07.06.12р. Справа № 6/5005/3650/2012
За позовом Прокурора Баглійського району міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область, в інтересах держави, в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ, в особі Державного науково-виробничого підприємства "Цирконій", м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область
до Державного підприємства "Український науково-дослідний та проектно-розвідувальний інститут промислової технології", м. Жовті Води, Дніпропетровська область
про стягнення 143 333,34 грн.
Суддя Коваленко О.О.
Представники:
від прокурора - Барчук А.Б., прокурор, посвідчення №78 від 18.05.2010р.;
від позивача - не з'явився;
від відповідача - ОСОБА_1, представник, довіреністьб №11-01/1784 від 19.10.2011р.
Розглядається позовна заява прокурора Баглійського району м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ в особі Державного науково-виробничого підприємства "Цирконій", м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область - далі по тексту - позивача до державного підприємства "Український науково-дослідний та проектно-розвідувальний інститут промислової технології", м. Жовті Води, Дніпропетровська область - далі по тексту - відповідач про визнання недійсним з дати укладання пункту 2.1 договору від 18.08.08р. № 3758, укладеного між сторонами на виконання науково-дослідної і дослідно-конструкторської роботи в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнути з відповідача на користь позивача 143 333,34грн.
Судові витрати по справі покласти на відповідача.
Позовна заява обґрунтована тим, що актом контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області від 15.03.11р. за № 05-21/16 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.08р. по 30.09.10р., викладено висновок про завищення відповідачем вартості виконаних науково-технічних робіт за рахунок нарахування на кошторисну вартість податку на додану вартість на суму 143 333,34грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача в примусовому порядку та визнати недійсним з дати укладання пункт 2.1 договору від 18.08.08р. № 3758, укладеного між сторонами на виконання науково-дослідної і дослідно-конструкторської роботи в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
За результатами розгляду позовної заяви вих. № 828/765 вих-12 від 12.04.12р. ухвалою суду від 20.04.12р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 15.05.12р.
15.05.12р. в судове засідання з'явився повноважний представник прокуратури та відповідача. Представник позивача 03.05.12р. через канцелярію суду надав обґрунтований розрахунок стягуваної суми, 10.05.12р. до канцелярії суду надійшло письмове клопотання про перенесення часу розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі. За результатами судового засідання, в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 07.06.12р.
07.06.12р. в судове засідання з'явилися повноважні представники прокуратури та відповідача; позивач в судове засідання не з'явився подав лист б/д від 05.06.12р., яким просить суд розглянути справу без представника позивача у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі; представник відповідача подав відзив на позов, яким позовні вимоги позивача вважає недоведеними, безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству України. За результатами судового засідання справу було розглянуто за участю повноважних представників прокуратури та відповідача за наявними в ній матеріалами та оригіналами документів наданих сторонами додатково на вимоги суду в судове засідання в обґрунтування своїх позовних вимог і своїх позовних заперечень. У судовому засіданні, в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення та сторін повідомлено про дату складення повного тексту рішення. Фіксація судового процесу технічними засобами не проводилася.
Вивчивши матеріали справи, господарський суд, -
Між позивачем та відповідачем укладено договір від 18.08.08р. за № 3758 на виконання науково-дослідної і дослідно-конструкторської роботи - далі по тексту - договір. Строк дії договору встановлено з 18.08.09р. по 31.12.09р. За умовами пункту 2.1 розділу 2 договору встановлена договірна ціна, а саме 1 666 666,67грн. Крім того ПДВ 20% - 333 333,33грн. Всього 2 000 000грн.
Протягом 2008 року відповідачем виконано роботи на загальну суму 860 000,00грн. (у т.ч. ПДВ - 143 333,34грн.) про що свідчать акти виконаних робіт: № №5179, 5210 від 24.11.08р., №5236 від 18.12.08р.
Фактично позивачем роботи оплачені в сумі 860 000,00грн. (у т.ч. ІІДВ 143 333,34грн.) за рахунок бюджетних коштів, виділених позивачу. Оплата була проведена платіжними дорученнями № 3060 від 26.08.08р. на суму 172 000,00грн.; № 3124 від 24.10.08р. на суму 10 000,00грн.; № 3147 від 26.11.08р. на суму 384 000,00грн.; № 3186 від 25.12.08р. на суму 294 000,00грн.
У грудні 2010 року - березні 2011 року на підприємстві позивача проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.08р. по 30.09.10р. За результатами перевірки складений акт від 15.03.11р. за № 05-21/16. Згідно вказаного акту було встановлено завищення відповідачем вартості виконаних науково-технічних робіт за рахунок нарахування на кошторисну вартість податку на додану вартість на суму 143 333,34грн.
05.04.11р. контрольно-ревізійне управління у Дніпропетровській області направило позивачу вимогу за № 04-05-05-15/3874 щодо усунення порушень виявлених ревізією фінансово - господарської діяльності підприємства позивача. Згідно пункту 3 вимоги позивача зобов'язано провести претензійно-позовну роботу по стягненню із відповідача зайво сплачених коштів та повернути їх в дохід Державного бюджету України.
На виконання вимоги контрольно-ревізійного управління відповідачу 24.05.2011р. направлено претензію № 46-01/1151. Листом відповідача від 24.06.11р. № 01-18/1066 претензія відхилена з огляду на те, що вартість виконаних робіт встановлена в розділі 2 договору, підписаного сторонами. Договір укладений згідно вимог ст. 626, 632 Цивільного кодексу України, а ціна договору встановлюється за домовленістю сторін. Механізм повернення ПДВ відсутній.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасники судового процесу.
У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих сторонами на вимогу суду в судове засідання, та заслухавши повноважних представників сторін в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Позивач вважає п.2.1 укладеного між сторонами договору таким, що суперечить положенням чинного законодавства України, так як ревізією Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області встановлено, що кожна з виконаних за укладеними договорами науково-дослідна робота, виконавцями зареєстрована в державному реєстрі науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що підтверджується наявністю копій реєстраційних карт. Відповідно до підпункту 5.1.22 пункту 5.1 ст.5 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. за № 168/97-ВР виконання таких робіт звільнено від оподаткування податком на додану вартість, якщо роботи виконані особою, яка безпосередньо отримує кошти з рахунку Державного казначейства України.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування і виконання замовлення на проведення фундаментальних наукових досліджень, прикладних наукових досліджень та виконання науково-технічних (експериментальних) розробок за рахунок коштів державного бюджету" від 25.08.04р. за № 1084 - далі по тексту - Порядок - визначено, що цей Порядок визначає механізм формування головними розпорядниками бюджетних коштів (далі - замовники) тематики фундаментальних наукових досліджень, прикладних наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок, окремих їх етапів у межах визначеного замовникам для цього обсягу видатків державного бюджету та їх проведення на засадах державного замовлення (далі - замовлення).
Таким чином, доцільний висновок, що розпорядник бюджетних коштів є замовником фундаментальних наукових досліджень, прикладних наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок.
Відповідно до п.18 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Відповідно до п.9 Порядку, фінансове забезпечення виконання замовлення здійснюється за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на відповідні цілі. У разі потреби виконавці замовлення, а також підприємства, установи та організації, інші інвестори, заінтересовані в проведенні додаткових наукових досліджень, проектних і конструкторських робіт, можуть інвестувати власні кошти у виконання замовлення. Кошти, виділені на виконання замовлення з державного бюджету, є цільовими асигнуваннями і не можуть бути використані виконавцями замовлення на інші цілі. Механізм фінансування кожного завдання визначається замовником виходячи з умови максимально ефективного використання виділених коштів, реального складу виконавців та їх матеріально-технічних можливостей, змісту і строків виконання замовлення.
Позивачем було укладено договір з відповідачем та останнім безпосередньо від позивача були отримані кошти в якості оплати договору. Відповідач у відзиві на позов зазначає, що укладення такого виду договорів провадиться відповідно до вимог чинного законодавства із закупівлі товарів, робіт, послуг. Відповідач, у відповідності до вимог чинного законодавства є платником податку на додану вартість, тому при реалізації спірного договору, укладеного з позивачем, відповідач визначив його вартість з урахуванням ПДВ.
Відповідач у відзиві на позов зазначає згідно п.п.197.1.22 п.197.1 ст.197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт особою, яка безпосередньо отримує такі кошти з рахунка Державного казначейства України. Основним критерієм оцінки правомірності застосування зазначеної норми Закону про податок на додану вартість є оплата вартості таких робіт з Державного бюджету України. Тобто, компенсувати вартість витрат на зазначені роботи слід безпосередньо з рахунка Державного казначейства України. Таким чином, підприємство або організація має право на пільгу, передбачену вищезазначеною нормою Податкового кодексу України, якщо кошти за виконання вказаних робіт, що фінансуються з бюджету, надходять безпосередньо з рахунку головного розпорядника таких коштів, відкритого у Державному казначействі України. Підприємства, організації, які не отримують кошти безпосередньо з рахунку головного розпорядника таких коштів, відкритого у Державному казначействі України, не мають права на застосування такої пільги. Така правова позиція була сформована Листом Державної податкової Адміністрації України «Про надання роз'яснення» від 28.04.06р. №8151/7/16-1517, в якому зазначається: підставою звільнення від оподаткування податком на додану вартість таких операцій як до 31 березня 2005 року, так і після, є оплата вартості таких робіт з Державного бюджету України, з відповідного коду бюджетної класифікації. При цьому починаючи з 31 березня 2005 року, компенсація вартості витрат на зазначені роботи має здійснюватися безпосередньо кожному учаснику виконання фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт з рахунку Державного казначейства України, незалежно від того, чи є такі учасники головними виконавцями чи співвиконавцями. Відповідач за спірним договором не відкривав рахунок в Державному казначействі України. Таким чином, як платник податку на додану вартість, відповідач не отримував безпосередньо кошти з такого рахунку та не звільнялося від оподаткування податком на додану вартість, а відповідно до вимог п. 187.7 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового Кодексу України зобов'язаний нараховувати податок на додану вартість та сплачувати його до бюджету. При цьому, відповідно до п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України позивач, як платних податку звільнявся від оподаткування податком на додану вартість у разі проведення оплати вартості науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт як особа, яка безпосередньо отримує такі кошти з рахунка Державного казначейства України.
За результатами дослідження позицій сторін господарський суд визнає, що позивачем суду не було доведено, що у спірних відносинах з відповідачем він є розпорядником бюджетних коштів, що у нього наявний спеціальний розрахунковий рахунок в органах Державного казначейства України та що позивач отримав кошти для оплати спірного договору з Державного казначейства України. Відповідач правомірно нарахував зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, так як на останнього не поширюється вимога п.п. 197.1.22 п. 197.1 ст.197 Податкового кодексу України, згідно з якою звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з оплати вартості науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт як особа, яка безпосередньо отримує такі кошти з рахунка Державного казначейства України. Крім того, суд зазначає, що позивач до ревізії контрольно-ревізійного управління у Дніпропетровській області визнавав договір чинним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства України, виконував його належним чином і лише після ревізії поставив питання про не чинність пункту 2.1 договору. Виходячи з вищевикладеного у господарського суду Дніпропетровської області відсутні підстави вважати п.2.1 спірного договору в частині зарахування в договірну ціну податку на додану вартість таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Позивач у позовній заяві зазначає, що вимоги контрольно-ревізійного управління відповідачем не оспорені, пункт 3 вимоги не скасований у встановленому законом порядку. Згідно з п.7 ст.10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства. Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються. Таким чином, на думку позивача, відповідачу було зайво виплачено 143 333,34грн., які позивач просить суд в примусовому порядку стягнути з відповідача.
Відповідач у відзиві на позов та у судовому засіданні вважає, що дана вимога направлена позивачу і особою зобов'язаною виконати вимогу контрольно-ревізійного управління є позивач. Дану позицію відповідача суд визнає обґрунтованою, а посилання позивача на те, що відповідач не оскаржив вимогу контрольно-ревізійного управління безпідставними. Крім того, суд зазначає, що підставою обґрунтування позовних вимог позивача є Акт контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області від 15.03.11р. за № 05-21/16 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.08р. по 30.09.10р., однак акт контрольно-ревізійного управління не визнаний законодавством як безумовний доказ господарського чи цивільно-правового правопорушення.
У зв'язку з тим, що позивачем не було доведено вину відповідача за спірним договором суд у позові відмовляє у повному обсязі.
В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покласти на позивача.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.1,22,33,43,44,49,82-85,87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя О.О. Коваленко
Повне рішення складено 12.06.12р. Згiдно з оригіналом
Помічник судді В.С. Лисаченко