"13" червня 2012 р. Справа № 20/17-4984-2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Палій В.М.,
судді Васищака І.М.,
судді Цвігун В.Л.,
розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця
ОСОБА_1
на рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2012р. та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012р.
у справі № 20/17-4984-2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса"
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном шляхом
звільнення приміщення,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 -довіреність у справі,
від відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 -довіреності у справі,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеса" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 і просило суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, визнати укладений між сторонами договір оренди №13 від 08.09.2010р. таким, що втратив чинність, зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні торговельним павільйоном, розташованим на промисловому ринку м.Котовськ, Одеської області, Базарний майдан, 3, зобов'язати відповідача звільнити торговельний павільйон та надати виконавчій службі наказ про примусове звільнення торгівельного павільйону.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем свого зобов'язання щодо звільнення торговельного павільйону у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди №13 від 08.09.2010р.
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.02.2012р. (суддя Щавинська Ю.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012р. (головуючий, суддя Шевченко В.В., судді Філінюк І.Г., Головей В.М.), позов задоволено частково: зобов'язано відповідача не чинити перешкоди у користуванні позивачем торговельним павільйоном, розташованим на промисловому ринку м.Котовськ, Одеська область, Базарний майдан, 3, шляхом звільнення торговельного павільйону загальною площею 31,6 кв.м. В решті позову відмовлено.
Вказані рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю позовних вимог в частині позову про зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні майном та зобов'язання звільнити приміщення павільйону.
Відмова суду у задоволенні інших позовних вимог ґрунтується на тому, що вимога про визнання договору таким, що втратив чинність, є по суті встановленням юридичного факту, що не передбачено Цивільним та Господарським кодексами України. Чинність договору може бути предметом судового дослідження виключно при вирішенні спору про право матеріальне. Щодо відмови у задоволенні вимоги в частині надання виконавчій службі наказу на примусове звільнення торговельного павільйону, то суди правомірно послалися на те, що обов'язок надіслання наказу стягувачу після набрання судовим рішенням законної сили прямо встановлений ст.116 ГПК України.
Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що між сторонами укладено договір оренди №13 від 08.09.2010р. за умовами якого позивач здає, а відповідач приймає у користування критий торговельний павільйон на промисловому ринку, загальною площею 31,6 кв.м. з використанням його у торгових цілях.
Відповідно до підписаного сторонами акту прийому-передачі, позивач передав, а відповідач прийняв згідно договору оренди №13 від 08.09.2010р. торговий павільйон НОМЕР_1 за адресою: Одеська область, м.Котовськ, Базарна площа 3, загальною площею 31,6 кв.м.
Пунктом 2.2 договору встановлено, що його укладено строком на один рік, і діє з 08.09.2010р. по 07.09.2011р.
Договором передбачено, що у випадку припинення чи розірвання договору відповідач зобов'язаний повернути позивачу об'єкт оренди; підставою припинення договору є закінчення строку його дії, а також відмова позивача в укладенні договору на новий строк.
Матеріалами справи доведено, що за місяць до закінчення строку договору позивач повідомив відповідача про відсутність у нього наміру продовжувати орендні відносини та необхідність здійснити звільнення торговельного павільйону до 15.10.2011р. При цьому доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, про відсутність доказів того, що позивач повідомив про небажання продовжувати договірні відносини спростовуються матеріалами справи (а.с.87, 88 т.1).
Відповідно до частини 2 статті 291 ГК України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною 4 ст.284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені статтею 764 ЦК України та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.
Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.
Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВСУ від 03.06.2008р. №2-11/9948-2007, від 18.08.2009р. №2/385).
Враховуючи, що позивач висловив своє заперечення проти продовження дії договору оренди до закінчення терміну його дії, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що договір оренди №13 від 08.09.2010р. припинив свою дію у зв'язку з закінчення строку 07.09.2010р.
Пунктом 2.4 договору визначено, що у випадку припинення або розірвання договору відповідач зобов'язаний повернути позивачу об'єкт оренди у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він його отримав в оренду.
Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.
Оскільки дія договору оренди припинена, колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про безпідставне зайняття відповідачем орендованого ним на підставі договору оренди №13 від 08.09.2010р. торговельного павільйону.
Посилання відповідача на те, що павільйон є капітальною будівлею -нерухомим майном, і позивач не набув на нього права власності та відповідно не мав права передавати його в оренду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки цим доводам суди двох інстанцій дали належну юридичну оцінку, за результатом якої встановили, що спірний павільйон включено до плану земельної ділянки позивача відповідно до чинним вимог.
Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судами двох інстанцій на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до ст.ст.33,34 ГПК України засвідчують певні обставини виконання ними своїх зобов'язань, і на яких ґрунтується правильний висновок судів про відсутність у відповідача правових підстав для користування спірним торговельним павільйоном. Окрім того, вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.1115, 1117 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2012р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012р. у справі №20/17-4984-2011 -без змін.
Головуючий, суддя Палій В.М.
Суддя Васищак І.М.
Суддя Цвігун В.Л.