Справа № 2-776/2011 Провадження № 22-ц/0290/1334/2012Головуючий в суді першої інстанції:Кривенко Д.Т.
Категорія: 45 Доповідач: Панасюк О. С.
16.05.2012 м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Камзалова В.В., Іванюка М.В., з участю секретаря Руденко О.М, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Лозуватської сільської ради Липовецького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - фізична особа - підприємець ОСОБА_2, про визнання недійсним договору оренди землі, -
встановила:
В грудні 2011 року ОСОБА_3 звернулася в суд з цим позовом, відповідно до якого просила встановити нікчемність договору оренди землі від 23 червня 2009 року, укладеного між Лозуватською сільською радою Липовецького району Вінницької області та ФОП ОСОБА_2, зареєстрованого у Липовецькому районному відділі Вінницької регіональної філії Центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 30 листопада 2009 року № 040904400022 та визнати його недійсним.
Вказувала, що всупереч вимогам п.п. 34, 43 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання про передачу в оренду ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки на пленарному засіданні сільської ради не вирішувалось і договір оренди не затверджувався, а відтак він є нікчемним, як такий, що укладений з порушенням встановлених законом вимогу і такий, що не відповідає внутрішній волі сторони правочину - Лозуватської сільської ради Липовецького району Вінницької області.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 17 лютого 2012 року позов задоволено; визнано недійсним договір оренди землі від 23 червня 2009 року, укладеного між Лозуватською сільською радою Липовецького району Вінницької області та ФОП ОСОБА_2, зареєстрованого у Липовецькому районному відділі Вінницької регіональної філії Центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 30 листопада 2009 року № 040904400022.
В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2, посилаючись порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив скасувати рішення суду, а провадження у справі закрити.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Ч.ч.1,3 ст.303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Цим вимогам рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що всупереч вимогам п.п. 34, 43 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на пленарному засіданні сільської ради питання про передачу в оренду ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки не вирішувалось і договір оренди не затверджувався, чим порушено передбачені ст.49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» права позивачки як депутата Лозуватської сільської ради Липовецького району Вінницької області, а також як члена територіальної громади на розпорядження землями комунальної власності.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна з таких міркувань.
Відповідно до ч.1 ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ч.1 ст.15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно з п.3 ч.215 ЦПК України у мотивувальній частині рішення суду зазначається чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.
Як роз'яснено в абзаці 5 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
У п. 26 цієї Постанови зазначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Отже підставою для задоволення позову про визнання правочину недійсним є встановлення факту порушення вчиненням цього правочину прав та законних інтересів позивача.
Як видно із позовної заяви та матеріалів справи, зокрема, договору оренди землі від 23 червня 2009 року, позивачка не є стороною цього договору, будь-яких прав щодо предмета договору вона також не має.
Крім того, виходячи зі змісту ст.49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» депутати місцевих рад не наділенні владними управлінськими функціями, а тому не можуть бути суб'єктами звернення з позовом з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а відтак висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваним договором порушено права позивачки, як депутата Лозуватської сільської ради також є помилковим.
Згідно з ч.1 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
П.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, суд першої інстанції всупереч вимогам ч.3 ст.213 ЦПК України не перевірив посилання позивачки про передачу в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки без рішення сільської ради та, відповідно, не взяв до уваги рішення Лозуватської сільської ради Липовецького району Вінницької області від 12 травня 2008 року, яким викладено & 2 рішення 21 сесії цієї ж ради 5 скликання від 9 листопада 2005 року в новій редакції - надано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на умовах оренди земельні ділянки водного фонду площею 24,9277га в межах населеного пункту терміном на 10 років.
Оскільки судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до ч.ч.1,3 ст.309 ЦПК України рішення суд підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що оскільки спір між сторонами виник у зв'язку зі здійсненням відповідачем - Лозуватською сільською радою Липовецькогог району Вінницької області владних повноважень, то справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, а відтак підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України.
Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010, положення п.1 ч.1 ст.17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органами місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Проте, предметом спору у даному випадку є цивільний правочин - договір оренди землі, а не рішення, дії чи бездіяльність органу місцевого самоврядування, а відтак, з огляду на суб'єктний склад учасників розгляду справи, позов підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 315, 316, 209, 218 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 лютого 2012 року скасувати.
У позові ОСОБА_3 до Лозуватської сільської ради Липовецького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - фізична особа - підприємець ОСОБА_2, про визнання недійсним договору оренди землі відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: