79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
06.06.12 Справа № 5027/95/2012
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів Михалюк О.В.
Новосад Д.Ф.
при секретарі судового засідання Федечко Р.І.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1(довіреність № 004/10 від 15.05.2012р.);
від відповідача: не з'явились.
розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", № 31/10-2668/ від 18.04.2012р.
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2012 р.
у справі № 5027/95/2012, суддя Бутирський А.А.
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ
до Державного комунального підприємства Управління "Тепловодоканал", м. Новодністровськ
про стягнення 888 288,19 грн.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2012 року у складі колегії: головуючого-судді Мельник Г.І., суддів: Новосад Д.Ф. та Михалюк О.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду. У зв'язку з перебуванням судді Михалюк О.В. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2012 року в склад колегії по розгляду даної справи введено суддю Кордюк Г.Т. У зв'язку з виходом судді Михалюк О.В. із відпустки та зайнятістю судді Кордюк Г.Т. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови суду від 05.06.2012р. в складі колегії внесено зміни, замість судді Кордюк Г.Т. введено суддю Михалюк О.В.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2012р. у справі № 5027/95/2012 (суддя Бутирський А.А.) позовні вимоги Дочірньої компанії (надалі ДК) "Газ України" Національної акціонерної компанії (надалі НАК)"Нафтогаз України" задоволено частково. З Державного комунального підприємства Управління (надалі ДКПУ) "Тепловодоканал" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" стягнуто 781 669,52 грн. боргу, 23 931,95 грн. збитків, заподіяних інфляцією, 21 703,99 грн. -3% річних, 14 913,80 грн. пені та 16 844,39 грн. судового збору, в задоволенні стягнення 46 050,93 грн. пені відмовлено.
Вказане рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що в результаті невиконання в повному обсязі зобов'язань по оплаті поставленого за період з січня по березень 2011року природного газу у ДКПУ "Тепловодоканал" перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" виникла заборгованість в сумі 781 669,52 грн., яка підлягає до стягнення. За неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань Позивач правомірно просить стягнути з останнього 3% річних та інфляційні втрати в порядку ст. 625 ЦК України, а також передбаченої ст..ст. 547, 549 ЦК України та п. 7.3.1 Договору № 06/10-2627-БО-38 від 20.12.2010р., пені в сумі 14 913,80 грн. за період з 03.08.2011 р по 10.10.2011р. Відмовляючи в задоволенні стягнення пені за період з 03.08.2011р. по 03.02.2012р. місцевий господарський суд виходив з того, що пункт 9.3 Договору, на підставі якого заявлено до стягнення пеню, суперечить нормам ст. ст. 260, 261 Цивільного кодексу України та положенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки даним пунктом Договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, визначивши, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом. Крім цього, місцевий господарський суд у рішенні зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, що узгоджується із практикою Вищого господарського суду України, наведеною у постанові від 29.12.2011 року у справі № 13/110-11.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, № 31/10-2668 від 18.04.2012р. та доповненням до неї, № 31/10-3479 від 23.05.2012р., в якій просить оскаржуване рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2012р. скасувати в частині відмови в задоволенні стягнення пені та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволити повністю, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте за невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що висновок місцевого господарського суду про фактичну зміну сторонами порядку обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки є передчасним, оскільки виходячи зі змісту ст. 216 та ч. 6 ст. 232 ГК України, ст.ст. 549, 253 ЦК України та п. 7.3.1, п. 9.3. Договору № 06/10-2627-БО-38 початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування. Крім цього, скаржник вказує на те, що позов про стягнення заборгованості разом із штрафними санкціями з ДКПУ "Тепловодоканал" заявлено в межах строку позовної давності, а пеню обраховано відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 7.3.1 Договору. А також звертає увагу суду на те, що постанова ВГСУ від 29.12.2011р. у справі № 13/110-11, на яку зсилався суд першої інстанції у своєму рішенні, скасована постановою Верховного Суду України від 27.04.2012р. у справі 13/110-11.
Представник позивача, що прибула у судове засідання, підтримала позицію, викладену в доповненні до апеляційної скарги.
Відповідач своїм правом передбаченим ст. 96 ГПК України не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав, в дане судове засідання не з'явився.
5 червня 2012р. через канцелярію суду поступило клопотання (факсограма) Відповідача про відкладення розгляду справи.
Враховуючи ту обставину, що розгляд справи вже відкладався ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2012р. з причин неявки в судове засідання представника відповідача, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обгрунтованого рішення по справі, тому судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача та розгляд справи відповідно до ст. 101 ГПК України.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, що прибула в судове засідання, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2012 року у справі 5027/95/2012 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, виходячи з наступного.
Аналізом матеріалів справи колегією Львівського апеляційного господарського суду встановлено, що 20.12.2010 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"(надалі Постачальник) та ДКПУ "Тепловодоканал" (надалі Покупець) укладено Договір № 06/10-2627-БО-38(надалі Договір) про закупівлю природного газу за державні кошти, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві імпортований природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. цього Договору (а.с. 19).
В подальшому до вказаного Договору сторонами було внесено зміни і доповнення на підставі укладених додаткових угод № 1 від 28.01.2011р.,№ 2 від 22.04.2011р., № 3 від 11.07.2011р.,№ 4 від 30.08.2011р., № 5 від 03.10.2011р., зокрема додатковою угодою №1 від 28.01.2011 року до Договору сторони змінили назву договору та виклали її в наступній редакції: "Договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання".
Відповідно до п. 4.1 Договору остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
З наявних в матеріалах справи Актів передачі-приймання природного газу вбачається, що Постачальник на виконання умов Договору передав, а ДКП Управління "Тепловодоканал" прийняло у січні 156 460 м3 природного газу на суму 480 953,03 грн., в лютому 133 630 м3 природного газу на суму 410 774,34 грн., в березні 89 694 м3 природного газу на суму 275 716,49 грн., разом на загальну суму 1 167 443,86 грн.
В той час, Покупець(відповідач) взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого природного газу виконав не в повному обсязі, внаслідок чого в останнього перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" утворилася заборгованість в сумі 781 669,52 грн.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Із вказаною нормою кореспондується норма статті 193 ГК України, у якій також передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, якими, зокрема, є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, заборгованість в розмірі 781 669,52 грн. за поставлений природній газ останнім не сплачена, а тому судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення основної суми заборгованості.
Пунктом 7.1 договору встановлено, що у разі не виконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.
Статтею 625 ЦК України передбачено відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання у вигляді сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з розрахунками, наведеними у позовній заяві, позивач нарахував інфляційні втрати за період з лютого по грудень 2011 року в сумі 23 931,95 грн. та 3% річних за період з 11.02.2011 року по 03.02.2012 року в сумі 21 703,99 грн. Перевіркою зазначених розрахунків, судом встановлено, що при визначенні цих платежів позивачем правильно застосовані індекси інфляції та періоди прострочки, та дані факти не спростовані відповідачем. Відтак, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення 23 931,95 грн. інфляційних втрат та 21 703,99 грн. 3% річних.
Окрім цього, як вбачається з позовної заяви, позивачем нараховано відповідачу відповідно до умов п.п. 7.3.1, 9.3 договору пеню за період з 03.08.2011 року по 03.02.2012 року в розмірі 60 982,73 грн.
Місцевий господарський суд відмовляючи в частині стягнення 46 050,93 грн. пені, прийшов до висновку, що позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 03.08.2011 року по 03.02.2012 року згідно п. 9.3 Договору, який передбачає нарахування неустойки за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або з позовом. Однак, умови даного пункту договору суперечать нормам ст.ст. 260, 261 ЦК України та положенням ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 ЦК України. А тому, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Однак, судова колегія з таким висновком господарського суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного:
Згідно статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно пункту 7.3.1 договору № 06/10-2627-БО-38 від 20.12.2010 року,сторони погодили, що у разі невиконання покупцем (відповідачем) умов пункту 4.1 цього договору, останній зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Водночас, відповідно до пункту 9.3 вказаного договору неустойка нараховується протягом шести місяців, що передує моменту звернення з позовом.
В мотивувальній частині рішення, місцевим господарським судом зроблено висновок, що пунктом 9.3 договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності, що суперечить ч. 2 ст. 260 ЦК України.
Однак, в абзаці 11 сторінки 2 мотивувальної частини рішення зроблено протилежний висновок, що пункт 7.3.1 договору суперечить ст.ст. 260, 261 ЦК України та положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.
Апеляційна інстанція зазначає, що пунктом 7.3.1 договору сторони узгодили вид та розмір відповідальності покупця за порушення п. 4.1 договору щодо своєчасної оплати отриманого природного газу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період, за який стягується пеня, а не змінювали порядку обчислення позовної давності.
Натомість, ст.ст. 260, 261 ЦК України, встановлено правила, які регулюють питання обчислення позовної давності та початок перебігу позовної давності, а частина 6 ст. 232 ГК України, регулює порядок нарахування санкцій за порушення грошового зобов'язання.
Розмір санкцій (предмет неустойки) визначено статтею 551 ЦК України та статтею 231 ГК України.
Крім того, апеляційна інстанція вважає невірним застосування місцевим господарським судом норм ч. 2 ст. 215 ЦК України, в якій наведено визначення нікчемності правочину. Нікчемний правочин не є юридичним фактом цивільного права, він не породжує будь-яких прав та обов'язків.
За приписами частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правила про порядок обчислення позовної давності, в тому числі встановлені ст.ст. 253-255 ЦК України є імперативними і не можуть змінюватись за домовленістю сторін. Це правило не поширюється на випадки, коли відповідно до ст.ст. 253-255 ЦК України, обчислюється інший строк (а не строки позовної давності). Але умови договорів про зміну порядку обчислення позовної давності закон не визначає нікчемними.
Оскільки, правочин щодо забезпечення зобов'язання неустойкою і порядком нарахування є чинний, та відповідно його нікчемність законодавчо не встановлено, одна із сторін заперечує його дійсність, то такий правочин є оспорюваний і може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої сторони, як такий, що суперечить ст. 217 ЦК України.
Такий висновок узгоджується із практикою Верховного суду України у постанові від 27.04.2012 року по справі № 13/110-11.
Таким чином, місцевим господарським судом при прийнятті рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 46 050,93 грн., нарахованої за шість місяців до моменту звернення до суду з позовом, не враховано, що сторони в договорі передбачили такі його істотні умови, як строк та порядок нарахування пені. Також господарським судом першої інстанції не прийнято до уваги, що правочин щодо забезпечення зобов'язання неустойкою є чинний.
Отже, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання, та домовленість сторін, викладену у пунктах 7.3.1, 9.3 договору, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку щодо правильного визначення позивачем періоду нарахування пені за шість місяців до моменту звернення з позовом та наявність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 46 050,93 грн.
Посилання місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні на норму ч. 2 ст. 215 ЦК України щодо нікчемності правочину, судова колегія вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки основною умовою даної статті є те, що правочин повинен бути абсолютно нікчемним, тобто недійсність останнього повинна бути прямо передбачена законом.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Зважаючи на викладене, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2012 року у справі № 5027/95/2012 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, як таке, що прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків, викладених у цьому рішенні, обставинам справи.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", № 31/10-2668/ від 18.04.2012р. задоволити.
2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2012 р. у справі № 5027/95/2012 в частині відмови в задоволенні позовних вимог - скасувати, в цій частині прийняти нове рішення: позов задоволити та викласти у наступній редакції:
"Стягнути з Державного комунального підприємства Управління "Тепловодоканал", ідентифікаційний код 14271932, Продбаза, м. Новодністровськ на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", ідентифікаційний код 31301827, вул. Шолуденка, 1, м. Київ - 781669,52 грн. боргу, 23931,95 грн. збитків, заподіяних інфляцією, 21703,99 грн. 3% річних, 60982,73 грн. пені та 17 766,00 грн. судового збору."
3. Відшкодувати Дочірній компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за рахунок Державного комунального підприємства Управління "Тепловодоканал" 1 220,00 грн. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку.
4. Господарський суд Чернівецької області зобов'язати видати накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Чернівецької області.
повний текст постанови складено 07.06.2012р.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Михалюк О.В.
Суддя Новосад Д.Ф.