Копія
Постанова
Іменем України
Справа № 2а-2980/11/0109
17.05.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Омельченка В. А. ,
Привалової А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову Київського районного суду м. Сімферополя (суддя Тихопой О.О.) від 09.03.2011 у справі № 2а-2980/11/0109
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим (вул. Київська, 125-б, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)
про нарахування та виплату підвищення до пенсії "Дітям війни",
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 09.03.2011 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії відповідача щодо недоплати підвищення до пенсії позивачу.
Зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу 1180,8 грн. недоотриманої щомісячної соціальної грошової допомоги як дитині війни за період з серпня 2010 року по лютий (включно) 2011 року.
Судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На зазначене судове рішення від відповідача надійшла апеляційна скарга, в який ставиться питання про його скасування та ухвалення нового рішення.
Враховуючи наявні у справі матеріали, судова колегія розглядає справу в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Колегія суддів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виплачувалось не в повному обсязі.
Право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку судової колегії вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.
Положення статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком і невизначеність на законодавчому рівні іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови у реалізації конституційної гарантії.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеного підвищення.
Відповідно до ч.2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно абз.1 пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій. Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.
Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Неврегулювання на законодавчому рівні порядку здійснення підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії особам, які мають статус дітей війни, відсутність коштів для забезпечення виплат підвищення до пенсії, не може бути підставою для невиконання відповідачем завдань, покладених на нього Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Стосовно посилання відповідача на Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік, судова колегія зауважує, що Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 встановив, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" від 28.05.2008 № 530, яка встановлює, що з 2008 року дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 грн., з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 грн., як на чинну, судова колегія зауважує, що враховуючи пріоритетність законів над підзаконними актами, підлягає застосуванню саме норма статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Разом з тим, суд першої інстанції невірно встановив період. за якій позовні вимоги підлягають задоволенню як період з серпня 2010 року по лютий (включно) 2011 року, оскільки у відповідності до ч. 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду 28.01.2011 з вимогами стосовно періоду з 01.01.2006 по день звернення до суду. Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 01.02.2011 позовні вимоги, що стосуються періоду часу до 28.07.2010 залишено без розгляду. Отже задовольняючи позовні вимоги у межах строку позовної давності, суд невірно встановив період, а саме зобов'язав відповідача провести виплату підвищення до пенсії з серпня 2010 року по лютий (включно) 2011 року, замість з липня 2010 року по січень (включно) 2011 року.
Крім того, судова колегія вважає, що суд не має права визначати суму недоплаченого підвищення та стягувати його з відповідача, оскільки, суд не може підміняти державний орган, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, здійснюючи замість неправомірних дій чи бездіяльності, які визнаються протиправними, інші дії, які б відповідали закону та належали до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
До того ж, на думку судової колегії, вимоги позивача про визнання дій відповідача протиправними задоволенню не підлягають, оскільки відповідач здійснював свої повноваження на підставі законодавчих актів, що діяли на час прийняття відповідних рішень, спірне підвищення до пенсії нараховувалося та виплачувалося в межах асигнувань, передбачених на ці виплати Державним бюджетом на відповідний рік.
Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення резолютивної частини в іншій редакції.
Керуючись статтями 183-2, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.
2. Постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 09.03.2011 у справі № 2а-2980/11/0109 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
"Позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачене підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за період з липня 2010 року по січень (включно) 2011 року з урахуванням виплаченого.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1,70 грн."
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська
Судді підпис В.А.Омельченко
підпис А.В.Привалова
З оригіналом згідно
Головуючий суддя О.А.Щепанська