33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"31" травня 2012 р. Справа № 5019/437/12
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом приватного акціонерного товариства "Рівнебуд" (далі - Товариство) до Рівненської міської ради (далі -Рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -комунальне підприємство "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" (далі -БТІ), про визнання права власності,
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1 за дов. № 05/03-01 від 30 травня 2012 року,
відповідача: ОСОБА_2 за дов. № 08-1083 від 30 липня 2010 року,
третьої особи: не з'явився
У березні 2012 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Ради про визнання права власності на підвальні приміщення будинку гуртожитку, розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Відінська, 27.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 30 листопада 1993 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (далі -Фонд) та товариством покупців державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" (далі -Фірма), правонаступником якого є Товариство, було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу державного майна № 3-7900, за яким вказане товариство покупців придбало цілісний майновий комплекс Фірми, до складу якого також увійшов гуртожиток, розташований за адресою: м. Рівне, вул. Відінська, 27.
На підставі розпоряджень міського голови м. Рівного від 29 грудня 2000 року № 2945-р та від 24 вересня 2009 року № 2215-р вказаний гуртожиток був реконструйований під житловий будинок, проте при виготовленні технічного паспорту від 28 вересня 2009 року БТІ безпідставно не включило до правової документації частину приміщень, що належать позивачу, зокрема: підвальне приміщення № 1 площею 2,8 м2, № 2 площею 28,0 м2, № 3 площею 35,5 м2, № 4 площею 35,7 м2, № 5 площею 16,7 м2, № 6 площею 1,9 м2, № 7 площею 9,2 м2, № 8 площею 36,3 м2, № 9 площею 36,3 м2, № 10 площею 25,1 м2, № 11 площею 4,2 м2, № 12 площею 37,1 м2, № 13 площею 37,4 м2, № 14 площею 22,4 м2, № 15 площею 37,2 м2, № 16 площею 36,7 м2, № 32 (V) площею 36,0 м2, № 33 (VI) площею 36,8 м2, № 7 (VII) площею 12,6 м2, № 8 (VIII) площею 16,5 м2, № 12 (IV) площею 37,7 м2, загальною площею 542,1 м2 та балансовою вартістю 15 775 грн. 00 коп.
Оскільки внаслідок вищезазначених дій БТІ, на думку позивача, було втрачено документи, які засвідчують його право власності на вказані приміщення, останній, посилаючись на статтю 392 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), просив суд про задоволення своїх вимог.
Ухвалою господарського суду Рівненької області від 21 березня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/437/12, розгляд якої було призначено на 29 березня 2012 року. Цією ж ухвалою до участі у справі на стороні відповідача у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено БТІ.
Ухвалою суду від 29 березня 2012 року розгляд справи було відкладено на 19 квітня 2012 року.
Ухвалою від 19 квітня 2012 року розгляд справи відкладено на 3 травня 2012 року.
Ухвалою від 3 травня 2012 року розгляд справи було відкладено на 15 травня 2012 року.
Ухвалою суду від 15 травня 2012 року на підставі клопотання представника позивача строк розгляду даного спору продовжено на п'ятнадцять днів -до 4 червня 2012 року, розгляд справи відкладено на 31 травня 2012 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні. Крім того, у своїх поясненнях від 30 травня 2012 року позивач додатково зазначив, що 6 лютого 2004 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради акціонерному товариству закритого типу -фірмі "Рівнебуд" було видано свідоцтво про право власності на гуртожиток загальною площею 1359,5 м2, що розташований за адресою: м. Рівне, вул. Відінська, 27. Однак вказане свідоцтво видано виконкомом без врахування спірних підвальних приміщень, що, на думку позивача, фактично позбавляє його можливості зареєструвати право власності на дані приміщення та відповідно отримати на них правовстановлюючі документи.
Представник відповідача проти позову заперечив, обґрунтовуючи свою позицію тим, що до компетенції Ради не входить виготовлення чи внесення змін до технічних паспортів на нерухомість і, оскільки Рада не порушувала прав позивача, вона є неналежним відповідачем у даній справі.
У судові засідання, призначені на 29 березня, 19 квітня 2012 року, 3 травня 2012 року, 15 травня 2012 року та 31 травня 2012 року БТІ не забезпечило явку своїх повноважних представників, пояснень по суті позовних вимог не надало.
Оскільки чергове відкладення розгляду даної справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) граничного строку вирішення спору, суд відповідно до статті 75 ГПК України дійшов висновку про необхідність розгляду справи за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30 листопада 1993 року згідно Плану приватизації Фірми, затвердженого наказом Фонду від 30 листопада 1993 року № 502, між Фондом та товариством покупців Фірми (правонаступником якої є позивач) був укладений договір купівлі-продажу державного майна, за умовами якого вказаному товариству було передано на праві власності державне майно цілісного майнового комплексу Фірми (а.с. 10-15).
На підставі вказаного договору 18 січня 1994 року покупцю було видано свідоцтво на вищезазначений цілісний майновий комплекс (а.с. 17).
Відповідно до частини 2 статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 17 серпня 2011 року у справі № 20/146, що набрало законної сили, встановлено, що до складу вказаного цілісного майнового комплексу Фірми було також включено гуртожиток, розташований за адресою: м. Рівне, вул. Відінська, 27 (а.с. 18-25).
Судом встановлено, що 6 лютого 2004 року виконавчим комітетом Ради акціонерному товариству закритого типу -фірмі "Рівнебуд", правонаступником якого є позивач, було видано свідоцтво на вищезазначений гуртожиток, загальною площею 1359,3 м2 (а.с. 88-90).
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із статтею 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів, зокрема, шляхом визнання права.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право.
З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що даний позов може бути заявлений власником індивідуально визначеної речі, права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, яка не знаходиться з власником у зобов'язальних чи інших відносних відносинах із приводу спірної речі, а також у разі втрати таким власником правовстановлюючих документів на майно. При цьому, відповідачем у такому позові є третя особа, яка або заявляє про свої права на річ, або не пред'являє таких прав, але не визнає за позивачем речового права на майно.
Водночас в обґрунтування своїх позовних вимог до Ради Товариство посилалося на те, що порушення його права на спірні підвальні приміщення відбулося внаслідок неправомірних дій БТІ та виконавчого комітету Рівненської міської ради.
Водночас позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту вчинення Радою дій, які б могли свідчити про оспорювання чи невизнання останньою права власності Товариства на дане нерухоме майно, що виключає правомірність вищезазначених позовних вимог до вказаного відповідача.
Також на підтвердження обґрунтованості свого позову Товариство вказувало на те, що ним внаслідок неправомірних дій БТІ було втрачено правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно.
Частиною 1 статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина 4 статті 182 ЦК України).
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (далі -Закон).
Відповідно до частини 1 статті 4 цього Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, зокрема, фізичним та юридичним особам.
За частиною 7 статті 16 Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви правонабувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникло право, або уповноважених ними (нею) осіб.
Згідно з частиною 1 вищезазначеної статті заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав, на території якого розміщений об'єкт нерухомого майна або більша за площею його частина.
Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подаються документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення відповідних прав, та документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень (частина 3 статті 16 вказаного Закону).
Частиною 1 статті 18 Закону встановлено, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається, зокрема, фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону за наявності підстав для відмови в державній реєстрації оформлюється рішення за зразком, встановленим Міністерством юстиції України.
Оскільки у своїй позовній заяві Товариство зазначало про проведення реконструкції належного йому гуртожитку, ухвалами суду від 3 травня 2012 року та від 15 травня 2012 року позивача було зобов'язано надати докази його звернень у встановленому законом порядку до відповідного реєструючого органу із заявою про реєстрацію права власності на спірні підвальні приміщення. Проте вказаних доказів Товариство суду не надало, посилаючись на відсутність письмового підтвердження таких звернень.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що Товариство не довело суду належними та допустимими доказами факту порушення або невизнання Радою його права власності на спірні підвальні приміщення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.
Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 5 червня 2012 року
Суддя Є.В. Павленко