингового платежу - винагороди лізингодавця є правомірним, оскільки сторонами чітко встановлено порядок розрахунку винагороди за визначеною формулою.
Таким чином, визначені сторонами у спірному пункті умови відповідають як загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору, так і положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови.
Вищенаведене свідчить про відсутність правових підстав для визнання недійсними зазначених пунктів договору лізингу оскільки вони узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать ним. Враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 44 Господарського процесуального Кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Клопотання відповідача № 1430 від 08.06.2012р. про стягнення з відповідача 770 грн. 00 коп., що складає: витрати на сплату добових представнику в розмірі 310 грн. 00 коп., витрати на автобус в розмірі 120 грн. 00 коп., витрати на квитки на автобус в розмірі 120 грн. 00 коп., витрати на проживання представника відповідача в розмірі 220 грн. 00 коп. не підлягає задоволенню оскільки зазначені витрати не відносяться до складу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в господарському суді, передбачених ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -
1. У задоволенні позовних вимог - ВІДМОВИТИ.
2. У задоволенні клопотання відповідача № 1430 від 08.06.2012р. про стягнення з відповідача 770 грн. 00 коп. - відмовити.
Повне рішення складено 15.06.2012 р.
СУДДЯ (підпис) Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ