Іменем України
15.05.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючого - судді Куцина М. М.,
суддів - Павліченко С. В., Ігнатюка Б. Ю.,
при секретарі - Ердик В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 3 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, -
У серпні 2011 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
У позові зазначав, що 5 листопада 2010 року о 17 год.30 хвилин, відповідач, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «Тойота Ланд Крузер» державний номерний знак НОМЕР_1, виконуючи поворот ліворуч з правого боку узбіччя не надав перевагу у русі автомобілю марки «Рейндж Ровер» державний номерний знак НОМЕР_2, який рухався в попутному напрямку, і допустив з ним зіткнення на середині проїзної частини дороги, чим порушив вимоги п. п. 10.4 Правил дорожнього руху України.
Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 19 травня 2011 року відповідача було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та встановлено його вину у дорожньо-транспортній пригоді.
Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди належний на праві приватної власності автомобіль позивача зазнав істотних ушкоджень.
Позивачем було замовлено ремонтні роботи, які було проведено відповідним сервісним центром. Витрати при проведенні ремонтних робіт та вартість використаних на відновлення автомобіля запчастини склали суму 98628.62 гривень, яка була оплачена у повному обсязі.
Також позивач вважає, що противоправними діями відповідача його майну, що мало для нього велику цінність, заподіяна істотна шкода, яка призвела до значної втрати товарної вартості даного автомобіля, що, в свою чергу, стало для нього тяжким стресом. Пошкодження автомобіля та необхідність його ремонту істотно змінило звичайний розпорядок і уклад повсякденного життя, оскільки він не зміг користуватися зазначеним автомобілем, і це спричинило для нього та його сім'ї моральні страждання.
Позивач рахує, що цими противоправними діями відповідача йому заподіяно матеріальну шкоду у сумі 98.622,00 гривень, а моральну шкоду він оцінює в 100 тис. гривень.
Позивач посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини та з передбачених ст. ст. 11, 16, 22, 23, 611, 1166, 1167, 1188, 1192 ЦК України , просив в суді першої інстанції стягнути з відповідача на його користь 98.628,00 гривень матеріальної шкоди, 100 тис. моральної шкоди та судові витрати: 8 тис. гривень витрат на правову допомогу, 1700 гривень сплаченого державного мита, 120 гривень витрат на ІТЗ.
Рішенням Рахівського районного суду від 3 лютого 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 98.628, 00 гривень матеріальної шкоди, 50 тис. моральної шкоди та 3558 гривень судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим, ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідач та його представник у суді апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі.
Представник позивача у суді апеляційної інстанції заявив, що вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною.
Заслухавши осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних міркувань.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 23, 1166, 1167, 1187 ЦК України, якими передбачено обов'язок особи відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки, зобов'язаний відшкодовувати позивачеві завдану матеріальну та моральну шкоду, яка полягала у пошкодженні майна позивача.
Проте, судова колегія не може погодитися з висновком місцевого суду щодо вирішення позову у частині позовних вимог стосовно визначення розміру відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки суд дійшов його без повного й всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав сторін і з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду щодо вирішення позовної вимоги про стягнення судових витрат.
Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Чинним законодавством України (ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 ЦК України) передбачено право юридичної та фізичної особи на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи; шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи; моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку
Так у відповідності до вимог ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Судом встановлено що відповідач по справі 5 листопада 2010 року о 17 годині 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «Тойота Ланд Крузер» державний номерний знак НОМЕР_1, виконуючи поворот ліворуч з правого боку узбіччя, не надав перевагу у русі автомобілю під керування позивача марки «Рейндж Ровер» державний номерний знак НОМЕР_2, який рухався в попутному напрямку і допустив з ним зіткнення на середині проїзної частини дороги, чим порушив вимоги п. п. 10.4 Правил дорожнього руху України.
Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 19 травня 2011 року відповідача було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та встановлено його вину у дорожньо-транспортній пригоді.
При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, це судове рішення є обов'язковим для суду лише щодо з'ясування питань, чи мали місце такі дії та чи вчинені вони цією особою. Тому розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може лише вирішувати питання про розмір відшкодування. Інші докази, прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови, оцінюються судом згідно з положеннями ст. 212 ЦПК України.
Матеріалами справи стверджено, що пошкоджений автомобіль позивача відповідно до умов договору купівлі-продажу від 8 квітня 2010 року, знаходився на гарантійному обслуговуванні у сервісному центрі ТОВ «Бритиш Моторс Україна», або відповідних сервісних центрах, на якому і зобов'язувався проводити чергові технічні огляди (а. с.87-95).
Отже матеріалами справи стверджено, що позивачем замовленні ремонтні роботи по відновленню цього автомобіля, які були проведені відповідним сервісним центром і згідно доданих письмових документів: квитанції № 101020011 від 10 листопада 2010 року; акту виконання робіт від 23 грудня 2010 року; квитанції № 082320023 від 23 грудня 2010 року; квитанції № 08230025 від 23 грудня 2010 року; квитанції № 082320021 від 23 грудня 2010, вбачається, що ОСОБА_2 за ремонт пошкодженого автомобіля сплатив 98628.62 гривень.
Однак місцевим судом не взято до уваги наявність договору обов'язкового страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ /4494572, укладеного ПрАТ «Міська страхова компанія» м. Одеса щодо транспортного засобу позивача( а. с.139).
Із інформативного листа від Моторного (транспортного) страхового бюро України вбачається, що страховик потерпілому на відшкодування заподіяної шкоди виплатив 50 тис. гривень ( а. с.140-141).
Факт спричинення матеріальної шкоди було встановлено в судових засіданнях суду першої і апеляційної інстанції та підтверджується належними доказами. Вартість відновлювального ремонту автомобіля «Рейндж Ровер», пошкодженого у результаті ДТП, становить 98658.00 гривень. Страховик відповідно до положень договору страхування та вимог закону здійснив виплату позивачеві страхового відшкодування в сумі 50 тис. гривень. Таким чином, апеляційний суд, враховуючи вимоги ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортирних засобів», ст. 1194 ЦК України, дійшов висновку, що страхова компанія виплатила позивачеві страхове відшкодування в повному обсязі, а тому різницю між фактичним розміром та страховим відшкодуванням у сумі 48.628.00 грн. необхідно стягнути на користь позивача з відповідача, визнаного винним у скоєнні ДТП.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, судова колегія враховує правила ч. 2 ст. 23 ЦК України, якими передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач як власник джерела підвищеної небезпеки зобов'язаний відшкодовувати позивачеві завдану моральну шкоду яка полягала у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається у відповідності до положень ч. 3 ст. 23 ЦК України, і залежить від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з врахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Покладаючи на відповідача обов'язок по відшкодуванню завданої моральної шкоди та визначаючи розмір грошового відшкодування, місцевий суд не врахував положення п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до яких крім урахування характеру та обсягу немайнових втрат, зазначених особою, необхідно виходити із засад розумності , виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 50 тис. гривень суд зазначеного в повному обсязі не врахував.
Колегія суддів вважає, що з врахуванням характеру та обсягу моральних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку з пошкодженням нового автомобіля, втрати його товарної вартості майна, а також, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, йому слід визначити моральну шкоду в розмірі 10 тисяч гривень.
Доводи апеляційної скарги, що обов'язок по доведенні вини лежить на позивачеві не ґрунтується на законові, оскільки відсутність своєї вини відповідно до вимог ч. 2 ст. 1166 ЦК України має доводити заподіювач шкоди, а не позивач має доводити наявність вини відповідача, а тому зазначені доводи слід відхилити.
З врахуванням наведених обставин та у відповідності до пунктів 3 ч.1 ст. 309 ЦПК України судова колегія вважає, рішення місцевого суду в частині розміру відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки - змінити. Зменшити розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди з суми 98.628,00 (дев'яносто вісім тисяч шістсот двадцять вісім) гривень до 48.628,00 (сорок вісім тисяч шістсот двадцять вісім) гривень, моральної шкоди - з 50.000 (п'ятдесят тисяч) гривень до 10.000 (десять тисяч) гривень.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін
Керуючись ст. ст.307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Рахівського районного суду від 3 лютого 2012 року в частині розміру відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки - змінити.
Зменшити розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди з суми 98.628,00 (дев'яносто вісім тисяч шістсот двадцять вісім) гривень до 48.628,00 (сорок вісім тисяч шістсот двадцять вісім) гривень, моральної шкоди - з 50.000 (п'ятдесят тисяч) гривень до 10.000 (десять тисяч) гривень.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено на протязі двадцяти днів, шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції .
Судді: