"12" червня 2012 р. Справа № 41/389
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Овечкін В.Е. Чернов Є.В. Цвігун В.Л.
за участю представників: ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології" ТОВ "Рекламна телевізійна група" розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6 Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2012 р.
у справі№ 41/389 господарського суду м. Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна телевізійна група"
провизнання недійсним договору
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.12.2011р. (суддя Спичак О.М., судді Шаптала Є.Ю., Івченко А.М.) в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору доручення № 133/VIP від 01.01.2011, укладеного між сторонами відмовлено повністю.
Суд, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, дійшов висновку, що обставин, які б підтверджували, що в момент вчинення правочину сторонами недодержані вимоги, встановлені зазначеними нормами закону не доведено, тобто визначені законом підстави для визнання договору недійсним відсутні, а так само, що оспорюваний договір не містить положення, які б суперечили вимогам законодавства або інтересам сторін.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 р. (судді: Жук Г.А., Яковлева М.Л., Тарасенко К.В.) рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2011р. залишено без зміни.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, вимоги позову задовольнити.
Скаржник доводить, що судами порушено ст.ст. 4, 43, 83 ГПК України у застосуванні законодавства при вирішенні спору, оскільки оспорюваний договір укладено відповідачем на підставі повноважень, що грунтуються на агентському договорі № 59/1-06 від 01.04.2006 р., який укладено на території іноземної держави (Російська Федерація) та відповідно до іноземного законодавства, тому такий договір як джерело юридичних повноважень не може застосовуватися на території України, оскільки не відповідає національному законодавству України; судами порушено норми ст.ст. 4-7, 43, 82 ГПК України, ст. 203 ЦК України, оскільки оспорюваний договір укладено на термін дії в один рік, тоді як повноваження відповідача за умовами агентської угоди діяли лише три місяці; судом порушено ст. 34 ГПК України, оскільки взято до уваги докази, які містять суттєві розбіжності, тоді як суд безпідставно відмовив у проведенні експертизи документів з ознаками підробки підписів та печаток; судами порушено ст.ст. 23, 24, 123 ГПК України, оскільки не залучили до участі у справі належного відповідача -ВАТ "НТВ_Плюс" РФ чим порушили його права; судами порушено ст.ст. 180, 189 ГК України, оскільки оспорюваний договір не містить істотної умови -ціни договору; порушено ст. 227 ЦК України, ст. 39 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", оскільки оспорюваний договір укладено без ліцензії, а висновок суду про відсутність необхідності ліцензування діяльності відповідача невірний; судом порушено ст. 230 ЦК України, оскільки позивача введено в оману щодо обсягу повноважень відповідача.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рекламна телевізійна група" у відзиві проти доводів скарги заперечує, вважає, що вони не можуть бути визнані підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, тому просить в задоволенні скарги відмовити.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом спору є визнання Договору доручення № 133/VIP від 01.01.2011 року недійсним з тих підстав, що в момент його укладення сторонами не було додержано вимог частини 5 статті 203 ЦК України (не спрямований на реальне настання) та частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України (відсутність необхідного обсягу дієздатності), оскільки відповідачем не було видано довіреності на вчинення юридичних дій передбачених договором доручення, у відповідача відсутня ліцензія на здійснення господарської діяльності передбаченої умовами даного договору.
01.04.2006 року між ВАТ "НТВ-ПЛЮС"(телекомпанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламна Телевізійна Група"(агент) було укладено агентський договір № 59/1-06, умовами якого визначено, що агент здійснює повноваження агента телекомпанії з незалежним статусом на території України і, діючи від імені та за рахунок телекомпанії, сприяє розповсюдженню телепрограм на території України з використанням кабельної мережі. З метою виконання зобов'язань за даним договором агент зобов'язується виконувати від імені та за рахунок телекомпанії юридичні та інші дії з метою розповсюдження телепрограм, що входять до пакету Кіно": "Прем'єра", "Кіноклуб", "Кінохіт"(п. 2.1).
Сторони визначили, що з метою реалізації даного договору, агент зобов'язується здійснювати наступні дії: а) від імені та за рахунок телекомпанії заключати абонентські договори по формі, що погоджена сторонами в додатку № 1 до даного договору; б) від імені телекомпанії приймати абонентську плату у відповідності з умовами абонентських договорів (п.2.2).
01.01.2011 року між Відкритим акціонерним товариством "НТВ-ПЛЮС"в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна телевізійна група"(далі -відповідач, довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВО "Інформаційні технології"(далі -позивач, повірений) було укладено Договір доручення № 133/VIP (далі - Договір).
Відповідно до предмету Договору № 133/VIP від 01.01.2011 року (п. 2.1.) повірений протягом строку дії цього Договору в межах території (м. Київ, м. Миколаїв) від імені та за рахунок довірителя зобов'язується: (п.2.1.1.) укладати із Абонентами Абонентські договори у відповідності із формою, затвердженою у Додатку № 1 до цього Договору, що підписані з боку довірителя, та надсилати два примірника оригінала Абонентського договору в адресу довірителя; (п. 2.1.2.) здійснювати розкодування та надання можливості перегляду телерадіопрограм ("Кинохит", "Киноклуб", "Премьера") пакета VIP-кіно за допомогою багатоканальної телемережі абонентам, з якими укладено абонентські договори. Розкодування сигналу пакета здійснюється повіреним із застосуванням карток доступу, які придбані та активовані виключно у довірителя на підставі відповідної окремої угоди сторін; (п.2.1.3.) здійснювати збір абонентської плати з абонентів.
Згідно п.14 Договору, він договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками і діє до 31.12.2011 року.
Крім того, сторони підписали додатки до Договору № 133/VIP від 01.01.2011 року. Так, Додаток № 1 до Договору містить форму Абонентського договору (а.с.14-15, т.1); Додатком № 2 до Договору - є зразок щомісячного звіту, який повинен містити інформацію про абонента, а також Додаток № 3; Додаток № 3 до Договору встановлює ціну договору та розмір щомісячної абонентної плати, увійшов до п.1 Додатку № 3 -ціна договору як сукупність грошових коштів належних до сплати абонентами в рахунок оплати абонентської плати протягом строку дії цього договору, а також сукупність сум, що належать до сплати відповідачем позивачу в рахунок сплати винагороди позивачу відповідно до умов цього договору і визначається сторонами в еквівалентній грошовій одиниці -доларах США та повинна виплачуватись на підставі цього договору, та рахунків сторін щомісячно (протягом строку дії цього договору) у національній валюті України за курсом долара США, встановленим Національним Банком України. Розмір щомісячної абонентської плати, належної до сплати абонентом відповідача, та такої, що належить перерахуванню відповідачем на поточний рахунок позивача після отримання такої абонентської плати відповідачеві від абонента у відповідності до абонентського договору встановлюється в розмірі 3 доларів США із розрахунку за одного абонента за одним абонентським договором по курсу Національного Банку України, встановленому на дату виставлення відповідачем рахунка абоненту (п.2 Додатку № 3).
Згідно вимог ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства оцінюється судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених статтею 203 названого Кодексу, на момент вчинення правочину.
Колегія судів погоджується з висновками господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Нормами ст. 1000 ЦК України передбачено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Статтею 1003 ЦК України встановлено, що правила щодо змісту договору доручення, відповідно до якої у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.
Змістом договору доручення № 133/VIP від 01.01.2011 року є виконання позивачем від імені та за рахунок довірителя ВАТ "НТВ-ПЛЮС" в особі відповідача наступних дій: укладення з абонентами абонентських договорів; розкодування та надання можливості перегляду пакету телерадіопрограм за допомогою багатоканальної телемережі абонентам, з якими укладено абонентські договори; збір абонентської плати з абонентів. Перелічені дії є правомірними не суперечать положенням законодавства, можуть виконуватися без доручення, не порушують права та інтереси третіх осіб, є конкретними (чітко зазначені повноваження повіреного) та здійсненними.
Суд дійшов правомірного висновку, що саме договір, а не довіреність є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків сторін. Відтак, твердження позивача, що відповідач зобов'язаний був видати довіреність позивачу на вчинення певних юридичних дій, передбачених оспорюваним договором та на виконання його умов, суперечить ст. 1003 ЦК України, яка передбачає, що такі повноваження можна прописати в самому договорі, а отже відсутність довіреності не є підставою для визнання договору недійсним.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що положення спірного договору щодо його ціни жодним чином не суперечить чинному законодавству та не є підставою для визнання його недійсним, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Доводи про відсутність у відповідача ліцензії необхідної для здійснення господарської діяльності передбаченої договором доручення спростовується наступним.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного договору, відповідач здійснює розповсюдження телерадіопрограм у спосіб, визначений договором доручення шляхом укладення абонентських договорів, розкодування та надання можливості перегляду телерадіопрограм за допомогою багатоканальної телемережі абонентам, з якими укладено абонентські договори та здійснює збір абонентської плати. Відповідно до погодженої форми абонентського договору саме позивач зобов'язується доставити через свою кабельну мережу абоненту телевізійний сигнал для перегляду пакету.
Нормами ст. 39 Закону України "Про телебачення та радіомовлення" встановлено, що для розповсюдження телерадіопрограм та передач у багатоканальній мережі суб'єкти господарювання повинні отримати відповідну ліцензію Національної ради.
Однак, згідно вимог зазначеної норми закону обов'язковим є отримання ліцензії у випадку розповсюдження телерадіопрограм та передачі у багатоканальній мережі.
З договору доручення та абонентського договору вбачається, що відповідач - здійснює сприяння в розповсюдженні телерадіопрограм, не здійснює розповсюдження телерадіопрограм, а тому для здійснення своєї діяльності отримання ліцензії відповідачу не потрібно.
Матеріали справи свідчать про те, що окрім надання відповідачу щомісячних протоколів про кількість абонентів, які відігравали роль звітів, передбачених умовами оскаржуваного договору (розділ 9), позивач протягом січня-березня здійснював перерахування отриманої від абонентів абонентської плати. В свою чергу відповідач звітував про укладені позивачем абонентські договори до ВАТ "НТВ-ПЛЮС" та перераховував отриману від позивача абонентську плату. За виконання доручення позивач отримував винагороду, передбачену Додатком № 3 до оскаржуваного договору.
При цьому, як стверджує відповідач, протягом всього строку дії оскаржуваного договору, позивач жодного разу не звертався до відповідача з претензіями щодо виконання умов договору, невиплати винагороди, відсутності сигналу телепрограм, деактивацію карток тощо. Відтак, вищевикладене свідчить про відсутність будь-яких підстав вважати, що оскаржуваний договір не виконувався. Зазначене спростовує доводи апелянта про те, що оскаржуваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Між сторонами у справі був вчинений правочин, який полягає в наданні останньому певних повноважень за договором доручення. Ст. 208 ЦК України передбачає, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Ст. 237 ЦК України встановлює, що представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Виходячи з наведених норм - лише договір (в даному випадку договір доручення) є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків. Позивач отримав права на укладення абонентських договорів та отримання від абонентів абонентської плати та перерахування її на рахунок відповідача. За відсутності договору такі дії, в тому числі й фінансові розрахунки, неможливо було би здійснити, а укладення договору є обов'язковим для належного та повного виконання сторонами своїх зобов'язань. На підтвердження необхідності укладення договору доручення вказує і те, що саме договір є підставою для прийняття Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення рішення про внесення до Ліцензії провайдера програмної послуги (яким є позивач) змін щодо можливості розповсюдження телерадіопрограм та зазначення їх у Ліцензії провайдера програмної послуги. Так, Інструкція про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії провайдера програмної послуги, затверджена Рішенням Національної ради від 19.04.2006 № 357 передбачає, що до заяви про видачу ліцензії суб'єкт господарювання, який має на меті отримання ліцензії провайдера програмної послуги подає документи, які підтверджують право на розповсюдження (ретрансляцію) програм (окрім програм універсальної послуги) або підтвердження намірів про укладання таких (такої) угод (угоди). Таким чином, договір є необхідною передумовою, без якої неможливе отримання Ліцензії провайдера програмної послуги.
Твердження скаржника про те, що оскаржуваний договір умисно був укладений саме з останнім, як з провайдером, з метою ухилення від відповідальності за вчинення безліцензійної діяльності, не підтверджено будь-якими належними чи допустимими належних доказами, відтак є недоведеними.
Касаційна інстанція констатує, що ВАТ "НТВ-Плюс" як сторона агентської угоди про недотримання умов цієї угоди не доводить, заяв щодо перевищення агентом повноважень наданих ВАТ "НТВ-Плюс" суду не надходило.
Не приймаються до уваги доводи скарги про сплив терміну дії договору, оскільки це не є підставою для визнання договору недійсним згідно з вимогами ст.ст. 203, 215 ЦК України, обставини підроблення підписів та печатки, що може бути встановлено в кримінальному судочинстві, скаржником не доведено, не враховано відсутність правових наслідків недійсності договору згідно ст. 216 ЦК України, оскільки кошти за надані послуги перераховано нерезиденту.
Колегія суддів проаналізувавши висновки судів, спірний договір, не вбачає порушення судами попередніх інстанцій норм чинного законодавства та вважає, що оспорюваний договір не суперечить нормам законодавства, відтак, відсутні підстави для визнання його недійсним.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 р. та рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2011р. у справі № 41/389 господарського суду м. Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий, суддя В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун