Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "05" червня 2012 р. Справа № 2/142-НМ
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Тимошенко О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м.Житомир)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форент" (м.Київ)
про витребування майна з чужого незаконного володіння
Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом, в якому просить суд зобов'язати ТОВ "Форент" повернути належне йому майно. Позовні вимоги грунтуються на тому, що відповідач безпідставно вилучив майно позивача, яке знаходилось у орендованому позивачем приміщенні.
Сторони своїх представників в судове засідання не направили.
Ухвала, яка направлялась на адресу відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повернулась до суду з відміткою поштового відділення:"не повна адреса".
Згідно відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду 08.10.10 (а.с.70-72), відповідач позовні вимоги не визнає, зазначає, що договори суборенди були розірвані в односторонньому порядку, у зв'язку з невиконанням позивачем зобов'язань по оплаті орендних платежів. На неодноразові звернення до позивача з пропозицією звільнити приміщення та забрати звідти майно, яке йому належить, позивач не відреагував, тому відповідач змушений був самостійно звільнити орендовані позивачем приміщення про що був складений акт.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд
01 грудня 2007 року між ТОВ «Форент» та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір суборенди нежитлових приміщень № 7-ЖТ та договір суборенди нежитлових приміщень № 47-ЖТ, відповідно до яких ФОП ОСОБА_1 прийняв у тимчасове платне користування нежитлові приміщення у Торгівельному центрі «ЦУМ» загальною площею 72,50 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.32-49).
30 листопада 2008 року угодою про внесення змін до Договору № 7-ЖТ та угодою про внесення змін до Договору № 47-ЖТ строк суборенди за вказаними договорами було продовжено до «30» листопада 2009 року (а.с.50-55).
Відповідно до п. 2.1 Договору № 7-ЖТ розмір місячної орендної плати за користування нежитловими приміщеннями складає 8937,50 грн., а згідно п. 2.1 Договору № 47-ЖТ розмір місячної орендної плати за користування нежитловими приміщеннями становить 400,00 грн. Таким чином загальний розмір орендної плати за користування орендованими приміщеннями за вказаними договорами складає 9337,50 грн. за один місяць суборенди.
У зв'язку з розірванням договорів суборенди та відмовою суборендаря повернути приміщення, 30 квітня 2009 року відповідачем було проведено звільнення торгівельного приміщення загальною площею 32,50 кв. м, яке розташоване на першому поверсі Торгівельного центру «ЦУМ», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, тобто приміщення, яке перебувало у тимчасовому користуванні ФОП ОСОБА_1 відповідно до Договору № 7-ЖТ, про що був складений акт про звільнення торгівельного приміщення (а.с.21-27). Звільнення проводилося шляхом винесення всього майна, що знаходилося у вказаному приміщенні, і перенесення його згідно опису в окреме приміщенні № 2Б, що на 4 поверсі ТЦ"ЦУМ". Щодо орендованого ФОП ОСОБА_1. приміщення згідно Договору № 47-ЖТ, то воно було опечатане представниками ТОВ «Форент» 30 квітня 2009 року.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право власності на вилучене відповідачем майно, тому з посиланням на ст.387 ЦК України просить витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Тобто, закон, на який посилається позивач в позовній заяві, надає право витребувати своє майно лише власнику цього майна.
Як вбачається з матеріалів справи, при вирішенні Корольовським районним судом міста Житомира справи №2-1312/11 за позовом ОСОБА_2 до Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції за участю третіх осіб ТОВ"Форент", ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту було встановлено наступне:
- 19.12.07 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір комісії, предметом якого являлась передача в комісію ОСОБА_1 товарів та обладнання згідно додатків №1 та №2 до договору;
- 28.09.10 Корольовським відділом державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції складено акт опису й арешту майна з додатками серії АА№197172 при примусовому виконанні судових наказів про стягнення з ОСОБА_1 на користь юридичних осіб боргу у зведеному виконавчому провадженні №22571542;
- однак, майно на яке був накладений арешт не належало боржнику - ОСОБА_1, дане майно належить на праві власності ОСОБА_2
Відповідно до ст.35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Згідно акту опису й арешту майна від 28 вересня 2010 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції було проведено опис майна, що належить Позивачу у приміщенні за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 37.
До акту опису і арешту майна від 28.09.10 складеного виконавчою службою (а.с.130-141) увійшло майно зазначене в акті про звільнення торгівельного приміщення від 30.04.09 складеного відповідачем (а.с.106-112), тобто мова йде про одне і те ж майно.
Корольовським районним судом міста Житомира при розгляді справи №2-1312/11 було встановлено, що спірне майно належить ОСОБА_2
З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 не є власником спірного майна (товарів та обладнання).
Крім того, відповідач жодним чином не проявив свого небажання повернути товар та обладнання, яке було вилучене у позивача і позивач не надав доказів того, що відповідач відмовляється повернути спірне майно.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Витрати , пов'язані з оплатою державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 11.06.12
Суддя Тимошенко О. М.
Віддрукувати:
1- в справу
2-3-сторонам (рек. з повідом.)