Справа № 2а/1770/1122/2012
25 квітня 2012 року 11год. 40хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Яковчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1,
відповідача: представник Шоломицький В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000711742/2, №0000721742/2 від 04.08.2010 року.
Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.
Вказує на ту обставину, що 02.2012 року звернулась до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області за вчиненням нотаріальних дій щодо придбання майна, саме тоді було й з'ясовано, що все майно перебуває під забороною відчуження (арештом).
Відповідно - за заявою від 23.02.2012 року нотаріусом було зроблено витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з якого дізналася, що арешт на майно накладено 18.04.2011 року відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції.
Крім того, 27.02.2012 року щодо підстав накладання арешту позивач звернулася за роз'ясненнями до відділу ДВС РМУЮ.
05.03.2012 року отримала інформацію, що арешт на все майно накладений при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого на підставі постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2011 року по справі № 2а-6038/10/1770, винесеної за позовом Державної податкової інспекції у м. Рівне до ОСОБА_4 про стягнення податкової заборгованості в сумі 619660,10 грн.
Зазначає, що з матеріалів справи стало відомо, що відповідачем щодо позивача було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 р. по 30.09.2009 p., за результатами якої складено акт №13/17-119/2944814149 від 29.01.2010 року, яким зафіксовано порушення: п.2.1 ст.2; п.9.3, п.9.4 ст.9 та пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97- BP; пп.4.1.4. п.4.1. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-111 від 21.12.2000 року; абз.2 ст.13, п."б" ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року; пп.9.12.1 п.9.12 ст.9 та п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок з доходів фізичних oci6"№889-IV від 22.05.2003 року.
На підставі акта перевірки №13/17-119/2944814149 від 29.01.2010 року податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: 1) форми "Р" №0000721742/2 від 04.08.2010 року, яким відповідачу, визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 440319 грн., в тому числі: за основним платежем - 292186,00 грн., за штрафними санкціями - 148133,00 грн.; 2) форми "Р" №0000711742/2 від 04.08.2010 року, яким відповідачу, визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 179360, 54 грн.
Зазначає, що протягом перевіряємого періоду позивач здійснювала підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Звертає увагу суду на положення пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. - звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведе зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Доводить, що база для оподаткування при реалізації транспортних засобів була визначена податковим органом, виходячи з митної та/або фактурної вартості, а не з фактичної ціни реалізації. Стверджує, що висновки податкового органу ґрунтуються на інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи, що за своєю суттю є методикою непрямих методів, яка у відповідності до ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000 року має бути законодавчо затверджена.
Відповідач позов не визнав позов у повному обсязі про що було подано письмове заперечення вх.№8903/12 від 24.03.2012 року.
В обґрунтування заперечень зазначав, що в ході перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем порядку оподаткування операцій з продажу транспортних засобів, внаслідок якого ним занижено базу оподаткування податком з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності. Відповідно до цього, податковий орган, врахувавши фактурну вартість автомобілів, констатував, що позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування, позаяк сума одержаної ним виручки перевищила встановлений рівень. Як результат, податковим органом з врахуванням даних про фактурну вартість реалізованих позивачем автомобілів, було визначено, що позивачем не оподатковано суму чистого доходу отриманого від реалізації транспортних засобів на загальній системі оподаткування. Відтак, вважає нарахування позивачу податкових зобов'язань правомірним.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові. Просив позов задовольнити повністю, шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000711742/2, №0000721742/2 від 04.08.2010 р.
У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав. Надав пояснення, аналогічні, викладеним обставинам у письмовому запереченні вх.№8903/12 від 24.03.2012 року.
Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступні обставини.
Як встановлено судом, ДПІ в м. Рівне проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 р. по 30.09.2009 p., за результатами якої складено акт №13/17-119/2944814149 від 29.01.2010 року, яким зафіксовано порушення: п.2.1 ст.2; п.9.3, п.9.4 ст.9 та пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97- BP; пп.4.1.4. п.4.1. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-111 від 21.12.2000 року; абз.2 ст.13, п."б" ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року; пп.9.12.1 п.9.12 ст.9 та п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок з доходів фізичних oci6"№889-IV від 22.05.2003 року.
На підставі акта перевірки №13/17-119/2944814149 від 29.01.2010 року податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: 1) форми "Р" №0000721742/2 від 04.08.2010 року, яким відповідачу, визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 440319 грн., в тому числі: за основним платежем - 292186,00 грн., за штрафними санкціями - 148133,00 грн.; 2) форми "Р" №0000711742/2 від 04.08.2010 року, яким відповідачу, визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 179360, 54 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, впродовж перевіряємого періоду позивач була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності виконавчим комітетом Рівненської міської ради та взята на облік, як платник податків в ДПІ в м. Рівне.
При цьому, у період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року ОСОБА_4 здійснювала підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності:
- У 2007 році - на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_2 від 01.07.2007 р. (роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів));
- У 2008 році - на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_3 від 01.01.2008 р. (роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів));
- У 2009 році - на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_4 від 01.01.2009 р. (роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів)).
Як вбачається з акта перевірки №13/17-119/2944814149 від 29.01.2010 року упродовж 2008 року позивачем для реалізації було знято з обліку 44 одиниць транспортних засобів, протягом 2009 року - 32 одиниці транспортних засобів.
Загальна сума виручки від реалізації транспортних засобів за вказаний період, відповідно даних податкового органу становить 2094315, 91 грн.
З такими висновками відповідача суд не може погодитися виходячи з наступного.
Статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності" від 03.07.1998р. №727/98 (далі - Указ №727/98) установлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва як фізичні осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
При цьому, ст.1 Указу №727/98 передбачає, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Вказана стаття констатує, що для встановлення факту перевищення гранично допустимої межі виручки ДПІ у м. Рівне зобов'язана була встановити розмір грошових коштів, що фактично були отримані позивачем на розрахунковий рахунок або готівкою.
Згідно з даними звітів платника єдиного податку за 2008 рік, загальний обсяг виручки, отриманий СПД ОСОБА_4 у І-ІІІ кварталах 2008 р. становить 128340,00грн., у ІV кварталі 2008 р. - 306181, 00 грн. Згідно з даних звітів платника єдиного податку за 2009 р., загальний обсяг виручки, отриманий позивачем у І-ІІІ кварталах 2009 р. становить 274070, 00 грн.
Дані АРМ "Митниця" та експертні висновки УДАІ не є платіжними та розрахунковими документами та не свідчать про отримання СПД ОСОБА_4 сум виручки у розмірах, вказаних податковим органом у акті перевірки.
Крім того, під час розгляду справи по суті представником відповідача не було надано жодних доказів відчуження позивачем транспортних засобів.
Таким чином, документально не підтверджується сам факт реалізації 44 одиниць транспортних засобів у 2008 році та 32 одиниць транспортних засобів у 2009 році, як про це стверджує податковий орган.
За змістом п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. №889-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №889-IV) дохід фізичної особи охоплює суму будь-яких коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. В свою чергу, дохід з джерелом його походження в Україні, згідно з п.1.3. ст.1 вказаного Закону - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкт рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із Законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України (пп."ж"). Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються в тому числі і частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11-12 цього Закону. Дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15% від об'єкта оподаткування).
На відміну від визначеного підпунктом 11.1.3 статті 11 Закону №889-IV порядку оподаткування операцій з продажу нерухомості, згідно з яким дохід від продажу об'єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства, при продажі рухомого майна вказаний Закон не містить вимог до визначення бази оподаткування не нижче оціночної вартості такого майна.
За таких обставин, висновок відповідача про визначення доходу від продажу рухомого майна виходячи з його оціночної вартості не ґрунтується на вимогах чинного законодавства про оподаткування, а відтак і визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна за даними ВРЕР УДАІ УМВС України в Рівненській області про зняті позивачем з реєстраційного обліку транспортні засоби, вартість яких визначена податковим органом за митною або експертною оцінкою транспортних засобів, здійснено неправомірно.
Дані Відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ про оцінку транспортних засобів зібрані цим органом на виконання покладених на нього завдань щодо здійснення контролю за внесенням обов'язкових платежів власниками транспортних засобів при проведенні їх державної реєстрації, (перереєстрації), державного техогляду і зняття з обліку. Згідно з Правилами державної реєстрації і обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. №1388, реєстрація транспортних засобів здійснюється на основі заяви власника, поданої особисто, і документів, посвідчуючи його особистість, правомірність набуття транспортного засобу, оцінку його вартості, яка проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Держпромполітики, Держмитслужбою і Фондом держмайна і що має відповідні документи. Відповідно такі дані є лише свідченням того, що той чи інший транспортний засіб має ту чи іншу оціночну вартість, але зовсім не є доказом того, що такий транспортний засіб був придбаний чи відчужений його власником саме за такою ціною, оскільки сторони договору купівлі-продажу рухомого майна вільні у визначені ціни і жоден нормативний акт не встановлює, що при укладанні договору купівлі-продажу транспортного засобу між фізичними особами договірна ціна не повинна бути меншою від оціночної вартості такого автомобіля.
Аналогічним чином, не можуть вважатися доказом ціни придбання чи відчуження транспортних засобів дані митних органів, отримані ними з вантажно-митних декларацій про ввезення таких транспортних засобів на територію України.
Фактично, при визначенні виручки позивача, відповідачем застосовано експертну або митну вартість транспортних засобів, яка, як вбачається з акта перевірки, вважається податковим органом звичайною ціною.
У той же час, порядок визначення "звичайної ціни" визначений п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №334/94-ВР), за нормою якого звичайна ціна в першу чергу визначається виходячи з рівня справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку (території найближчій стосовно будь-якої із сторін договору) ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів. Для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Якщо товари, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам, стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну, визначення звичайної ціни здійснюється із врахуванням таких факторів. Відповідно до пп.1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону №334/94-ВР, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням таких норм, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна.
З акта перевірки та з долучених до матеріалів справи копій документів, які використовувалися відповідачем під час податкової перевірки позивача, слідує, що податковим органом не здійснювалися заходи щодо дослідження справедливих ринкових цін на ідентичні або однорідні товари, що не заперечувалося в судовому засіданні і представником відповідача.
Відповідач, всупереч порядку визначення звичайних цін, обумовлених п.1.20 названого Закону, прийняв за звичайну ціну відповідно експертну або митну вартість товарів, однак така вартість товару не є звичайною ціною в розумінні обумовленого закону.
Крім того, ні Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992р. №13-92, ні Закон №889-IV, взагалі не покладають обов'язку щодо застосування "звичайної ціни" під час продажу рухомого майна. В силу вимог п.12.4. ст.12 Закону №889-IV, застосування ставки податку до вартості рухомого майна, розрахованої за звичайними цінами, передбачено лише при обміні об'єктами рухомого майна. В той же час позивач операцій по обміну транспортними засобами в охопленому перевіркою періоді не здійснював.
Оскільки за змістом п.1.2 ст.1 Закону №889-IV дохід фізичної особи - це сума коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, то з урахуванням відсутності правової норми про визначення такого доходу при продажу рухомого майна, виходячи з ціни, яка є нижчою за його оціночну вартість, об'єкт оподаткування повинен визначатися із ціни продажу, обумовленої договором, або ж із суми коштів, яка фактично, а не ймовірно одержана такою фізичною особою.
Відповідач у ході проведення перевірки позивача об'єкт оподаткування визначив з джерел інших, ніж звітність або первинні документи, в тому числі, використовуючи висновки оцінювачів, які визначали вартість автотранспортних засобів при постановці їх на облік в органи ДАІ, після відчуження позивачем, та дані митних декларацій при ввезені таких автотранспортних засобів на територію України.
Такий спосіб визначення суми податкових зобов'язань, згідно з пп.4.3.1. п.4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2181-III) є методикою непрямих методів. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін платнику податку, в силу вимог пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону №334/94-ВР, також здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Порядок та підстави визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами встановлено п.4.3 ст.4 Закону №2181-III. При цьому, пп.4.3.5 вказаної статті передбачає, що передумовою для застосування непрямих методів є рішення про застосування непрямих методів, яке приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Разом з тим, судом встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб не приймалося.
Ні повідомлення митниці про митну вартість транспортних засобів, ні дані про експертну оцінку поставлених на облік транспортних засобів, попередньо зареєстрованих за СПД ОСОБА_4, не є належними і допустимими доказами в розумінні ст.70 КАС України, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування. В силу вимог ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно з п."б" пп.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону №2181-III податковому органу надано право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у тому випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Таким чином, донарахування податковим органом податкових зобов'язань допустиме лише у випадку підтвердження факту заниження суб'єктом господарювання суми зобов'язань, який, в свою чергу, підтверджено документально.
Оскільки твердження про необхідність нарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності ґрунтуються на тому, що позивачем занижено базу оподаткування таким доходом, то податковий орган мав право зробити вказані висновки, лише маючи у своєму розпорядженні документи, які б підтверджували факт настання такої події, як отримання позивачем доходу за відчужені транспортні засоби у розмірі, що дорівнює їх експертній оцінці чи митній вартості. Втім, ні на момент перевірки, ні на момент розгляду справи судом, жодного доказу на підтвердження отримання позивачем у охопленому перевіркою періоді такого доходу, відповідач у своєму розпорядженні не мав.
Пунктом 7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом ДПА України 24.12.2010р. N1003, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2011р. за N70/18808 (далі -Порядок N1003), на податковий орган покладено обов'язок викладати в акті документальної перевірки факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.
Оскільки вказані висновки податкового органу, в їх сукупності, стали базисом для висновку про отримання позивачем виручки, сума якої 2008 р. перевищила 500000,00грн., а відтак і для висновків про те, що всі доходи позивача з 01.01.2009 р. підлягають оподаткуванню на загальних підставах, з огляду на втрату права застосовувати спрощену систему оподаткування, суд вважає спірне податкове повідомлення-рішення від 04.08.2010 р. №0000711742/2 про збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 179 360, 54 грн. таким, що фактично винесене із застосуванням непрямих методів, з порушенням п.4.3, п.4.2. ст.4 Закону №2181-III, п.7 Порядку N1003.
З цих же міркувань суд не може погодитися з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №168/97-ВР), а відтак вважає позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.08.2010 р. №0000721742/2 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 440 319, 00 грн. (292186,00грн. - за основним платежем, 148133,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) таким, що підлягає до задоволення.
В силу вимог п.9.4 ст.9 Закону №168/97-ВР, особа, яка не надсилає заяву про реєстрацію платником ПДВ, у тому випадку, коли вона підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку, відповідно до пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 цього Закону (перевищення сумою виручки 300000,00грн.), несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
В той же час, п.1 ст.1 Указу №727/98 надає фізичним особам право перебувати на спрощеній системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000,00рн. і така спрощена система оподаткування звільняє суб'єктів малого підприємництва від сплати податку на додану вартість. Указом визначено, що у разі перевищення граничної межі отриманої виручки, такі підприємці мають перейти на загальну систему оподаткування з подальшою реєстрацією платниками податку на додану вартість.
Оскільки, відповідачем не доведено, що позивач в охопленому перевіркою періоді отримав від реалізації транспортних засобів доходи в обумовлених актом перевірки розмірах, тобто досягнув граничного обсягу господарських операцій, що передбачають перехід на загальну систему оподаткування та реєстрацію платником податку на додану вартість, підстав для нарахування йому податкових зобов'язань з ПДВ та застосування 50% штрафної санкції з ПДВ, у податкового органу не було.
Висновки відповідача про необхідність застосування до позивача штрафу за неподання до податкового органу декларацій з податку на додану вартість за період січень 2009 р. -жовтень 2009 р., суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Відповідно до пп.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону №2181-III платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Враховуючи зазначене, а також те, що до дати реєстрації платником податку на додану вартість особа (у тому числі і несвоєчасної реєстрації) не має права на подання податкової декларації, то штрафні санкції, передбачені пп.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону №2181-III за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість суб'єктом підприємницької діяльності, який не подав до органу податкової служби заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, не застосовуються.
Оскільки, відповідачем не доведено, що позивач в охопленому перевіркою періоді отримав від реалізації транспортних засобів доходи у обумовлених актом перевірки розмірах, тобто досягнув граничного обсягу господарських операцій, що передбачають перехід на загальну систему оподаткування та реєстрацію платником податку на додану вартість, підстав для нарахування йому податкових зобов'язань у податкового органу не було.
За змістом ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Всупереч цьому, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення, а зокрема відповідачем не підтверджено належними доказами у справі обставини щодо отримання позивачем доходу в обумовлених вище розмірах та відповідно досягнення граничного рівня доходу оподатковуваних операцій, за наявності якого виникає обов'язок перебувати на загальній системі оподаткування.
За таких обставин, суд вважає, що адміністративний позов про скасування податкових повідомлень-рішеннь № 0000711742/2, №0000721742/2 від 04.08.2010 року обгрунтований, а відтак підлягає до задоволення в повному обсязі.
Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне №0000711742/2, №0000721742/2 від 04.08.2010 року.
Присудити на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Жуковська Л.А.