Справа №412/612/2012
2/412/2210/2012
05 червня 2012 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі:
головуючого судді -Браги А.В.,
при секретарі -Лампікі О.В.,
за участю: позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача -Литвінової К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», публічного акціонерного товариства «Акцент -Банк»про визнання договору поруки недійсним, -
17 січня 2012 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просив суд визнати недійсним, укладений між відповідачами, договір поруки від 20 жовтня 2010 року №167. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05 вересня 2006 року та 14 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк»були укладені кредитні договори №SAMDN12000008966182 та №DNHDAK11102683. З метою забезпечення виконання зобов'язання по вказаним кредитним договорам, між відповідачами було укладено договір поруки від 20 жовтня 2010 року №167. Посилаючись на норми ст.ст.203, 215, 512-519, 548, 554, 555, 557 ЦК України, позивач вважає, що даний договір поруки відповідачі не мали права укладати без повідомлення та отримання згоди позивача як боржника, а можливість укладення такого договору не передбачена змістом кредитного договору. Також позивач вказує на невідповідність змісту спірного договору поруки вимогам чинного законодавства щодо істотних умов такого договору. Оскільки спірним договором забезпечено виконання зобов'язання лише на суму 200,00 гривень, спірний договір, на думку позивача, укладено без наміру виникнення реальних прав та обов'язків у сторін договору та є фіктивним.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на задоволенні позову наполягав за обставин викладених в ньому.
Представник відповідача ПАТ «Акцент - Банк»у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що відповідачами при укладенні оспорюваного позивачем договору поруки були дотримані вимоги чинного цивільного законодавства, зокрема вимоги ст.203 ЦК України, а тому немає підстав для визнання оспорюваного договоркнедійсним.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
05 вересня 2006 року та 14 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк»були укладені кредитні договори №SAMDN12000008966182 та №DNHDAK11102683, згідно яких ПАТ КБ «ПриватБанк»надав позивачу кредитні кошти у розмірі 23 985,00 доларів США та 5 000,00 гривень.
Судом встановлено, що 20 жовтня 2010 року між відповідачами по справі було укладено договір поруки №167 (а.с.6).
Згідно умов договору №167 та додатку до нього №1, відповідач - ПАТ «Акцент - Банк»зобов'язалось нести зобов'язання в межах суми в 200,00 гривень за невиконання позивачем своїх договірних зобов'язань за кредитними договорами від 05 вересня 2006 року №SAMDN12000008966182 та від 14 вересня 2006 року №DNHDAK11102683.
Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до норм ст.ст. 3, 6, 11, 627 ЦК України, підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Різновидом договору є кредитний договір, договір поруки, які обов'язково укладаються в письмові формі (ст.ст. 553, 1054, 1055 ЦК України).
Нормою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ст.ст. 546, 547 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
Статтею 554 ЦК України зазначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Нормою ст. 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
При цьому, згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Аналізуючи наведені норми чинного законодавства в контексті встановлених в судовому засіданні фактичних обставин, суд не може погодитись із наведеними позивачем доводами, як підставами для задоволення позову.
Так, доводи позивача про необхідність задоволення позову через укладення спірного договору поруки без згоди позивача, як боржника за кредитним угодами, та без його повідомлення не ґрунтуються на законі, оскільки згідно положень Параграфу 3 Глави 49 ЦК України, договір поруки укладається між кредитором і поручителем. При цьому закон не вимагає будь-якого погодження з боржником або навіть його повідомлення про укладення такого договору.
Доводи позивача щодо відсутності у сторін спірного договору поруки від 20 жовтня 2009 року №167 наміру створити юридичні наслідки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки носять характер особистих припущень.
Розмір зобов'язання поручителя, згідно ст.ст. 3, 6, 12, 627, 553, 554 ЦК України, визначається сторонами договору поруки на власний розсуд, і сторони такого договору, якими є кредитор та поручитель, не зобов'язані при цьому приймати до уваги думку інших суб'єктів цивільно-правових відносин.
Окрім того, суд не приймає до уваги, як підставу для задоволення позову посилання позивача на недотримання сторонами спірного договору поруки встановлених законом істотних умов договору при укладенні зазначеного спірного договору.
З цього приводу слід зазначити, що з аналізу норм Параграфу 1, 3 Глави 49 ЦК України, договір поруки повинен містити положення, які дають змогу індивідуалізувати забезпечуване порукою зобов'язання та боржника, а також такий договір повинен укладатись у письмовій формі.
Судом встановлено, що спірний договір поруки містить посилання на додаток №1 до нього, в якому і викладені дані, достатні для індивідуалізації забезпечуваного порукою зобов'язання та виконання ПАТ «Акцент - Банк»свого обов'язку як поручителя в межах 200,00 гривень (а.с.7).
Окрім того, за змістом норми ст. 548 ч.1 ЦК України, зобов'язання є забезпеченим у випадку, якщо таке забезпечення передбачене законом або договором, яким встановлено вид забезпечення позову, порядок та умови забезпечення тощо.
Таким договором, на який посилається норма ст. 548 ч.1 ЦК України, може бути договір поруки.
В той же час, чинне цивільне законодавство, зокрема ст. 548 ЦК України, не містить обов'язку із зазначення в кредитному договорі посилань на необхідність укладення договорів із забезпечення зобов'язань за цим договором, в тому числі із певними суб'єктами цивільно-правових відносин.
Також при прийнятті рішення, слід звернути увагу на те, що боржник за основними кредитними угодами не є стороною договору поруки, не набуває в його рамках будь-яких прав і обов'язків.
Можливість виникнення будь-яких правовідносин між поручителем та боржником обумовлена виключно діями останнього в частині добросовісного та належного виконання забезпеченого порукою зобов'язання.
При цьому боржник, навіть при виникненні правовідносин із поручителем в порядку ст. 556 ЦК України, фактично не набуває нового для себе обов'язку, не збільшує його обсяг, оскільки фактично змінюється лише кредитор (ст.5 12 ЦК України), а обов'язок щодо виконання боржником взятого на себе зобов'язання в цілому не збільшується.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом ст. 215 ч.3 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією із сторін або іншою заінтересованою особою, тобто особами, права яких вже порушені на момент звернення до суду і на права та обов'язки яких безпосередньо впливає оспорюваний правочин.
В той же час, оспорюваний договір не порушує цивільні права або інтереси позивача, який також не є стороною даного договору.
При цьому доказів порушення майнових прав позивача суду не надано.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що підстави для застосування положень ст.ст. 215, 234 ЦК України, 207 ГК України відсутні, а отже в задоволенні позову необхідно відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне покласти судові витрати по сплаті судового збору (державного мита) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. ст. 3, 6, 12, 202, ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203, ч. 3 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. ст. 234, 553 - 559, 627, ч. 1 ст. 632 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60 - 61, 88, 212 -215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», публічного акціонерного товариства «Акцент -Банк»про визнання договору поруки недійсним, - відмовити.
Судові витрати у справі у сумі 107,30 гривень понесені позивачем при зверненні до суду не відшкодовуються.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя А.В. Брага